Де де де де би не був, не забуду дім
Хочеш, закрути мене як бігуді
Я з закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Де де де де би не був, не забуду дім
Хочеш, закрути мене як бігуді
Я з закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Де б не носило скофа по чужих краях
Я вертатимусь додому по дорогах і полях
Боляче коли побачив вдалині рідний маяк
І хочеш море переплить до нього але нема як
Рідна хата пахне пирогами з вишнями із печі
Снилось як світив фарами ближніми у ночі
І бачив баба з дідом в хаті крутили калачі
От би зараз діда постукать би по плечі
Де де де де би не був, не забуду дім
Хочеш, закрути мене як бігуді
Я з закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Де де де де би не був, не забуду дім
Хочеш, закрути мене як бігуді
Я з закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Скрипнули двері
Мама вдома
Квіти на стіл
Стіл вечеря
Ситний маминий суп
Татові все мало солі
Спритно радий несу
Маминий суп
А знову світла ніч в мене в Калуші палала
Мовила мені, твого двору вже нема
Покоління мінялося, запам’ятали стіни
Як дитина ці писала імені на віки
А знову світла ніч, но без мене вже гуляла
А може коли-небудь, я вже би вже не жалів
За минуле, шо летіло в даль неначе ворон
А я вдома, зберігаю свою ностальгію
Я до тебе все прийду
П’яним уночі знайду
Хай не будеш на виду
Хай дорогу замете і з курсу не зб’є мене
Де де де де би не був, не забуду дім
Хочеш, закрути мене як бігуді
Я з закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Де де де де би не був, не забуду дім
Хочеш, закрути мене як бігуді
Я з закритими очима знайду де мій двір
Бо де би не був, не забуду дім
Фантастичні “двовзори” Олега Шупляка.
І БУДЕ МИР
І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”.
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: “Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів”.
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.
Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває “Котика-котка”,
І принесе “від зайчика” гостинця тато.
Ліна Костенко 17.03.22
НОВИЙ ГІМН КИЄВА!
ПОКЛИК ПРЕДКІВ
