Тарас Шевченко — Вітер з гаєм розмовляє

Описово-медитативна елегія Шевченка

На початку 1842 поет надіслав вірш О.Корсунові для опублікування його в другій книжці альманаха “Сніп”, але альманах не вийшов. Вперше твір надруковано під назвою “Човен” за копією з архіву А.Костомарової в журн. “Вестник Европы” (1909. — № 5. — С.195–196). Вірш є модифікацією поширеного у світовій преромантичній та романтичній поезії алегоричного мотиву — життєвий човен у розбурханому морі. Серед творів найближчих попередників Шевченка в українській літературі, сюжет яких грунтується на цьому мотиві, — “Пъснь 29-я” Г.Сковороди з “Саду божественных пъсней” та “Човен” Є.Гребінки. Останній вірш, на думку Ф.Ващука, міг послужити безпосереднім поштовхом до написання вірша “Вітер з гаєм розмовляє”; про сучасну Шевченкові російську традицію інтерпретації мотиву “людина — човен під час бурі” див. зокрема: Эйхенбаум Б. Лермонтов: Опыт историко-литературной оценки. — Ленинград, 1924. — С.50; Вацуро В.Э. Лирика пушкинской поры: “элегическая школа”. — СПб., 1994. — С.84. На відміну від творів з подібним сюжетом інших поетів з їхнім здебільшого дуже узагальненим центральним тематичним образом, у вірші “Вітер з гаєм розмовляє” образ суб’єкта зіставлення — людини, що зазнає тяжких життєвих випробувань, трансформується у типовий для ранньої Шевченкової творчості образ сироти, який, шукаючи долі, потрапляє на чужину, але й там знаходить лише горе. Характерні для романтичного художнього мислення і такі співзвучні долі самого поета мотиви сирітства, самотності, життєвих поневірянь, тут (як і в інших ранніх Шевченкових елегійних поезіях, особливо в “Думках”) щільно пов’язані з народною піснею. Фольклорна традиція виявляється і в принципах побудови, образності, стилістичних засобах вірша. Його перший рядок запозичено з народної пісні “Пливе човен води повен під зеленим листом”.

Вірш є структурою розгорнутого порівняння, що тематично й формально походить від психологічного паралелізму, завдяки цьому текст поділяється на дві відносно врівноважені частини: перша частина (рядки 1–12) — символічна картина зі світу природи, умовний, неосновний образний план, друга частина (рядки 13–22) — картина зі сфери людських взаємин, реальний, основний план. Кожна з частин грунтується на аналогічній сюжетній ситуації, яка спирається на паралельні образи-мотиви — човен і сирота, море і чужина, хвилі і люди і має подібну композиційну організацію (що включає експозицію і три сюжетні епізоди); варіативний розвиток теми поєднується з послідовністю подієвого ряду. Проте принцип композиційної симетрії між частинами вірша вповні не дотриманий, завдяки чому відбувається розвиток сюжету. Так, визначальну роль у сюжетному русі в “природній” картині відіграє повтор збагачуваного новими асоціаціями мотиву “Пливе човен… Один”, одразу ж заявленого як символічний образ самотньої людської долі: “Пливе човен по Дунаю // Один за водою” (“піти за водою” означає небуття, смерть); у другій строфі драматичну експресію повтору посилює авторський коментар, що вклинюється в опис: “Пливе човен води повен // Ніхто не спиняє, // Кому спинить — рибалоньки // На світі немає”. Хронологічний момент підключається до сюжетного розгортання лише в останній строфі першої частини, яка своєю динамікою протистоїть двом початковим статичним строфам: “Поплив човен в синє море, // А воно заграло, // Погралися гори-хвилі — // І скіпок не стало.” У другій частині вірша хронологічна поступовість бере помітнішу участь у розвитку теми: поет уводить до тексту три форми майбутнього часу — ближнє, середнє, віддалене майбутнє (“Пограються…”, “Потім собі подивляться…”, “Потім спитай…”), і цей традиційний часовий ряд конкретизує і драматизує “людську” лінію сюжетної ситуації, трагічний фінал якої опосередковано заявлений символічним планом і підтверджений формулою порівняння, що розпочинає основний план (ще один елемент асиметрії у будові твору): “Недовгий шлях — як човнові // До синього моря — // Сиротині на чужину, // А там і до горя.// Пограються добрі люди, // Як холодні хвилі, // Потім собі подивляться, // Як сирота плаче, // Потім спитай, де сирота, — // Не чув і не бачив”.

Частини, з яких складається вірш, однонастроєві й витримані в елегійній тональності, однотипні за метрикою і римуванням, мають певну спільність синтаксичної будови, що спирається на однорідність — речень та головних членів речення (у першій частині вони об’єднані підметом “човен”, у другій — підметом “добрі люди”), на паралелізми та повтори, зокрема анафоричний ряд присудків (пливе, пливе, виплив), приєднувальних конструкцій (“Потім собі подивляться”, “Потім спитай”) та ін. Серед не відзначених особливостей у побудові кожної з частин порівняння особливо важливою є підміна головного об’єкта зіставлення в основному, психологічному, ряді після першої його строфи: на місце паралельних образів-мотивів “човен — сирота”, які відступають на другий план, висуваються інші — “хвилі — добрі люди” (слово “добрі” Шевченко вживає іронічно), тим самим тематичне розгортання зміщується у соціально-етичну площину. Опис, що домінує в першій частині вірша, у другій його частині переходить у медитацію, яка набуває філософського звучання.

Вірш “Вітер з гаєм розмовляє” — типовий взірець специфічної Шевченкової трансформації універсальних мотивів і образів раннього періоду його творчості.

*** *** ***

Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі —
І скіпок не стало.

Недовгий шлях — як човнові
До синього моря —
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче,
Потім спитай, де сирота, —
Не чув і не бачив.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *