Аналіз присутності ТНК в світовій економіці

Транснаціональна корпорація (ТНК) – велика фірма (або об’єднання фірм різних країн), що має зарубіжні активи (капіталовкладення) і суттєво впливає на яку-небудь сферу економіки (або декілька сфер) в міжнародному масштабі. В англомовній літературі з міжнародної економіки для позначення міжнародних бізнес-організацій часто використовують терміни «багатонаціональна фірма» (multinational firms-MNF) чи «багатонаціональна корпорація» (multinational corporation – MNC), які використовуються як синоніми [Транснациональная корпорация, ТНК: за дан. универсальной научно – популярной Енциклопедии под. ред. Добровольского А. В. // «Энциклопедия Кругосвет – 2013» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/ekonomika_i_pravo/ TRANSNATSI0NALNAYA_K0RP0RATSIYA_TNK.html?page=0,8.].

Похожее изображение

Кількість транснаціональних корпорацій (ТНК) значно збільшилася з 1970 року: на той період часу було зареєстровано лише 7000 подібних фірм, сьогодні їх у світі налічується близько 82 000 [Попова А. В. Транснациональные корпорации как субъект международных экономических отношений [Електронний ресурс]: VIII Международная студенческая электронная научная конференция. – Режим доступу: http://www.scienceforum.ru/2015/pdf/9917.pdf.].

Наприкінці XX – на початку XXI ст. спостерігається інтенсивне   зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій транснаціональні корпорації (ТНК) виступають торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Ці компанії відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв’язків між підприємствами різних країн. На початок третього тисячоліття міжнародне виробництво товарів і послуг у рамках ТНК становило 7% світового ВВП. ТНК займають передові позиції у світовому виробництві в галузях електроніки, автомобілебудування, хімічній і фармацевтичній промисловості. З діяльністю ТНК пов’язані сподівання й розчарування більшості країн світу, оскільки ці корпорації створили розвинуту мережу  виробничої,  науково-технічної,  інвестиційної, торгової та культурної взаємозалежності країн і заклали   підвалини   глобальної  економіки.

На основі численних досліджень вчені-економісти дійшли висновку, що наявність філій у багатьох країнах надійніше гарантує стабільність отримання прибутків, ніж такі важливі чинники, як великий абсолютний розмір компанії та міра диверсифікованості її виробничої програми всередині країни [Рокоча В. Трансакційні корпорації [Електронний ресурс]: Бібліотека онлайн. – Режим доступу: http://readbookz.com/book/50/2010.html].

Ключовою особливістю ТНК є її структура управління. Батьківська компанія є центром контролю та прийняття стратегічних рішень. Від материнської компанії до філії рухаються товари, капітал, технології управління. Але такі ж самі потоки чинників виробництва можуть спрямовуватися від однієї філії до іншої або навіть від філії до материнської компанії [Комшук О. І. Трансформація системи управління ТНК в умовах глобальної конкуренції та посилення ролі науково-технічного прогресу [Електронний ресурс]: Бібліотека ДВНЗ КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. – Режим доступу: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/4465/1/Komshuk.pdf].

Серед структур управління ТНК найбільш розповсюдженими є функціональна, матрична, дивізіональна та змішана структури управління.

Функціональна структура ТНК застосовується поки фірма залишається монотоварною, моноринковою і невеликою, оскільки дана структура володіє швидкою виробничою реакцією і високою конкурентною реакцією. При дивізіональній структурі кожен підрозділ орієнтується на одну групу товарів, або навіть один товар, підрозділи працюють за принципом самоокупності, а центральний апарат лише контролює і координує їх роботу, а також розробляє загальну стратегію корпорації.

Матрична структура, яка представляє собою результат накладання функціональної структури на дивізіональну, застосовується компаніями, які прагнуть поєднати дивізіональний підхід з товарним і часто з функціональним. Змішана структура містить у собі елементи всіх вищеописаних організаційних структур. При цьому зарубіжний філіал ТНК може не лише засновуватись, а й купуватись: через злиття частини капіталу зі вже існуючою фірмою і через поглинання зарубіжної фірми [Комшук О. І. Трансформація системи управління ТНК в умовах глобальної конкуренції та посилення ролі науково-технічного прогресу [Електронний ресурс]: Бібліотека ДВНЗ КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. – Режим доступу: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/4465/1/Komshuk.pdf].

Підходи до управління та організаційно-економічної побудови ТНК часто обумовлюють місцем її розташування.

Як свідчать дослідження, понад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих розміщується на території промислово розвинених держав, у країнах, що розвиваються, – відповідно 19,5% і майже 50%, у колишніх соціалістичних державах – приблизно 0,5% і 17% [Побоченко Л. М. Аналіз інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій [Електронний ресурс]: Наукові журнали Національного Авіаційного університету. – Режим доступу: http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/SR/article/view/7022].

З 500 найпотужніших міжнародних (транснаціональних) компаній (ТНК) 85 контролюють 70% всіх закордонних інвестицій. ТНК функціонують не в усіх галузях. Ці 500 найпотужніших ТНК реалізують 95% фармацевтики, 80% всієї виробничої електроніки і хімії та 76% продукції машинобудування (виробнича сфера). Більше половини, а саме 60% міжнародних компаній зайнято у сфері виробництва, 37% – у сфері послуг і 3% – у видобувній промисловості і сільському господарстві [Попова А. В. Транснациональные корпорации как субъект международных экономических отношений [Електронний ресурс]: VIII Международная студенческая электронная научная конференция. – Режим доступу: http://www.scienceforum.ru/2015/pdf/9917.pdf.].

Загальний обсяг продажів закордонних філій ТНК у 2013 році склав 34,5 трлн. дол. США (у 2011 році – 21,5 трлн. дол.), а їх сукупні активи перевищили 96,6 трлн. дол. (у 2011 році – 83,8 трлн. дол.).

За оцінками ЮНКТАД (конференція ООН з торгівлі та розвитку), сумарна додана вартість закор- донних філій ТНК у 2013 році склала 7,5 трлн. дол. (у 2011 році – 6,3 трлн. дол.), що складає більше 10% світового валового продукту. У 2013 році на закордонні філії припадало трохи більше третини світового експорту – 7,7 трлн. дол. США. З 25,5 трлн. дол. сумарних обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ), накопичених до кінця минулого року, переважна частина знаходиться під контролем ТНК [Хусаинов Булат Транснационализация – глобальный вызов [Електронний ресурс]: «Деловая неделя». –Режим доступу: http://dn.kz/?option=com_content&view=article&id=2273%3A-s–&catid=5%3A2011-10-23-11-45-05&Itemid=16].

Інвестиційна діяльність ТНК в країни з економікою, що розвивається, продовжує зростати, досягнувши в 2013 р. рекордного рівня в 460 млрд. дол. Разом з тим, в країни з перехідною економікою (100 млрд. дол.), що становить 39% глобальних прямих іноземних інвестицій. Інвестиції в розвинені країни практично на одному рівні з інвестиційною діяльністю 2012 р. 858 млрд. дол. [Global investment trends monitor [Електронний ресурс]: UNCTAD.- Режим доступу: http://unctad.org/en/PublicationsLibrary/].

За даними рейтингу транснаціональних корпорацій (ТНК) Forbes Китай в 2014 році твердо займає три лідируючі позиції (ICBC, China Construction Bank, Agricultural Bank of China), в порівнянні з 2009 роком в якому США закріпила це місце за собою [Рокоча В. Трансакційні корпорації [Електронний ресурс]: Бібліотека онлайн. – Режим доступу: http://readbookz.com/book/50/2010.html]. До першої десятки даного рейтингу Forbes входять ТНК лише США та Китаю, що свідчить про потужний економічний потенціал обох країн.

Журналом Fortune Global 500 проводяться щорічні дослідження щодо найбільших компаній світу. Основним критерієм складання списку є виручка учасників. Рейтинг Fortune Global 500 2012 р. очолила Royal Dutch Shell. Обсяг виручки нафтогазового гіганта склав 484,489 млрд. дол. США.

Слідом ідуть Exxon Mobil, Wal-Mart Stores, BP та Sinopec. За даними Fortune 500 у 2014 р. (табл. 1), після економічного спаду та фінансової кризи, 500 найбільших компаній світу змогли показати достатньо високий дохід і навіть побити рекорди Fortune Global 500 у 2013 р.. Їх загальний дохід склав 31,1 трлн. доларів, що на 2,5% більше порівняно із 2013 р.

 Таблиця 1. 10 найбільших ТНК світу за версією журналу Fortune, 2014 р., млн. дол. [Fortune Global 500 [Електронний ресурс]: Fortune. – Режим доступу: http://fortune.com/global500/]

Назва компанії Річний дохід Активи Галузь
1 Wal-Mart Stores 476294 204751 Роздрібна торгівля
2   Royal Dutch Shell 459599 357512 Видобуток і переробка нафти та газу
3   Sinopec 457201 352982 Нафтохімічна промисловість
4

 

China National Petroleum 432007 6200651 Видобуток і переробка нафти та газу

 

5   Exxon Mobil 407666 346808 Видобуток і переробка нафти та газу
6   BP 396217 305690 Видобуток і переробка нафти та газу
State Grid 333386 424531 Електроенергетика
Volkswagen 261539 446866 Виробництво автомобілів
Toyota Motor 256454 402422 Виробництво автомобілів
10   Glencore 232694 154932 Оптова торгівля

Картинки по запросу структура управління ТНК в світовій економіці

Як бачимо із наведених даних, значних змін у рейтингу протягом 2012-2016 рр. не відбулося.Одні і ті ж ТНК входять до рейтингу, змінюючи лише позиції та обсяги річних надходжень.

У Fortune 500 у 2014 р. знаходиться 95 китайських представників (в 2013 р. – 89 компаній). Китайці все міцніше закріплюються в списку лідерів. При цьому американських компаній стало на чотири менше, хоча США і зараз залишається лідером рейтингу. У списку знаходиться 128 корпорацій, у тому числі і №1 Fortune – Wal-Mart Stores, яка є найбагатшою компанією світу і спеціалізується на роздрібній торгівлі.

Royal Dutch Shell, яка зайняла друге місце в Fortune 500, є нідерландсько-британською компанією. В 2013 р. у Forbes +2000 визнав її сьомою за величиною нафтогазовою компанією в світі.

У 80 країнах світу у Shell ведеться геологічна розвідка, видобуток газу та нафти. У володінні Shell є більше 13 нафтопереробних заводів. Одним з них є нафтопереробний завод Pernis, який вважають найбільшим у Європі.

Компанія Sinopec посіла третє місце в списку Fortune в 2014 році, а в 2008 році – компанія булаще на шістнадцятому місці. Частка компанії на національному ринку: 73,4% по природному газу, 60% по нафті, 41% по нафтопродуктах.

Протягом декількох десятків років лідером серед країн базування з найбільшими ТНК є США. Відповідно до рейтингу Global 500 у 2014 р. в США зареєстровано 128 материнських компаній, що входять до 500 найбільших ТНК у світі, 95 – у Китаї, 57 – у Японії, 31 – у Франції, по 28 – у Німеччині і Великобританії, 17 – у Південній Кореї, по 13 – у Нідерландах та Канаді [Global investment trends monitor [Електронний ресурс]: UNCTAD.- Режим доступу: http://unctad.org/en/PublicationsLibrary/].

Загальна кількість працюючих в 500 найбільших ТНК світу становить 65 млн. осіб [Fortune Global 500 [Електронний ресурс]: Fortune. – Режим доступу: http://fortune.com/global500/]. Рейтинг компаній за кількістю працюючих значно відрізняється від рейтингу за обсягами активів та доходів.

Лише Wal-Mart Stores вдалось зберегти лідерство (табл. 2).

Таблиця 2. Рейтинг ТНК за кількістю працюючих, 2014 р., млн. ос. [Fortune Global 500 [Електронний ресурс]: Fortune. – Режим доступу: http://fortune.com/global500/]

Місце в

рейтингу

Назва компанії

 

Кількість

працівників

Галузь
Wal-Mart Stores 2200 Роздрібна торгівля
4 China National Petroleum 1636,532 Видобуток і переробка нафти та

газу

31  Hon Hai Precision Industry 1060 Електроніка
7 State Grid 921,964 Електроенергетика
143  China Post Group 903,357 Пошта, перевезення
2

 

Sinopec 897,488 Нафтохімічна промисловість
8

 

Volkswagen 592,586 Виробництво автомобілів
137 

 

U.S. Postal Service 553,089 Пошта, перевезення
159

 

Aviation Industry Corp. of China 535,942 Аерокосмічна та оборонна
418 Compass Group 514,718 Послуги харчування

Обсяг персоналу перших 10 ТНК світу за кількістю працюючих становить 15,1%, на інші 409 ТНК припадає 84,9%. Кількість працюючих Wal-Mart Stores становить 3,38% від загальної кількості зайнятих.

ТНК функціонують не в усіх галузях. Найбільша група ТНК зосереджена в банківськофінансовому секторі (табл. 3). До неї входять в основному корпорації США та Китаю.

Таблиця 3. Поділ найбільших ТНК за виробничою спеціалізацією у 2014 р. [Лимонова Е.М., Воробйова К.О. Дослідження впливу ТНК на країни базування та приймаючі країни [Електронний ресурс]: Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля. – Режим доступу: http://duep.edu/uploads/vidavnitstvo14-15/10107.pdf]

Сфера діяльності

 

Кількість ТНК Країни-засновники
Видобуток нафти і газу  43 США, Китай, Росія
Банківська-фінансова 71 США, Китай, Австралія
Виробництво харчової продукції  9 Швейцарія, Великобританія, США
Високотехнологічне виробництво  16 США, Японія, Тайвань
Виробництво автомобілів, запчастин  17 Японія, Німеччина, США
Фармацевтика та біотехнології  22 Швейцарія, Франція
Сфера роздрібної торгівлі  17 США, Іспанія, Мексика

Друга найбільш численна група ТНК присутня у сфері видобутку та переробки нафти і газу, третя група ТНК – у сфері фармацевтичного виробництва та біотехнології.

Цікавим є порівняння доходів транснаціональних корпорацій, які входять до сотні великих ТНК світу (2013 р.) і ВВП деяких країн (табл. 4).

Таблиця 4. Порівняння доходів транснаціональних корпорацій, які входять до сотні великих ТНК світу (2013 р.) і ВВП деяких країн [Лимонова Е.М., Воробйова К.О. Дослідження впливу ТНК на країни базування та приймаючі країни [Електронний ресурс]: Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля. – Режим доступу: http://duep.edu/uploads/vidavnitstvo14-15/10107.pdf]

Країна/ВВП (млрд. дол.) ТНК/доходи (млрд.дол.) Країна/ВВП

(млрд. дол.)

ТНК/доходи (млрд.дол.)
Китай – 489,2 Wal-Mart Stores (469,2)

Royal Dutch Shell (467,2)

Марокко – 104,8 IBM (104,5)

Agricultural Bank of China (103,0)

Австрія – 415,3 Exxon Mobil (420,7) Словаччина – 96, 9

 

Citigroup (90,7)

Procter & Gamble (83,3)

Казахстан – 224,8 Chevron (222,0)
Україна – 175,5 Apple (164,7) Білорусія – 69,2 Microsoft (72,9)
Угорщина – 130,5

 

General Electric (147,4)

Ford Motor (134,3)

AT&T (127,4)

Хорватія – 58,7

 

Mitsubishi UFJ Financial (59)

 

Загальний обсяг продажів 200 провідних ТНК перевищує сукупний ВВП 187 країн світу, що складає більше 30% світового ВВП при кількості зайнятих менше однієї третини світового населення.

Для характеристики проникнення кожної ТНК в економіку інших країн введено індекс транснаціоналізації компаній (1990 р., ЮНКТАД). Цей сукупний показник ґрунтується на зіставленні розмірів господарської діяльності компанії на батьківщині й за кордоном і складається з трьох компонентів: активи, обсяг продажів та штат компанії. В табл. 5 наведено індекс транс націоналізації деяких ТНК світу.

Максимальний індекс транснаціоналізації за галузями мають ТНК у засобах масової інформації (82%), в металургійній і гірничій промисловості (65%), у нафтовій і газовій промисловості (63 %).

Таблиця 5. Індекс транснаціоналізації ТНК, 2010 р. [Гудим К. Транснаціоналізація як чинник глобалізації [Електронний ресурс]: Вісник КНТЕУ. – Режим доступу: http://visnik.knteu.kiev.ua/files/2014/04/4.pdf]

Місце (країна)

 

Корпорація Індекс

Транснаціоналізації, %

Галузь промисловості
1 Vodafone Group Plc. (Великобританія) 85 Телекомунікації
2 British Petroleum Plc.

(Великобританія)

80 Нафтова промисловість
3 Total S. A. (Франція) 74 Нафтова промисловість
4 Royal Dutch/Shell Group

(Великобританія/Нідерланди)

70

 

Нафтова промисловість
5 Exxon Mobil Corp. (США) 68 Нафтова промисловість

На основі табл. 5 можна зробити висновок, що Vodafone Group Plc. мала найвищий ступінь залученості надання послуг за кордон. В 2010 р. найвищі показники мали ТНК, що спеціалізуються на нафтовій промисловості (видобування, переробка).

Картинки по запросу ТНК в світовій економіці

Сьогодні світ опинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, а економічного, де головними гравцями будуть уже не держави і навіть не блоки країн, а головні транснаціональні корпорації (ТНК) найбільших промислово розвинених держав. Ставками ж є нові ринки, технології та надприбутки.

Саме ТНК – основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їх розвитку та підвищення ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання чи об’єднання найбільших компаній світу.

За даними ООН, зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. афільованих зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяно більш як 74 млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих, у країнах, що розвиваються, – відповідно 19,5 і майже 50, у колишніх соціалістичних державах – приблизно 0,5 і 17% [Рокоча В. Трансакційні корпорації [Електронний ресурс]: Бібліотека онлайн. – Режим доступу: http://readbookz.com/book/50/2010.html].

Експансія ТНК є одним із феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо значних масштабів цей процес набув в останні десятиліття. Саме ТНК фактично вирішують питання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду. Свідченням тієї ролі, що її відіграють транснаціональні корпорації у світовій політиці й економіці, стало також створення при ООН Центру та Комісії ООН з ТНК, обговорення різноманітних аспектів діяльності корпорацій, як і окремих країн, на рівні спеціалізованих органів ООН.

Інтереси ТНК стоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, за змінами урядів у Європі й Азії. А результати, що їх отримували при цьому транснаціонали, вимірювалися не десятками і навіть не сотнями мільйонів доларів – лік ішов на мільярди [Рокоча В. Трансакційні корпорації [Електронний ресурс]: Бібліотека онлайн. – Режим доступу: http://readbookz.com/book/50/2010.html].

Сьогодні ТНК перетворилися із суб’єктів на об’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональні корпорації, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішній політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньокорпоративної політики створили свою, корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави.

Дії ТНК за характером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чому збігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам якщо не ототожнювати їх, то принаймні заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальній політиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в ролі основних його об’єктів.

Зараз провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компанії інших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються [Рокоча В. Трансакційні корпорації [Електронний ресурс]: Бібліотека онлайн. – Режим доступу: http://readbookz.com/book/50/2010.html].

 

Управління бізнесом: сутність, особливості, параметри якості

Становлення бізнесу як складного і багатоаспектного соціально – економічного явища відбувалося протягом тривалого періоду. Форму­валися найбільш доцільні організаційно-правові форми бізнесу, типи соціально-економічних зв’язків з державою, громадянами, удоскона­лювалася нормативно-правова база.

Бізнес – економічна діяльність, яка здійснюється за власні чи взя­ті в кредит кошти суб’єктом підприємництва на його ризик і під його відповідальність, спрямована на отримання прибутку.

Сутність бізнесу полягає в поєднанні матеріальних, фінансових, трудових та інформаційних ресурсів з метою виробництва товарів чи надання послуг, які призначені для продажу іншим економічним суб’єктам – підприємствам, організаціям, громадянам. Рушійною си­лою розвитку бізнесу є потреби і особистий економічний інтерес, який є основою потреб  [1].

Особливістю сучасного управління бізнесом є його спрямованість на ефективне господарювання в умовах дефіцитності ресурсів, поступове зменшення регулювання виробництва адміністративними методами, інтенсифікацію виробництва. Сучасне управління має сприяти розвитку ринку, товарно-грошових відносин в оптовій торгівлі засобами виробництва, конвертованості грошей, стабілізації ринкових цін.

Управління є елемент і одночасно функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних та ін.), Що забезпечує збереження їх структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програми і цілі діяльності.

Під управлінням розуміють сукупність процесів, які забезпечують підтримку системи в заданому стані і (або) переведення її в нове більш життєве стан організації шляхом розробки і реалізації цілеспрямованих впливів. Взаємов’язки функцій управління і функцій господарської діяльності відображено на рис. 1.

Рис. 1. Взаємозв’язки між функціями управління та виробництва [2. Мельников А.М. Основи організації бізнесу. Навч. пос. К.: ЦУЛ, 2013. – 200 с.]

Вироблення керуючих впливів включає в себе збір, передачу і обробку необхідної інформації, прийняття рішень, обов’язково включає визначення керуючих впливів.

Під керуючим впливом розуміється вплив на об’єкт управління, спрямоване на досягнення мети управління. Отже, результатом керуючого є управлінське рішення, в основі якого лежить мета (цілепокладання).

Якщо управління – це вплив, значить існують:

– середовище (система управління);

– засоби (механізм управління);

– дії (процес управління).

Поняття «управління» і «менеджмент» часто вживаються як синоніми, в той же час між ними є відмінності. Розглянемо, в чому полягають ці відмінності.

«Менеджмент» – англійське слово, в перекладі воно означає «управління». Проте в українській мові слова «управління» і «менеджмент» вживаються в різних контекстах. Зазвичай ми не говоримо: «Я здійснюю менеджмент автомобіля». Ми говоримо: «Я керую автомобілем». Ми не говоримо: «Вони здійснюють менеджмент виплавки стали». Ми говоримо: «Вони управляють виплавкою сталі».

Слово «менеджмент» зазвичай вживається по відношенню до людей, колективам і організаціям: менеджмент означає управління цією організацією. Менеджмент можна розглядати як у формальних (законодавчо закріплених), так і в неформальних організаціях.

Відповідно до встановленої традицією світової літератури в галузі управління, менеджменту дається широке тлумачення в фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови.

Менеджмент – це:

– спосіб, манера спілкування з людьми;

– влада і мистецтво управління;

– особливого роду вмілість і адміністративні навички, яким зазвичай навчають;

– орган управління – адміністративна одиниця, без якої не може існувати жодна організація [3].

Головне завдання людей в апараті управління – це ефективне використання і координація всіх ресурсів організації (капіталу, будівель, устаткування, матеріалів, праці, інформації) для досягнення її цілей.

У словнику іноземних мов менеджмент перекладається на українську мову як управління виробництвом і як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, з метою підвищення його ефективності та прибутковості.

Менеджмент можна розуміти як інтеграційний процес, оскільки менеджмент покликаний розглядати різноманітні завдання, необхідність вирішення яких в сукупності забезпечує досягнення поставлених цілей (див. рис. 2).

Рис. 2. Менеджмент як процес [4]

Крім того, менеджмент:

– це вміння використовувати досвід, навички, знання, інтелект для досягнення цілей;

– це область людського знання, що сприяє набуттю навичок управління;

– це підготовка певної категорії людей для виконання робіт з управління.

На думку Короткова Е.М., менеджмент – це цілеспрямований вплив, що погоджує спільну діяльність [5. Менеджмент : учебник / Э. М. Коротков. — М. : Издательство Юрайт ; ИД Юрайт, 2011. — 640 с.]. Управління на його думку – це процес вироблення і здійснення керуючих впливів (див. рис. 3).

Рис. 3. Модель економічного управління підприємством [6. Економічне управління підприємством: навч.посіб./ [Н.М. Євдокимова, Л.П. Батенко, В.А. Верба О.О.Кизенко та ін.] ; за заг.ред. Н.М.Євдокимової. – К.: КНЕУ, 2011. – 327с.]

Процеси взагалі – це систематичне, послідовне визначення функціональних операцій, які приносять специфічний результат; це послідовність пов’язаних операцій або завдань, що потрібні для досягнення результату.

Під бізнес-процесом у широкому значенні розуміється структурована послідовність дій з виконання певного виду діяльності на всіх етапах життєвого циклу предмета діяльності – від створення концептуальної ідеї через проектування до реалізації і результату (здача в експлуатацію об’єкта, постачання продукції, надання послуг, закінчення певної фази діяльності), тобто певний системно-замкнений процес.

Бізнес-процес являє собою сукупність бізнес-операцій, певну кількість внутрішніх видів діяльності, що починаються з одного або більше входів і закінчуються створенням продукції, необхідної клієнту (клієнт – не обов’язково зовнішній відносно підприємства споживач, це може бути підрозділ організації або конкретний працівник).

Управління бізнес-процесами у виробництві історично стало першою областю успішного застосування набору методів, що згодом одержали назву «процесного підходу». Впровадження засад процесного управління базується на виокремленні та групуванні бізнес-процесів (див. рис. 4).

Рис. 4. Групування бізнес-процесів [7. Безгін, К. С. Управління якістю бізнес-процесів на підприємстві: автореф. дис канд. екон. наук / К. С. Безгін. –Маріуполь: Б. в., 2009 . – 20 с.]

Важливе значення для бізнесу має якість. Якість у бізнесі не тільки допомагає компанії задовольнити очікування клієнтів та промисловості, але й знизити витрати.

Забезпечення якості (QA) – це запобігання помилкам або дефектам виробленої продукції та уникнення проблем при постачанні рішень або послуг споживачам; який ISO 9000 визначає як «частину управління якістю, спрямоване на забезпечення впевненості, що вимоги до якості будуть виконані» [8. ISO 9000:2005, Clause 3.2.11]. Цей запобігання дефектам у забезпеченні якості тонко відрізняється від виявлення та відхилення дефектів у контролі якості, і він називається зсувом, оскільки воно зосереджується на якісній якості в процесі. [9. Larry, Smith (2001). Shift-Left Testing]

Терміни «гарантія якості» та «контроль якості» часто використовуються взаємозамінними для позначення способів забезпечення якості послуги або продукту. [10. Quality Assurance vs Quality Control – Learning Resources – ASQ] Наприклад, термін «забезпечення» часто використовується таким чином: описується впровадження інспекційних та структурованих випробувань як заходи забезпечення якості програмного забезпечення для телевізорів на Philips Semiconductors. [11. ASQ – Practical Quality Assurance for Embedded Software] Однак термін «контроль» використовується для опису п’ятої фази моделі DMAIC. DMAIC – стратегія якості, керована даними, яка використовується для поліпшення процесів [12. Define, Measure, Analyze, Improve, Control (DMAIC Approach) -ASQ].

Забезпечення якості включає адміністративні та процедурні заходи, які виконуються в системі якості, з тим щоб вимоги та цілі для продукту, послуги або діяльності були виконані [10.Quality Assurance vs Quality Control – Learning Resources – ASQ]. Це систематичне вимірювання, порівняння зі стандартним, моніторинг процесів та пов’язаний цикл зворотного зв’язку, що забезпечує попередження помилок [13. The Marketing Accountability Standards Board (MASB) endorses this definition as part of its ongoing Common Language in Marketing Project]. Це можна порівняти з контролем якості, який зосереджений на виробництві процесу.

Забезпечення якості включає в себе два принципи: «Придатний для цілей» (продукт повинен бути придатним за призначенням); і «правий перший раз» (помилки повинні бути усунені). КЯ включає в себе управління якістю сировини, агрегатів, виробів та компонентів, послуг, пов’язаних із виробництвом, та процесами управління, виробництва та контролю [14. Stebbing, L. (1993). Quality Assurance: The Route to Efficiency and Competitiveness (3rd ed.). Prentice Hall. p. 300. ISBN 9780133345599]. Ці два принципи також проявляються на тлі розробки (інжинірингу) нового технічного продукту: завдання машинобудування полягає в тому, щоб вона працювала один раз, а завдання забезпечення якості полягає в тому, щоб вона працювала постійно [15. Prause, Christian; Bibus, Markus; Dietrich, Carsten; Jobi, Wolfgang (2016). “Software Product Assurance at the German Space Agency”. Journal of Software: Evolution and Process. 28 (9): 744–761.].

Історично склалося так, що визначення того, що підходить для якості товарів або послуг, було більш складним процесом, який визначався багатьма способами, починаючи від суб’єктивного підходу користувача, який містить «різні ваги, які люди зазвичай прив’язують до характеристик якості», до підходу, основаного на цінностях який знаходить споживачів, що зв’язують якість з цінами та робить загальні висновки про якість, виходячи з таких відносин [16. Garvin, D.A. (15 October 1984). “What Does “Product Quality” Really Mean?”. MIT Sloan Management Review. Massachusetts Institute of Technology. Retrieved 29 November2017.].

Управління якістю має вирішальне значення для малого бізнесу. Якісні продукти допомагають підтримувати задоволення клієнтів і лояльність, а також зменшують ризик та вартість заміни дефектних товарів. Компанії можуть побудувати репутацію за якість, отримавши акредитацію з визнаним стандартом якості, такими як ISO 9001, опубліковані Міжнародною організацією стандартизації [17].

Задоволення очікувань клієнтів

Ваші клієнти очікують від вас якісну продукцію. Якщо ви цього не зробите, вони швидко шукатимуть альтернативи. Якість має вирішальне значення для задоволення ваших клієнтів та збереження їх лояльності, щоб вони продовжували купувати у вас у майбутньому. Якісні товари роблять важливий внесок у довгостроковий дохід та прибутковість. Вони також дозволяють вам стягувати і підтримувати більш високі ціни.

Похожее изображение

Управління репутацією

Якість впливає на репутацію вашої компанії. Зростаюча важливість соціальних мереж означає, що клієнти та потенційні клієнти можуть легко поділяти позитивну думку та критику якості своєї продукції на форумах, сайтах огляду продуктів та сайтах соціальних мереж, таких як Facebook і Twitter. Сильна репутація за якість може стати важливою диференціацією на дуже конкурентоспроможних ринках. Погана якість або несправність продукту, що призводить до кампанії відкликання продукту, може створити негативну рекламу та пошкодити вашу репутацію.

Похожее изображение

 Стандарти галузевих зустрічей

Акредитація до визнаного стандарту якості може мати важливе значення для роботи з певними клієнтами або дотримання законодавства. Наприклад, державні компанії можуть наполягати на тому, що їх постачальники досягають акредитації за стандартами якості. Якщо ви продаєте товари на регульованих ринках, таких як охорона здоров’я, продукти харчування та електричні товари, ви повинні бути в змозі дотримуватися стандартів охорони здоров’я та безпеки, призначених для захисту споживачів. Акредитовані системи контролю якості відіграють вирішальну роль у дотриманні цих стандартів. Акредитація також може допомогти вам завоювати нових клієнтів або вийти на нові ринки, надаючи потенційним клієнтам незалежне підтвердження здатності вашої компанії постачати якісну продукцію.

Картинки по запросу Стандарти галузевих зустрічей

 Управління витратами

Погана якість збільшує витрати. Якщо у вас немає ефективної системи контролю якості, ви можете понести витрати на аналіз невідповідних товарів або послуг, щоб визначити основні причини та повторно перевіряти продукти після їх переробки. У деяких випадках, можливо, вам доведеться відмінити дефектні вироби та понести додаткові витрати на виробництво, щоб замінити їх. Якщо дефектні продукти досягають клієнтів, вам доведеться заплатити за прибутки та замінники, а в серйозних випадках ви можете понести юридичні витрати за недотримання вимог клієнтів або галузевих стандартів.

Картинки по запросу Управління витратами

Ми всі хочемо створити якісний продукт. Кожна команда – від Керівників до продажів, маркетингу, підтримки та розвитку – говорить про якість продукту. Але правда, незалежно від того, скільки команд розмовляє про якість, швидше за все ваша компанія не має чіткого або уніфікованого визначення якості. Класична «петля якості» відображена на рис. 5.

Рис. 5. «Петля якості» [18. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. – К.: Т-во „Знання”, КОО,. 2003. – 475 с.]

Ще гірше, компанії зазвичай не мають чіткого підходу до вимірювання та постійного підвищення якості свого продукту. Якщо ви попросите 10 людей в організації визначити якість, ви отримаєте 10 різних відповідей. І це одна з причин того, чому якість настільки невловимий і настільки важко реалізувати.

Наприклад, команда розробників може визначати якість відносно кількості помилок або стабільності. Продажі можуть визначити його як простий спосіб продавати товар. І виконавча команда може визначити це, наскільки добре продукт підтримує цілі компанії.

Існує також погляд клієнта / користувача. Для них якісний продукт може бути просто тим, що відповідає їх потребам. Усі різні визначення, все це дуже доречно, і як менеджер по продукту, який використовує ділову цінність, потрібно розуміти їх усіх.

Як менеджер продукту, ви несете відповідальність за створення якісного продукту.

Перший крок полягає в тому, щоб узгодити загальне визначення компанії, а потім узгодити показники для забезпечення такої якості.

Ключовим моментом тут є зосередження на створенні показників. Маючи показники та базова лінія для вимірювання, ви отримаєте впевненість у тому, що фактично ви маєте якісний продукт, виходячи з визначення вашої компанії. І, маючи чіткі визначення та цілі, вам все полегшується, тому що тепер ви знаєте, як виміряти успіх.

Тепер ви можете зосередитися на написанні детальних вимог, які включають якість як ключовий елемент кожної нової функції. Детальний означає, що ви повинні повернутися до написання довгих документів про вимоги до продукції (PRD). Це означає, що під час написання вимог (або історій, епопеї чи будь-якого іншого виходу) ці вимоги повинні мати чіткі критерії прийняття, і вони повинні включати в себе показники, які узгоджуються з усіма різними аспектами якості, з якими ваш продукт буде оцінено перед запуском.

Для корпоративного програмного забезпечення, ось приклад якості районів, які повинна визначити команда продукту.

Недотримання будь-якої з цих областей означає, що ваш продукт не має належного рівня якості (як визначено вами та компанією), і тому він не готовий до запуску на ринок. Ця оцінка, однак, не є одноразовою. Він повинен бути включений у ваші спринти і випуски. Потрібно стати таким, яким ви підходите до створення програмного забезпечення.

Тут ви намагаєтеся відповісти на питання: чи буде це рішення відповідати визначенню якості користувачів, а також визначенню якості компанії UX вашої компанії? Ці перевірки повинні виконуватися за допомогою макетів, інших досліджень або технологій «Lean», перш ніж команда розробників створює нові функції.

Ви запустили тестування користувачів, щоб підтвердити, що запропоновані функції вирішують проблеми користувача.

Тестування користувачів показує, що ваше пропоноване рішення є інтуїтивно зрозумілим і простим у використанні.

Запропонований дизайн користувача дотримується дизайну взаємодії компанії та візуального дизайну.

Функціональність борту призначена для всіх нових функцій.

 Якість виконання:

Ці елементи відповідають на питання: чи сформувала команда розробників те, що було визначено у вимогах та специфікаціях дизайну? Метрики обертаються навколо функціональних тестів програми та ручних демонстрацій командою розробників, що кожна історія / завдання в спринті було розроблено відповідно до специфікації.

Функціональність всіх функцій збігається з тим, що було визначено в вимогах (передній і задній).

Впровадження дизайну UX у всіх форм-факторах (веб, планшет, телефон тощо) точно відповідає те, що було визначено командою розробників та схвалено Менеджером продукту.

Картинки по запросу Якість виконання

 Продуктивність і стійкість:

Ці пункти відповідають типовим питанням, які команда розробників вважають «КЯ».

1) Не існує жорсткості 1 помилок (або категорій, які ви використовуєте).

2) Продукт виконує відповідно до встановлених показників (час завантаження сторінки, кількість одночасних сеансів тощо).

3) Продукт стабільний і не збивається і не висить.

4) Нові функції не порушили жодну з існуючих функцій.

Картинки по запросу Якість пропонованого вами продукту

 Якість пропонованого вами продукту:

Попередньо продаються матеріали та заставні правильно описують вирішену проблему та функціональність, визначені Менеджером продукту.

Нові функції включені в демо-версію для використання команди Sales.

Нові функції включають правильні гачки / функціональні можливості, необхідні команді підтримки.

Таким чином, можна сказати, що сучасний менеджмент має складну природу. З одного боку, управління – це праця, що виникає в процесі комбінованого виробництва з високим рівнем спеціалізації працівників, що забезпечує зв’язок і єдність виробничого циклу. З іншого боку, управління – це діяльність зі спостереження, відстеження і контролю, в основі якої лежить протилежність між працею безпосередньо (працею виробника) і власником засобів виробництва. Праця в сфері управління передбачає виконання суспільно необхідних завдань по формуванню, організації, регулювання, контролю і координації соціально-економічних процесів. При цьому заходи з відстеження та контролю охоплюють як «капітал-власність», так і «капітал-функцію», активізовану робочу силу. «Капітал-функція» виконує роль керуючої сили над працею. Власність, як матеріальна основа добробуту суспільства, реально забезпечує власникам право управління факторами виробництва (працею, засобами і предметами праці, капіталом). Люди завжди певним чином впорядковували свою діяльність. Виробництво, його стрімкий розвиток поступово переконало в неможливості успішного функціонування без упорядкування роботи в організаціях.

 

Сутність функції контролювання в сучасних теоріях менеджменту

Картинки по запросу Сутність функції контролювання в сучасних теоріях менеджменту

Одним з найважливіших напрямків в розвитку теорії і практики управління є поняття контролінгу, використання якого дозволить супроводжувати управлінське рішення і надавати в термін на різні рівні управління достовірну інформацію.

Контролінг є відповіддю економічної думки на беспрецедентне ускладнення зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування підприємства і сьогодні виникла необхідність в управлінні, орієнтованому на досягнення поставлених перед підприємством цілей.

Зростання числа публікацій, присвячених контролінгу, що має місце у вітчизняній економічній науці, останнім часом, пов’язане з постійним пошуком нових, більш ефективних методів, інструментів і систем управління компаніями в умовах динамічної, конкурентної зовнішнього середовища, а також зі спробами адаптації західних методик до українських умов.

Зародження явища «контролінг» почалося в середні ХХ століття. В ті часи, при дворі англійського короля, була введена посада -Controllour, в обов’язки якої входили документування і контроль грошових і товарних потоків. В кінці вісімнадцятого століття в США було засновано відомство «Controller, Auditor, Treasurer and six Commissioners of Accounts», завданнями якого були управління державним господарством і контроль за використанням коштів. Там же і приблизно тоді ж контролінг був вперше використаний на підприємстві для вирішення фінансових і економічних завдань, управління фінансовими потоками і основним капіталом. Однак широкий розвиток контролінгу почалвся тільки з двадцятих років минулого століття, коли промислове зростання в США призвело до інтенсифікації зростання виробництва і збільшення розмірів промислових підприємств, а також ускладнення виробничих процесів. Останні стали причиною і необхідністю вдосконалення методів управління, наукових методів обліку і фінансового контролю. Крім того, цей період характеризувався посиленням державного втручання в діяльність підприємств, що також посприяло розширенню сфери завдань, пов’язаних з бухгалтерським і фінансовим обліком. Всі ці перераховані вище вимоги привели до того, що специфічні функції скарбника, кажучи сучасною мовою, фінансового директора, делегувалися службі контролінгу. Не можна не відзначити, що світова економічна криза, позначилася на розвитку контролінгу та його впровадження на підприємства. Все це призвело до усвідомлення того факту, що основою успішного управління є внутрішньо фірмове планування і облік, причому з урахуванням прогнозування та орієнтацією на майбутнє, а не тільки на доконаний факт. Недостатність аналізу доконаних фактів в управлінні господарською діяльністю трестами, холдингами, підприємствами стало причиною еволюції поглядів на систему контролінгу. Тому прогнозування направлений розвитку виробничих процесів і відповідно перспективного планування діяльності стало невід’ємною частиною контролінгу. Європейський досвід використання контролінгу відрізнявся від американського. У США контролінг розвивався, здебільшого, в прикладному аспекті, а в Німеччині та інших європейських країнах у другій половині минулого століття в теоретичному. До цього фахівці дізнавалися про контролінг з публікацій практиків, присвячених даній темі. В середині минулого століття економіка Німеччини розвивалася і зростала швидкими темпами, і підприємства не могли долати кризові ситуації. Поява і розвиток контролінгу в наступні десятиліття пов’язані зі змінами в світовій економіці і принциповою переорієнтацією управлінського мислення в умовах зростання проблем ефективності і стійкості економіки підприємств. Важливу роль зіграли два наступних фактори. По-перше, у другій половині шістдесятих років в Німеччині прокотилася хвиля формування на великих підприємствах центрів прибутку, що мають специфічні форми обліку, для управління якими використовувалися застарілі інструменти. По-друге, з початку вісімдесятих років багато підприємств зіткнулися з проблемою неплатоспроможності, що вплинуло на необхідність вдосконалення механізму планування та управління, а також на залучення фахівців, здатних критично оцінити ефективність менеджменту підприємства.

У більшості країн з розвиненою ринковою економікою концептуальні аспекти контролінгу схожі, слід зауважити специфіку кожної з них, з огляду на особливості економік цих країн.

Німецька модель концентрується на завданнях внутрішнього обліку, а американська охоплює також завдання управління фінансами та інформаційні технології. Так, в Німеччині контролінг прагне створити спочатку теоретично цілісну систему, а потім братися за вирішення конкретних завдань, а в США контролінг тісно пов’язаний з менеджментом, орієнтованому на вимоги ринку і потреби клієнтів [1].

В Україні поняття «контролінг» стало зароджуватися тільки в кінці минулого століття. Це пов’язано з переходом до становлення ринкових відносин в країні. Для підготовки звітів для «зовнішнього» користувача було достатньо даних бухгалтерського обліку. Своєрідним зародженням передумов управлінського обліку в той час на радянських підприємствах можна вважати систему господарського розрахунку, госпрозрахункові підрозділи – прообраз центрів відповідальності.

Далі, в ході розвитку ринкових відносин і динамічно розвивається зовнішнього середовища, українські підприємства змушені адаптуватися до умов ринку і конкуренції. Інформативних даних тільки бухгалтерського обліку, що вказують вже доконаний факт господарської діяльності з певним, чималим, запізненням (в зв’язку з особливостями нашого податкового та бухгалтерського законодавства), стало недостатньо для прийняття управлінських рішень.

Для українських підприємств стає все актуальнішою пошук нових систем управління, зі своїм набором методів і інструментарію. Ці управлінські системи повинні забезпечувати внутрішніх користувачів компанії релевантною інформацією про реальний стан справ на підприємстві, необхідної для досягнення оперативних і стратегічних цілей, які вплинуть на підвищення ефективності прийнятих рішень, забезпечивши тим самим довгостроковий розвиток.

Картинки по запросу контролінг

У цьому сенсі контролінг, як наука про успішне управлінні підприємством є інструментарієм ринкової економіки, який забезпечує виконання перерахованих вище цілей. Таким чином, в періоди прогресивного розвитку економіки перед підприємствами постає питання про необхідність застосування ефективних систем управління, про їх відповідність зміненим зовнішніх умов, в яких функціонує організація, таких як контролінг.

Незважаючи на велику кількість публікацій про контролінгу, ні серед російських, ні зарубіжних вчених немає єдиного визначення його сутності.

«Контролінг» (controlling) в перекладі з англо-саксонського, означає «контроль» і відповідно, виникає асоціація що контролери – це ті, хто все жорстко контролюють. Але явище «контролінг» означає «управляти», «регулювати», «планувати», «координувати» і тільки в останню чергу «контролювати».

Картинки по запросу контролінг

Управлінська функція контролю – це процес, за допомогою якого організація самостійно встановлює цілі діяльності та прагне досягти їх у найкращому становищі з часом. Це метод управління діяльністю організації. Це процес, орієнтований на перевірку статусу просування запланованих цілей, а також на ефективність роботи організації шляхом аналізу ресурсів, витрат та надходжень.

Контроль є однією з важливих функцій управління. Він визначає відхилення, на основі яких керівництво може вжити коригувальних заходів. Без функції контролю, робота, проведена в організації, не є систематичною і за планом, оскільки неефективність залишається невизначеною.

Для досягнення цілей необхідно періодично оцінювати фактичну продуктивність, щоб забезпечити досягнення поставлених цілей та завдань. Це здійснюється через контрольну функцію управління. Таким чином, контроль за функціонуванням управління відноситься до оцінки фактичної ефективності роботи проти планових чи стандартних показників та, якщо необхідно, проведення коригувальних дій.

Контрольна функція керівництва не повинна розглядатися як діяльність виняткової компетенції, а як процес, що передбачає на відповідному рівні відповідальність за всі функції організації. Як і у всіх процесах, керуюча функція складається з різних елементів, які з’єднані один з одним. Ці елементи [2]:

– структура (персонал, на який покладено обов’язок контролю),

– інструменти (загальний облік, аналіз даних, статистичний аналіз, складання бюджету, звітність);

– процедури (координація, оптимізація).

У табл, не претендуючи на повноту інформації, наведені різні визначення контролінгу.

Таблиця. Визначення контролінгу в роботах науковців

Автор Визначення
А.Вайсман Контролінг як концепція управління охоплює стратегічне планування, а також в цілому пророблення того, що необхідно зробити на підприємстві
Е. Майер

Ю.П. Аніскін

А.М. Павлова

Контролінг – це концепція, спрямована на ліквідацію «вузьких місць» і орієнтована на майбутнє відповідно до поставленими цілями і завданнями отримання певних результатів
А.Дайле Контролінг – це процес, який  розуміється як опанування економічною ситуацією на підприємстві … це, перш за все співставлення фактичних планових показників
Г.Пич, Е.Шерм Задачею контролінг як функції управління являється рефлексія управлінських рішень, а як функція його підтримання – отримання та обробка інформації. Незважаючи на твердження, контролінг в якості так названої субдисципліни економіки підприємства або його функцій (та інституту) не є повним

поняттям. Тім не менш, до сих пір не має єдиного поняття контролінгу.

Р.Манн та Е.Майєр Контролінг – це управління прибутком, тобто система регулювання, яка дозволяє фірмі отримати максимальну для даних умов прибуток
Дітгер Хан

 

Контролінг як система інтегрованого інформаційного забезпечення планування і контролю діяльності
П. Хорват

 

Контролінг як орієнтована на результат функція підтримки керівництва
І. Вебер

Д. Шнайдер

 

Контролінг являє собою елемент управління соціальною системою, виконуючи свою головну функцію підтримки керівництва в процесі рішення їм спільної справи координації системи управління з упором, перш за все, на завдання планування, контролю та ін-формування
Т. Райхман Контролінг – цільова підтримка управлінських завдань, яка за допомогою збору та обробки інформації забезпечує складання планів, координацію і контроль, і служить для поліпшення якості прийнятих рішень
В.Б. Івашкевич Контролінг можна визначити як систему управління процесом досягнення кінцевих цілей та результатів діяльності фірми, тобто як систему управління прибутком підприємства для досягнення її максимізації
Р. Краузе

С.В. Данілочкіна Н.Г. Данілочкіна

Е.А. Ананькіна і ін.

Контролінг – це функціонально відособлений напрям економічної роботи на підприємстві, пов’язане з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в менеджменті для прийняття оперативних і стратегічних управлінських рішень
М.М. Пущенко В.А. Старих

Е.Н. Тіхоненкова А.А. Харін

Контролінг – це цілісна концепція економічного управління підприємством, яка орієнтує керівників на виявлення всіх шансів і ризиків, пов’язаних з отриманням прибутку

 

А.М. Кармінський А.Г. Примак

С.Г. Фалько і ін.

Контролінг – це концепція системного управління та спосіб мислення менеджерів, в основі яких лежить прагнення забезпечити довгострокове ефективне функціонування організації
А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко Контролінг — функціонально відокремлений напрям економічної роботи на підприємстві, пов’язаний з реалізацією

фінансово-економічної інформативної функції у менеджменті для прийняття оперативних та стратегічних управлінських рішень

С.М.Петренко Контролінг, будучи обліково-аналітичною підсистемою в інформаційно-аналітичній системі управління підприємством, служить основою для його роботи

Джерело [3-14]

Отже, ми бачимо, що на сьогоднішній момент існує велика кількість публікацій, які висвітлюють ті або інші підходи при реалізації окремих функцій і задач контролінгу, його складу і місця в системі загального управління, як на рівні самого визначення, так і його категорійності, розглядається безліч думок від «інформаційного забезпечення» до «концепції системного управління» і, в той же час, «способу мислення».

Картинки по запросу контролінг

В сучасний період трансформації умов господарювання відбувається зміна концепції, парадигми управління, що передбачає зміну цілей і завдань підприємства, систем забезпечення прийняття ефективних рішень. Сучасне промислове підприємство – це складна динамічна система, орієнтована на досягнення конкретних цілей.

Картинки по запросу контролінг

Ефективність функціонування системи управління підприємством характеризує передусім ступінь досягнення цілей підприємства та вирішення конкретних оперативних і стратегічних задач.

Новий механізм управління потребує нових підходів, одним з яких є контролінг, що виник на межі поєднання економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту. Контролінг передбачає поєднання теорії прийняття рішень, математичного моделювання, теорії систем, інформаційного та організаційного моделювання.

Однією з основних причин виникнення і запровадження системи контролінгу стала необхідність системної інтеграції різноманітних аспектів управління бізнес-процесами. Контролінг забезпечує методичну та інструментальну базу для підтримки основних функцій управління: планування, контролю, обліку та аналізу, а також оцінки ситуації для прийняття управлінських рішень.

Таким чином, різноманіття думок щодо сутності контролінгу дозволяє зробити висновок про те, що теорія системи контролінгу ще продовжує розвиватися і результати дослідження можуть слугувати підґрунтям для подальшого теоретичного та прикладного вивчення проблемних питань контролінгу в системі управління вітчизняних підприємств.

 

  1. Кармінський А.М., Фалько С.Г. «Контролінг»: американська і німецька моделі. – М .: Фінанси і статистика, 2006 – 12-13 с.
  2. Кузьмін О.Є. Менеджмент / Кузьмін О.Є., Мельник О.Г., Петришин Н.Я. – К.: Академвидав, 2012. – 296 с.
  3. Вайсман А.Стратегия маркетинга: 10 шагов к успеху; Стратегия менеджмента: 5 факторов успеха. – М.: АО «Интерэксперт», Экономика, 1985. – 344 с
  4. Майер Э. Контроллинг как система мышления и управления. – М.: «Финансы и статистика», 1993. – 94 с.
  5. Дайле А. Практика контроллинга. – М: Финансы и статистика, 2001. – 336 с.
  6. Пич Г., Шерм Э. Уточнение содержания контроллинга как функции управления и его поддержки. // Проблемы теории и практики управления. – 2001. – № 3. – С.102-107.
  7. Манн Р., Майнер Э. Контроллинг для начинающих. Система управления прибылью: Пер. с нем. Ю.Г. Жукова / Под ред. и с предисл. д-ра экон. наук В.Б. Ивашкевича. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 304 с.: ил.
  8. Хан Д., Хунгенберг Х. Планирование и контроль: стоимостно-ориентированные концепции контроллинга. / пер. с нем. – М.: «Финансы и статистика», 2005. – 215-225 с.
  9. Хорват П. Концепция контроллинга: Управленческий учет. Система отчетности. Бюджетирование. / пер. с нем. – М.: «АльпинаБизнес Букс», 2005. – 269 с.
  10. Ивашкевич В.Б. Опеартивный контроллинг. – М., 2011, 160. с.
  11. Данилочкина Н.Г., Ананькина Е.А. Контроллинг как инструмент управления предприятием. – М.: «ЮНИТИ», 2002. – 279 с.
  12. Карминский А.М., Фалько А.А. Контроллинг. – М.: «Финансы и статистика», 2006. – 7-10 с.
  13. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – Львів: Вид-во Держ. ун-ту «Львівська політехніка», 1996. – 384 с.
  14. Петренко С.Н. Контроллинг / Учебное пособие. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. – 328 с.

Взаємозв’язок постіндустріалізації, інноваційного розвитку і людського капіталу

У даний час існують різні визначення людського капіталу.

Картинки по запросу людський капітал

З одного боку, під людським капіталом розуміють інтелект, здоров’я, знання, якість життя та інші потенційні можливості, здібності людини до виконання певного виду діяльності, тобто людський (трудовий) потенціал [Смирнов В. Т. Классификация и виды человеческого капитала в инновационной экономике [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.creativeconomy.ru/library/prd165.php.; Тугускина Г. П. Моделирование структуры человеческого капитала / Г. П. Тугускина //Кадровик. – 2009. – № 9. – С. 12-20.].

З іншого боку, це капітальні інвестиції у навчання, оздоровлення, отримання досвіду людини [ Антонюк В. П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку : [монографія] / В. П. Антонюк. – Донецьк : Ін-т економіки пром-сті НАН України, 2007. – 348 с.

Левчук О. В. Особливості управління інвестиціями у людський капітал на різних рівнях економіки / О. В. Левчук // Економіка : проблеми теорії і практики : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – Вип. 217. – Т.1. – С. 120–125.

Голікова Н. В. Людський капітал – ключовий фактор економічного зростання / Н. В. Голікова // Інноваційний фактор сталого економічного зростання : зб. наук. праць. – К. : Ін-т економіки НАН України, 2002. – 128 с.] (рис.1).

Рис.1. Сучасні підходи до розуміння людського капіталу Голікова Н. В. Людський капітал – ключовий фактор економічного зростання / Н. В. Голікова // Інноваційний фактор сталого економічного зростання : зб. наук. праць. – К. : Ін-т економіки НАН України, 2002. – 128 с.

Картинки по запросу людський капітал

Людина є джерелом інноваційних ідей, носієм знань, що дозволяють забезпечити фірмі і державі такі конкурентні переваги, які здатні за ступенем ефективності перевершити матеріальні чинники. При цьому роль людського капіталу важлива на всіх стадіях життєвого циклу інновацій від появи ідей до впровадження інновацій і контролю ефективності їх реалізації.

Не випадково освіта, як один з елементів людського капіталу, представляє собою фундаментальний фактор розвитку інноваційної економіки.

Усвідомлення цих фактів особливо важливо для нашої країни, зростання економіки в якій відбувається головним чином екстенсивним шляхом, за рахунок залучення додаткових сировинних ресурсів. Разом з тим, якщо ми хочемо, щоб розвиток нашої економіки було стабільним і інтенсивним, необхідно виробляти переорієнтацію на наукомісткі галузі, створювати сприятливі умови для науково-технічного прогресу, появи інноваційних продуктів на ринку і розвитку нових сучасних способів виробництва. Все це неможливо без залучення висококваліфікованого людського капіталу, який буде сприяти інноваційному розвитку.

Процеси розвитку людського капіталу мають специфіку в індустріальному і постіндустріальному суспільствах. В індустріальному суспільстві людський капітал є поняттям, що включає в себе головним чином продуктивні здібності, уособлюючи, таким чином, джерело продуктивної (робочої) сили людини, який є результатом інвестицій і може бути використаний в процесі виробництва. Розвинена стадія індустріального суспільства як предтеча процесам постіндустріалізації висуває нові вимоги до параметрів формування людського капіталу: до масштабного попиту на продуктивні здатності додається поки незначний попит на споживчі здібності, не пов’язані безпосередньо з виробництвом [Тоффлер Э. Третья волна.-М.:ООО Фирма «Издательство АСТ»,1999].

На стадії постіндустріалізації економіки формується новий механізм розвитку людського капіталу, заснований не тільки на інвестиціях в підготовку майбутньої робочої сили, а й на діяльності індивіда в споживчої і соціальній сферах, розвитку творчих здібностей: відбувається суттєва зміна ролі людини внаслідок розвитку споживчого сектора економіки, сфери інтерперсональних послуг, масового поширення творчості. В постіндустріальному суспільстві людський капітал як соціально-економічне поняття знаходить своє справжнє зміст, оскільки виражає два взаємопов’язані процеси людського розвитку, один з яких – розвиток споживача – найбільшою мірою актуалізується на постіндустріальної стадії розвитку і виражається необхідністю накопичення споживчих здібностей, творчих і / або «соціальних» за своїм характером. У постіндустріальній економіці отримують розвиток сфери «складного споживання», де, на відміну від простого споживання, першорядну роль відіграють інформація та знання, тому від споживача потрібні відповідні даному рівню споживання здатності.

Картинки по запросу людський капітал

Успіх індивіда з приводу ефективної реалізації своїх продуктивних здібностей на ринках праці в чималому ступені залежить від наявності у нього розвинених творчих і «соціальних» здібностей, що визначають конкурентоспроможність індивіда як неординарного, унікального працівника. Ми вважаємо, це саме можна сказати про споживацькі здібності індивіда, які в сполученні з творчими і «соціальними» здібностями знаходять корисне застосування на споживчих ринках, в процесах внутрісімейного виробництва людського капіталу. Важливий висновок полягає в тому, що всі здібності людини (продуктивні, споживчі, творчі, «соціальні») можуть не тільки накопичуватися, а й – в процесі його продуктивною і споживною діяльності – вдосконалюватися, а також бути джерелом комплексного саморозвитку індивіда на більш високому рівні . У постіндустріальній економіці одними з найважливіших залишаються проблеми експлуатації і нерівності, існування яких накладає свій відбиток на специфіку розвитку людського капіталу в постіндустріальному суспільстві.

Картинки по запросу людський капітал

Картинки по запросу людський капітал

Загальна характеристика економічної діяльності Одеського порту

Одеський порт – один з найбільших портів Чорноморсько-Азовського басейну, розташований у північно-західній частині Чорного моря на перетині торгових шляхів Сходу і Заходу, що склалися історично. Порт є лідером за обсягами перевалки вантажів серед портів України і найкрупнішим пасажирським портом на Чорному морі.

Загальне управління портом і контроль за судноплавством в акваторії Одеського порту здійснює Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» (скорочено ДП «Одеський морський торговельний порт» або ДП «ОМТП»).

Географічні координати: широта – 46°32’N, довгота – 30°54’Е. Площа території: 141 гектар. Кількість причалів: 55. Протяжність причальної лінії: більше 10200 м. Максимальні параметри суден, що приймаються: довжина – до 330 м, ширина – до 40 м, осадка – до 13,0 м.

Технічні можливості порту дозволяють перевантажувати більше 25 млн. тонн сухих і 25 млн. тонн наливних вантажів щорічно. Контейнерні термінали розраховані на перевантаження більше 900 000 TEU на рік. Пасажирський комплекс здатний обслужити до 4 млн. туристів на рік.

Приймаються для перевалки наступні види вантажів: нафта і нафтопродукти наливом, зріджений газ, тропічні й рослинні масла, технічні масла, контейнери всіх типів та розмірів, кольорові й чорні метали, руда, чавун, цукор-сирець навалом, зернові насипом, швидкопсувні вантажі в тарі, різні вантажі в мішках, ящиках, пакетах, біг-бегах і укрупнених вантажних одиниць, автотранспорт. Виняток становлять вантажі, потенційно небезпечні для навколишнього середовища.

На території порту розташовані: вісім виробничо-перевантажувальних комплексів з переробки сухих вантажів, пасажирський комплекс, нафтовий і два контейнерні термінали, комплекси з перевалки рослинних і технічних масел, є спеціалізовані причали для прийому ро-ро суден, перевалки зернових вантажів.

На території Карантинного молу діє вільна (спеціальна) економічна зона “Порто-Франко”.

Розвинена транспортна інфраструктура дозволяє доставляти вантажі в порт автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом. Для забезпечення високої продуктивності порту з обробки контейнерів створений і розвивається «Сухий порт» і спеціальний шляхопровід, що дозволяє вантажному автотранспорту заїжджати в порт минаючи автодороги міста і чекати заїзду на спеціально обладнаній площі «Сухого порту».

Сучасний порт є формою державно-приватного партнерства, в якій беруть участь більше 400 компаній малого та середнього бізнесу, які виконують широкий спектр портових послуг.

У ДП «ОМТП» і на стивідорних компаніях налічується понад 8 тисяч робочих місць і ще близько 100 тисяч робочих місць у приватних і державних структурах, робота яких прямо або побічно пов’язана з діяльністю порту. Економіка міста і регіону тісно пов’язана з роботою Одеського порту, як могутнього торгово-транспортного вузла, біля якого зосереджена велика кількість експедиторів, автотранспортних підприємств, морських агентств, підприємств оптової торгівлі, будівництва та інших.

Послуги з перевалки вантажів надають компанії недержавної форми власності:

– Дочірнє підприємство «ГПК-Україна» компанії «ГПК Гамбург Порт Консалтинг ГМБХ»;

– ТОВ «Металзюкрейн Корп. Лтд»;

– ТОВ «Новолог»;

– ТОВ «Новотех-Термінал»;

– ТОВ «Бруклін-Київ»;

– ТОВ «УНСК»;

– ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл»;

– Дочірнє підприємство «Пріста-Ойл Україна»;

– ТОВ «Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс»;

– ТОВ «Бруклін-Київ Порт»;

– Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Сінтез-Ойл».

Власними силами порт здійснює:

– забезпечення посадки-висадки пасажирів на морському вокзалі;

– обслуговування вантажних і пасажирських суден власним службово-допоміжним флотом;

– ремонт суден;

– бункерування суден водою біля причалів і на рейді;

– стафірування і розстафірування контейнерів;

– прийом з суден льяльних, баластних вод і сміття;

– надання концертно-виставкового та інших залів морського пасажирського комплексу для проведення виставок, конференцій, концертів та інших заходів;

– інші види діяльності.

Динаміка чистого прибутку ДП «Одеський морський торговельний порт» відображена в табл. 1

Таблиця 1 Динаміка чистого доходу ДП «Одеський морський торговельний порт» , тис. грн.

Показники Звіт 2016 План 2017 План 2018 Відхилення  плану 2018 Відношення  плану 2018
до звіту 2016 до плану 2017 до звіту 2016 до плану 2017
 Чистий дохід від реалізованої продукції  – усього, у т.ч. 527 399 471 754 323 618 -203 781 -148 136 61 69
1. Послуги портофлоту 476 799 404 377 265 426 -211 372 -138 951 56 66
2. Послуги судноремонтного комплексу 19 902 26 140 26 452 6 550 312 133 101
3.Доходи від послуг підрозділів 30 698 41 237 31 740 1 042 -9 497 103 77

Чистий дохід в 2018 році планується у сумі 323,6 млн. грн. Розрахунок відповідає обсягам послуг підрозділів ДП «Одеський порт» в умовах здійснення вантажопереробки стивідорними компаніями на причалах Одеського порту у обсязі 12013 тис. тн.

Доходи 2018р. розраховані у еквіваленті грн. в умовах роботи при курсі 29,3 грн. за дол. США згідно додатку 1 та Сценарію 2 Прогнозу макропоказників на 2016-2019 рр.

Зменшення у порівнянні з планом 2017 року становить 148,1 млн. грн., або на 31%, за рахунок зниження об’єму робіт по буксирним послугам, в першу чергу за рахунок роботи в акваторії порту приватної буксирної компанії ТОВ «Екофлот», а також за рахунок наступних чинників:

  • передачі двох плавкранів (ПК-4/63, ПК-48) та буксирів «Труд», «Створ» і «Пеленг», а також підрозділу ПСМ-650 на баланс Одеської філії ДП «АМПУ»;
  • передачі дока №4 в оренду з 1 липня 2018 року.

Чисті доходи сформовано з урахуванням діяльності портофлоту за фактично відпрацьований час поточного року.

Запланована на 2018 рік сума чистих доходів враховує прогнозну девальвацію національної валюти, а також зростання тарифів підрозділів підприємства на послуги, що надаються контрагентам підприємства.

Нижче у наглядній формі наведено порівняльну інформацію щодо переліку основних чинників, а також їх величину та характер впливу на прогнозний рівень чистих доходів підприємства (див. рис. 1, 2).

Рис. 1. Чистий дохід ДП”Одеський порт”, млн грн.

Рис. 2. Чистий дохід ДП”Одеський порт”, млн грн. 

У порівнянні зі звітом 2016 року чистий доход зменшено на 203,8 млн. грн., або на 39%, за рахунок зниження об’єму робіт по буксирним послугам, що зумовлено посиленням протягом останнього часу в акваторії Одеського порту позицій приватних компаній, зокрема, ТОВ «ЕКОФЛОТ», які також надають аналогічні буксирні послуги.

Аналіз структури чистого доходу в розрізі структурних одиниць відображено в табл. 2.

Таблиця 2 Аналіз структури чистого доходу в розрізі структурних одиниць ДП”Одеський порт” , тис. грн.

Найменування Одиниці виміру Звіт           ( 2016) План  (2017) План  (2018) Відхилення       плану 2018  Відношення  плану 2018 
до звіту 2016 до плану 2017 до звіту 2016 до плану 2017
Всього: тис.грн 527 399 471 754 323 618 -203 781 -148 136 61 69
Портофлот у т.ч: -“- 476 799 404 377 265 426 -211 372 -138 951 56 66
Буксирні послуги -“- 397 035 335 352 212 564 -184 471 -122 788 54 63
Швартовні послуги -“- 19 752 24 064 0 -19 752 -24 064 0 0
Послуги пожежного буксиру -“- 25 016 8 484 17 568 -7 448 9 084 70 207
Послуги буксиру безпеці -“- 32 733 29 259 21 194 -11 538 -8 065 65 72
Послуги буксирів  по нарядах -“- 1 857 4 349 14 100 12 243 9 751 759 324
Інші послуги плавзасобів -“- 407 2 869 0 -407 -2 869 0 0
Судноверф “Україна” -“- 19 902 26 140 26 452 6 549 312 133 101
Послуги з судноремонту -“- 17 547 19 821 22 343 4 796 2 522 127 113
Використання доків -“- 2 356 6 319 4 109 1 753 -2 210 174 65
Плавмайстерня-650 -“- 2 270 10 000 500 -1 770 -9 500 22 5
Автобаза -“- 2 206 2 429 2 560,1 354 131 116 105
Служба механізації і технології -“- 17 106 17 915 17 914 807 -1 105 100
Послуги з механізації НРР -“- 5 644 5 657 5 657 13 0 100 100
Виготовлення стропів -“- 4 860 5 468 5 467 608 -1 113 100
Використання вантажозахватних приладів -“- 6 602 6 789 6 789 187 0 103 100
Автомийка -“- 307 350 350 43 0 114 100
Юний судноремонтник (дітячий табір) -“- 4 238 5 561 5 835 1 597 274 138 105
Навчальний центр -“- 2 672 3 180 3 300 629 120 124 104
Інженерна служба -“- 1 899 1 802 1 281 -618 -521 67 71

У структурі чистого доходу 82,0%, або 265,4 млн. грн. складають доходи від послуг буксирного флоту, який у першу чергу залежить від обсягу вантажопереробки, що здійснюється стивідорними компаніями недержавної форми власності на причалах Одеського порту.

Далі проаналізуємо виробничі показники Одеського порту за період 2016 – 2017 року та відобразимо їх динаміку в табл. 3.

Таблиця 3. Виробничі показники ДП”Одеський порт”

Найменування Одиниці виміру Звіт           ( 2016) План  (2017) План  (2018) Відхилення       плану 2018  Відношення  плану 2018 
до звіту 2016 до плану 2017 до звіту 2016 до плану 2017
Буксирні послуги тис.куб.м 155 115 133 000 83 500 -71 615 -49 500 54 63
Швартовні послуги опер. 3 548 4 300 0 -3 548 -4 300 0 0
Послуги пожежного буксиру год 2 191 730 1 500 -691 770 68 205
Послуги буксиру безпеки год 4 701 4 200 3 030 -1 671 -1 170 64 72
Послуги буксирів  по нарядах год 256 600 1 934 1 678 1 334 755 322
Інші послуги плавзасобів год 70 200 0 -70 -200 0 0
Послуги з судноремонту год 78 657 81 597 82 686 4 029 1 089 105 101
Використання доків доко-доба 433 680 510 77 -170 118 75
Послуги з ремонту  суден на плавмайстерні год 19 907 69 796 3 600 -16 307 -66 196 18 5
Послуги автотранспорту маш-год 7 615 7 615 7 755 140 140 102 102
Послуги з механізації НРР маш-год 15 324 14 834 14 834 -490 0 97 100
Виготовлення стропів од. 7 400 7 401 7 401 1 0 100 100
Використання вантажозахватних приладів тн 6 896 6 899 6 899 3 0 100 100
Послуги  з мийки техніки од 2 833 2 752 2 673 -160 -79 94 97
Послуги оздоровлення у дітячому таборі люд-зм 15 500 15 500 15 500 0 0 100 100
Послуги навчання у навчальному центрі осіб 4 640 5 045 4 170 -470 -875 90 83
Використання складских майданчиків кв.м 2 440 2 325 1 281 -475 83 -115 1 000

Далі проаналізуємо структуру та динаміку загального обсягу доходів. Загальний обсяг доходів планується у сумі 552,0 млн.грн., що менш ніж у плані 2017 року на 31% та менш ніж у звіті 2016 року на 39%. Частка чистого доходу у складі всіх доходів підприємства складає 56,8% (див. табл. 4).

Таблиця 4. Загальні доходи ДП”Одеський порт”тис. грн 

Статті Звіт 2016 План 2017 План 2018 Відхилення  плану 2018  Відношення  плану 2018 
до звіту 2016 до плану 2017 до звіту 2016 до плану 2017
 Чистий дохід від реалізації продукції 527 399 471 754 323 618 -203 781 -148 136 61 69
 Інші операційні доходи 356 408 271 543 190 666 -165 742 -80 877 53 70
 Інші фінансові доходи 9 492 78 981 32 500 23 008 -46 481 342 41
 Інші доходи 1 630 3 077 5 180 3 550 2 103 318 168
Всього доходи 894 929 825 355 551 964 -342 965 -273 391 62 67

Нижче у наглядній формі наведено порівняльну інформацію щодо переліку основних чинників, а також їх величину та характер впливу на прогнозний рівень доходів підприємства (див. рис. 3, 4).

Рис. 3. Загальний дохід ДП “Одеський порт”, млн грн 

Рис. 4. Загальний дохід ДП “Одеський порт”, млн грн 

Загальний обсяг витрат на 2018 рік складатиме 433,8 млн. грн., що нижче ніж у плані на 2017 рік на 130,9 млн. грн., або на 23%, та нижче ніж у звіті 2016 року на 157,9 млн. грн., або на 27%.

Порівняльний аналіз структури та динаміки показників загальних витрат за 2016 – 2018 рр. відображено в табл. 5.

Таблиця 5. Порівняльний аналіз структури та динаміки показників загальних витрат за 2016 – 2018 рр. ДП “Одеський порт”тис. грн

Статті Звіт 2016 План 2017 План 2018 Відхилення  плану 2018  Відношення  плану 2018 
до звіту 2016 до плану 2017 до звіту 2016 до плану 2017
 Собівартість реалізованої продукції 188 151 244 860 228 000 39 849 -16 860 121 93
 Адміністративні витрати 31 850 74 502 59 804 27 954 -14 698 188 80
 Витрати на збут 0 1 502 1 213 1 213 -289 #ДЕЛ/0! 81
 Інші операційні витрати 254 153 148 587 100 432 -153 721 -48 155 40 68
 Інші витрати 20 693 15 785 10 695 -9 998 -5 090 52 68
 Податок на прибуток 96 886 79 526 32 527 -64 359 -46 999 34 41
Всього витрати 591 733 564 763 432 672 -159 061 -132 091 73 77

У структурі запланованих на 2018 рік витрат частка собівартості складає 52,7%, адміністративні витрати – 13,8%, інші операційні витрати – 23,2%. Витрати по операційній курсовій різниці на 2018 рік плануються у сумі 8,0 млн. грн.

Аналіз зведених показників доходів, витрат і фінансового результату в динаміці за 2016 – 2018 рр. відображено в табл. 6.

Таблиця 6. Аналіз зведених показників доходів, витрат і фінансового результату в динаміці за 2016 – 2018 рр. ДП “Одеський порт”, тис. грн.

Статті Звіт 2016 План 2017 План 2018 Відхилення  плану 2018  Відношення  плану 2018 
до звіту 2016 до плану 2017 до звіту 2016 до плану 2017
 Чистий дохід від реалізації продукції 527 399 471 754 323 618 -203 781 -148 136 61 69
 Інші операційні доходи 356 408 271 543 190 666 -165 742 -80 877 53 70
 Інші фінансові доходи 9 492 78 981 32 500 23 008 -46 481 342 41
 Інші доходи 1 630 3 077 5 180 3 550 2 103 318 168
Всього доходи 894 929 825 355 551 964 -342 965 -273 391 62 67
 Собівартість реалізованої продукції 188 151 244 860 228 000 39 849 -16 860 121 93
 Адміністративні витрати 31 850 74 502 59 804 27 954 -14 698 188 80
 Витрати на збут 0 1 502 1 213 1 213 -289 #ДЕЛ/0! 81
 Інші операційні витрати 254 153 148 587 100 432 -153 721 -48 155 40 68
 Інші витрати 20 693 15 785 10 695 -9 998 -5 090 52 68
 Податок на прибуток 96 886 79 526 32 527 -64 359 -46 999 34 41
Всього витрати 591 733 564 763 432 672 -159 061 -132 091 73 77
Прибуток до оподаткування 400 082 340 119 151 820 -248 262 -188 299 38 45
Чистий прибуток 303 196 260 592 119 292 -183 904 -141 300 39 46

Проектом фінансового плану на 2018 рік передбачено отримання чистого прибутку у сумі 119,3 млн. грн., що на 141,3 млн. грн. менше, ніж у порівнянні з планом 2017 року та на 183,9 млн. грн. менше  у порівнянні зі звітом за 2016 рік.

Зазначена ситуація зумовлена перш за все роботою в акваторії порту Одеса приватної буксирної компанії ТОВ «Екофлот», а також за рахунок таких об’єктивних факторів, як підвищення рівня заробітної плати та відрахувань з неї єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), збільшення сум амортизаційних відрахувань за результатами проведеної у 2016 році переоцінки основних засобів, зростання вартості ТМЦ та послуг сторонніх організацій, суттєвого зменшення доходів від операційної курсової різниці, передачею дока №4 у оренду, передачею двох плавкранів ПК-48 (100т.) та ПК-4/63 (16т.), а також буксирів «Труд» (1200 к.с.), «Створ» (300 к.с.) та «Пеленг» (300 к.с.) і підрозділу ПСМ-650 на баланс Одеської філії ДП «АМПУ».

 

Шляхи покращення показників розвитку міжнародного туристичного бізнесу в Україні

Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України – на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосередженні в Карпатах, які вирізняються ідеальними умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях.

[Довкілля України за 2015 рік. Статистичний щорічник. К: Державна служба статистики України, 2016. – 242 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/]

Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури, визначила основні цілі державного регулювання та пріоритетні напрями державної політики в галузі туризму [Про внесення змін до Закону України “Про туризм”: Закон України від 18.11.2003 р. № 1282-ІV // Офіційний вісник України. – 2003. – №50. – Ст. 2600. – С.34 – 55.]. 

Однак, несприятливі внутрішні умови розвитку міжнародного туризму і порівняно слабкі міжнародні рейтинги туристичної індустрії України спонукають активно шукати інноваційнні шляхи виходу з кризи, засоби формування по-справжньому міжнародної конкурентоздатної національної туристичної системи. 

Картинки по запросу Шляхи покращення показників розвитку міжнародного туристичного бізнесу в Україні

Для подолання цих негативних явищ в Україні розроблено Стратегію сталого розвитку туризму і курортів, основною метою якої є:

– покращення рівня життя населення, відстоювання національних інтересів України у туристичній галузі;

– формування конкурентоздатного національного туристичного продукту на вітчизняному та іноземних ринках на основі раціонального застосування туристичних ресурсів, збереження історико-культурної спадщини та етнонаціональної самобутності українського народу;

– створення умов для задоволення туристичних потреб;

– реалізація закріплених Основним законом України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, зайнятість, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я, довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей і відпочинку, туристичної діяльності;

– поліпшення правових, організаційних та соціально-економічних засад реалізації політики української Держави у сфері туризму і діяльності курортів в умовах глобалізації та євроінтеграції суспільних процесів.

Тому, згідно Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні, пріоритетами сталого розвитку туризму і курортів є:

– формування конкурентоздатного національного туристичного продукту;

– розвиток людського капіталу в інтересах туризму;

– збереження ресурсного потенціалу туризму, формування середовища високої туристичної привабливості з метою досянення раціонального та ефективного використання туристичних ресурсів;

– формування інформаційного середовища сфери туризму;

– створення єдиної системи маркетингу у туристичній індустрії;

– поглиблення міжнародної співпраці з метою забезпечення сталого розвитку туризму.

Послідовна реалізація наданих нами нижче рекомендацій сприятиме динамічному розвитку туристичної індустрії в Україні та перетворенню її в одну з високорентабельних сфер бізнесу, дозволить поліпшити рейтинги країни на світовому ринку туристичних послуг.

Досвід свідчить, що ефективне державне управління може здійснюватися лише за наявності досконалих механізмів державного регулювання. З огляду на вимоги Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм», яким визначаються основні цілі державного регулювання у сфері туризму, а також шляхи реалізації державної туристичної політики [Про внесення змін до Закону України “Про туризм”: Закон України від 18.11.2003 р. № 1282-ІV // Офіційний вісник України. – 2003. – №50. – Ст. 2600, с.37], треба підкреслити, що державне регулювання у сфері туризму здійснюється органами, яким законодавством надано повноваження щодо реалізації державної політики у сфері туризму (ст. 7). Методи (способи) державного регулювання туризму як галузі економіки відображено на рисунку. 

[Близнюк А.М., Давиденко Л.І., Коніщева Н.Й. Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація і управління підприємствами (в туристичній сфері). – 2007. – №11. – С.76-84.]

До першої групи методів відносяться: упровадження загальних правил здійснення екскурсійного, готельного, туристичного обслуговування та інших видів туристичної діяльності; установлення порядку створення, реорганізації та ліквідації туроператорів, а також порядку діяльності органів публічної влади, які здійснюють державне регулювання туризму. 

До другої групи методів відносяться: стратегії державної політики у сфері туризму; концепції розвитку туризму, адресні інвестиційні програми, цільові програми розвитку туризму, тощо.

До третьої групи методів відносяться: акредитація, ліцензування, сертифікація. 

До четвертої групи методів відносяться: нормативи; податки (збори); плата; ставки (мито, тощо); стандарти туристичного, готельного, екскурсійного обслуговування; тарифи; ціни на туристичні послуги, наприклад, у сфері соціального туризму.

До п’ятої групи методів відносяться: антимонопольне регулювання і підтримка конкуренції, відстрочки, держзамовлення, кредити, пільги, протекціонізм. 

До шостої групи методів відносяться: заборони, обмеження, приписи, санкції, штрафи, тощо; облік, статистична звітність, перевірки та інші форми контролю, позбавлення легальності (призупинення, визнання недійсними актів, дій, угод).

Процес державного регулювання сфери туризму потребує здійснення комплексу організаційних, фінансових, управлінських та інших заходів як складових ефективної реалізації державної політики та має функціонувати, на наш погляд, через такі основні механізми:  регламентуючий, стимулюючий, соціальний, коригуючий, контролюючий, організаційний.

Дослідження механізмів державного регулювання сфери туризму свідчать, що організаційний механізм є основою державного регулювання і потребує найбільшого покращення.

З метою поширення позитивного досвіду роботи у сфері туризму щодо впровадження новітніх економічних та організаційних заходів треба запроваджувати нові форми співпраці між органами місцевого самоврядування та туристичним бізнесом: створювати інформаційні туристичні центри у формі комунальних підприємств; виступати співзасновниками корпоративних підприємств у вигляді господаських товариств; надавати пільги з місцевих податків і зборів; здавати в оренду на пільгових умовах майно територіальних громад. Це дозволить сконцентрувати потенціал професіоналізму й інфраструктурного забезпечення та інформаційних зв’язків між підприємствами і владою.

Розглянемо наші пропозиції.

1) Підвищення рівня розвитку мережі і окремих об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам має бути вирішено, на наш погляд такими заходами:

А) Забезпечення комплексного розвитку територій, зокрема створення сприятливих умов для залучення коштів у розбудову туристичної інфраструктури: моніторинг інвестиційних пропозицій розбудови туристичної інфраструктури в областях України; підготовкою каталогу інвестиційних проектів у сфері туризму для презентації потенційним іноземним та вітчизняним інвесторам; участь інвестиційних проектів у сфері туризму у міжнародних ярмарках інвестиційних проектів.

Б) Забезпечення доступності об’єктів туристичної інфраструктури для осіб з додатковими потребами та інших маломобільних груп туристів.

2) Поліпшення стану українських транспортних магістралей має бути вирішено, на наш погляд такими заходами:

А) Забезпечення безпеки туристів та захист їх законних прав та інтересів, що сприятиме підвищенню якості туристичних послуг, які надаються та додержанню конституційних прав громадян;

Б) Моніторинг подій надзвичайного характеру, щодо посилення відповідальності суб’єктів туристичної діяльності перед споживачами туристичних послуг.

3) Відсутність скоординованої та ефективної системи заходів з просування туристичного продукту України на світовий ринок має бути вирішено, на наш погляд такими заходами:

А) Формування та промоушн позитивного іміджу Держави, як країни привабливої для туризму, що сприятиме збільшенню в’їздних туристичних потоків до України, утвердженню Держави на світовому туристичному ринку: розробка та реалізація маркетингової стратегії просування національного туристичного продукту України; розробка, виготовлення та розповсюдження в Україні та за кордоном друкованої продукції, яка пропагує туристичні можливості України; презентація туристичної потенції України на національних та міжнародних виставково-ярмаркових заходах, конференціях, форумах тощо; створення Національної туристичної організації.

Б) Формування та реалізація конкурентоздатних національного, регіонального та місцевого туристичних продуктів, що сприятиме підвищенню якості туристичного продукту, зростанню попиту на туристичні послуги, збільшенню надходжень від реалізації туристичних послуг до  бюджетів різних рівнів: промоушн та маркетингове просування офіційного туристичного бренду України; запровадження програми створення національної мережі туристичних брендів; створення інтерактивної покрокової бази даних, що включає інформацію про всі туристичні та рекреаційні ресурси країни, придатні для використання в туризмі, в тому числі об’єкти культурного надбання та природно-заповідного фонду, рекомендовані для відвідування туристами та для формування національної мережі туристично-екскурсійних маршрутів.

4) Технологічна відсталість галузі має бути вирішено, на наш погляд такими заходами:

А) Інформаційний супровід реалізації державної політики у туристичній галузі;

Б) Створення та ведення іноземними мовами туристичного інтернет – порталу Visit Ukraine з представленням у єдиному форматі достовірної та оперативної інформації про туристичні можливості регіонів та міст України.

5) Низький рівень сервісу має бути підвищено, на наш погляд такими заходами:

А) Поращення системи професійної підготовки кадрів сфери туризму, зокрема галерейної, готельної, клубної, музейної, ресторанної та інших видів діяльності, пов’язаних із туризмом, що забезпечуватиме підвищення рівня професійної підготовки кадрів сфери туризму та якості сервісу споживачів туристичних послуг: підготовка освітніх програм з професійного навчання у сфері туризму з урахуванням потреб ринку праці; гармонізація кваліфікаційних вимог та стандартів вищої освіти, які забезпечують підготовку фахівців сфери туризму та стандартів професійної підготовки; розробка базових компетентностей фахівців та професійних стандартів для сфери туризму; затвердження кваліфікаційних вимог фахівців туристичного супроводу; впровадження народної дипломатії, як інструменту залучення народонаселення до популяризації туризму в Державі.

Б) Забезпечення науково обгрунтованого супроводу і досліджень у сфері туризму (курортів), впровадження інноваційних розробок.

6) Відставання масштабів нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності.

А) Прийняття законодавства ЄС у сфері туризму, що забезпечить вдосконалення чинної нормативно-правової бази у сфері туризму з урахуванням досвіду провідних туристичних країн ЄС, покращення показників сфери туризму, об’єднання учасників туристичного ринку, активізацію розвитку в’їзного туризму: розробка оновленої редакції Закону України «Про туризм»; розробка законопроекту щодо створення національної туристичної організації та національного туристичного фонду; приведення до міжнародних вимог методів статистики у сфері туризму та впровадження рекомендованої ЮНВТО системи сателітних рахунків; візова лібералізація та спрощення візових процедур для туристів з країн, які є цільовими ринками для української Держави;

Б) Тотожність національних стандартів у сфері туризму з міжнародними та європейськими стандартами, що сприятиме покращенню якості національного туристичного продукту та сервісу споживачів туристичних послуг: забезпечення діяльності технічних комітетів, із залученням суб’єктів туристичного ринку, організацій роботодавців та громадських об’єднань у сфері туризму; розробка та впровадження гармонізованих національних стандартів за напрямками: туроператорська та турагентська діяльність; готелі та інші колективні місця розміщення; заклади громадського харчування; гіди та екскурсоводи; туристичні інформаційні центри; курорти та кемпінги; пляжі, велнес, спа, дайвінг; екологічний, сільський, активний туризм; виставкова та конгресна діяльність тощо.

В) Лібералізація та ефективне регулювання провадження підприємницької діяльності у галузі туризму, підвищення безпеки туристів під час мандрівок: скасування ліцензування туроператорської діяльності та впровадження реєстрів суб’єктів туристичної діяльності; відміна обов’язкової категоризації готелів та аналогічних засобів розміщення; розширення переліку видів обов’язкового страхування шляхом введення страхування цивільної відповідальності туристичних операторів; створення умов для розвитку державно-приватного партнерства у туристичній галузі.

Виправданість переходу до реалізації стратегії сталого розвитку України визначається як внутрішніми чинниками, так і зовнішніми, що пов’язані з євроінтеграційними устремліннями України та необхідністю виконання міжнародних зобов’язань України. На тлі посилення конкуренції на міжнародному туристичному ринку, загальносвітової тенденції до посилення ролі держав у забезпеченні сталого розвитку туризму, вітчизняний національний туристичний продукт стає все менш привабливим та конкурентоздатним. Як результат, сфера туризму і курортів у державі не в змозі забезпечити повноцінного виконання гуманітарних, економічних і соціальних функцій, не сприяє збереженню навколишнього середовища та культурної спадщини, створенню робочих місць, збільшенню частки сфери туристичних послуг у структурі валового внутрішнього продукту.

Розвиток туристичної галузі України повинен ґрунтуватись на впровадженні інновацій у виробничо-господарський процес туристичних операторів, що, в свою чергу, потребує вкладання коштів. Загалом інвестиційна активність у туристичній сфері залежить від певних факторів, таких як: державне регулювання політики у сфері туризму; ступінь науково-технічного прогресу; сума одержаного капіталовкладення та його подальше використання в економіці туристичної галузі.

Основними напрямами інноваційної діяльності в туризмі є використання сучасної техніки і технологій у наданні традиційних послуг, впровадження нових послуг з новими властивостями, зміни в організації виробництва і споживання традиційних туристичних послуг, залучення раніше не використаних туристичних ресурсів, виявлення і використання нових ринків збуту туристичних послуг і товарів [Калитвинцева М.В. Основные направления инновационной деятельности в туризме. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/economy-311/innovation-economy-in-tourism. ].

Картинки по запросу Шляхи покращення показників розвитку міжнародного туристичного бізнесу в Україні

Розглянувши запропоновані варіанти, ми пропонуємо об’єднати і посилити підходи, структурувати основні напрями інноваційної діяльності залежно від того, до якого елементу туризму вони належать (див. табл. ).

Таблиця 

Основні елементи туризму та напрямки їх розвитку в інноваційній діяльності

Елементи туризму Напрям розвитку елементів туризму в інноваційній діяльності
Туристичний продукт – випуск нових видів туристичного продукту 
– впровадження послуг з новими властивостями в традиційний туристський продукт 
– зміни в організації виробництва традиційних туристичних продуктів
Сфери діяльності, пов’язані з туризмом – виробництво інноваційних продуктів і послуг 
– використання під час виробництва інноваційних продуктів і послуг нових туристичних ресурсів, раніше не задіяних 
– навчання персоналу для реалізації і поновлення їх інтелектуального потенціалу, технологічного опрацювання процесу обслуговування 
– використання новітніх розробок і технологій
Організатор (юридична особа або приватний підприємець, який здійснює реалізацію туристичного продукту) – діяльність туроператора з укладання і виконання договорів з третіми особами, що надають окремі нові або вдосконалені послуги, що входять в інноваційний туристичний продукт 
– організація реклами і збуту інноваційного туристичного продукту 
– збереження та посилення ринкових позицій 
– вдосконалення системи менеджменту, що сприяє переведенню відносин на якісно новий рівень 
– поглиблене використання телекомунікацій, створення та обробка баз даних
Учасник – виявлення і використання нового споживача і нового ринку збуту турпослуг

 

Україна має значні потенційні можливості розвитку туризму в контексті різноманітних напрямів. Тому залучення інвестицій в туристичну галузь країни мають зайняти одне з найбільш актуальних значень, оскільки це дасть змогу залучити більшу кількість туристів і, відповідно, збільшити обсяг наданих послуг. Загалом, в Україні туристична галузь має багато недосконалостей у функціонуванні, керуванні та нагляді, що потребує окремого, негайного та системного вирішення.

Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів зерновиробництва

Картинки по запросу Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів зерновиробництва

Аналіз сучасного стану виробництва зерна в Україні дозволяє виявити ряд тривожні тенденції:

  1. диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію,
  2. технологічне і технічне відставання галузі,
  3. скорочення бюджетної підтримки.

Дослідження показали, що в зерновому виробництві необхідно враховувати наступні фактори: технічні, технологічні, біологічні, економічні, організаційно-економічні, правові. Правильне планомірне і комплексне використання основних чинників науково-технічного прогресу і здійснення їх напрямків сприятиме розвитку виробництва і реалізації зерна, підвищення ефективності зернової галузі.

Для підвищення ефективності та стійкості виробництва зерна необхідно:

Система короткострокового і довгострокового інвестиційного кредитування.

Лізинг техніки і племінного стада.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур за підтримки держави.

Бюджетне субсидування процентних ставок комерційних банків.

Концентрація виробництва по площі посіву і їх частки в загальній посівній площі.

Підвищення врожайності зернових культур – основний шлях збільшення виробництва зерна та його заготовок.

Істотним чинником, що впливає на врожайність, є впровадження високоврожайних районованих сортів, використання високоякісного насіннєвого матеріалу. Господарства повинні періодично проводити сортооновлення, тобто отримувати з селекційних станцій або з насінницьких господарств насіння еліти або першої репродукції.

Застосування високоврожайних сортів дозволяє при інших рівних умовах отримувати додатково до 15% зерна з гектара в порівнянні з рядовими сортами. Особливо велике економічне значення має збільшення виробництва пшениці твердих і сильних сортів, що становлять основу продовольчого фонду. Україна завжди славилася якістю виробленого зерна. В країні були розроблені промислові технології отримання зерна твердих і сильних пшениць. За останні роки закупівлі сильних і цінних за якістю сортів пшениці в сільськогосподарських підприємствах складу лише трохи більше половини потреби, а твердих сортів – тільки п’яту частину потреби в них. Сорт вирішальною мірою визначає якість зерна. Підвищення якості – найважливіший фактор зростання ефективності виробництва зерна. Високі вимоги, що пред’являються до якості зерна, визначаються особливою цінністю цього продукту харчування, необхідністю його тривалого збереження.

Картинки по запросу Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів зерновиробництва

Одним з резервів підвищення якості є продаж зерна, відповідного по вологості та змісту сміттєвої домішки необхідним кондицій. Витрати праці на гектар посіву зернових культур в середньому складають 17-20 люд.-год, а на центнер зерна – близько 1 люд.-год.

Картинки по запросу Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів зерновиробництва

Картинки по запросу Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів зерновиробництва

 

Суттєвого зниження трудових витрат на одиницю продукції, підвищення врожайності і якості зерна можна досягти при впровадженні інтенсивних технологій. Вирощування зернових культур за інтенсивними технологіями передбачає розміщення їх по кращих попередниках, внесення науково обґрунтованих доз органічних і мінеральних добрив, застосування інтегрованої системи захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб, комплексну механізацію всіх технологічних процесів, раціональну організацію праці. Підвищення якості зерна, а отже, продаж його за вищими цінами впливають на кінцеві результати виробництва – зростає прибуток і рентабельність галузі.

Резервом виробництва зерна є скорочення втрат, що мають місце на всіх стадіях його виробництва і переробки. В середньому втрати врожаю при збиранні становлять 10-15%. При дощовій погоді відбувається псування зерна та соломи. Однією з причин, що затягують строки збирання, є брак зернозбиральних комбайнів і їх досить низька продуктивність.

На втрати при збиранні впливає вологість зерна. Уже при вологості більше 20% частина зерна не вимолочується, а при 30% прибирання слід припиняти, однак в господарствах прибирають зернові при вологості зерна від 15% до 35%. При цьому втрачається полова, яка по кормової цінності прирівнюється до сіна. Тому важливо правильно організувати післязбиральної доробки та зберігання зерна. Для переведення всіх процесів післязбиральної обробки і зберігання зерна на промислову технологію необхідно мати достатню кількість елеваторів, оснащених високопродуктивним зерносушильним обладнанням.

Одним із резервів збільшення споживання зерна є оснащеність борошномельних заводів сучасним обладнанням.

Картинки по запросу Аналіз та основні напрямки збільшення обсягів зерновиробництва

Паяль АРОРА. ФАБРИКА ДОСУГА: ПРОИЗВОДСТВО В ЦИФРОВОЙ ВЕК 

Труд ограничивает человека, а игра снимает любые ограничения. Мы то и дело возвращаемся к этой расхожей мудрости по мере того, как меняется наше видение перво­го и второй. Любое общество раз­вивается сообразно конкретным воззрениям на собственное устрой­ство, а в его основе непременно ле­жат неразрывно связанные друг с другом структуры труда и до­суга. К примеру, сегодня рабо­чие пространства переживают ра­дикальные изменения, связанные с эволюцией представления рабо­тодателей о том, что такое произ­водительность. В условиях совре­менной, одержимой инновациями экономики здравый смысл подска­зывает многим компаниям, что для  привлечения талантливых сотрудников необходима новая кор­поративная культура, заинтересованная во всестороннем бла­гополучии работников. Некоторые компании концентрируются на конкретном месте, позволяющем взрастить такие таланты,— на «офисе». На смену типовой унылой кабинетной инфраструк­туре приходит иная рабочая атмосфера.

Отличительной чертой нового трудового ландшафта стано­вятся бильярдные столы, волейбольные площадки, залы для ви­деоигр, пианино, столы для пинг-понга и помещения для занятий йогой[1]. Велосипеды, скутеры и скейты обеспечивают мобильность сотрудников. Игра определяет оформление и обстановку прием­ной и зала заседаний совета директоров. На смену отдельным компаниям приходят корпоративные системы, размещающиеся на парковых территориях, подобных университетским кампусам [2]. Переход от кабинета к гамаку означает изменение существующего у ведущих предприятий представления о том, как на сего­дняшнем деловом рынке выглядит пространство производства. Поэтому неудивительно, что лидеры творческой и электронной промышленности — Pixar, Apple или Google — приняли решение о переоформлении своих корпоративных офисов таким образом, чтобы они напоминали игровое пространство[3]. Их профессия — инновации, а потому чем менее упорядоченной, ограничивающей и пространственно предсказуемой будет рабочая атмосфера, тем скорее она станет способствовать развитию новых идей и росту производительности. Подобным корпоративным пространствам близок дух общественного парка, а не офиса; они моделируют ме­сто, более или менее свободное от традиционной деловой рутины, институционального давления и приказной системы.

В географическом плане новые трудовые пространства не ограничены западным миром. На протяжении последнего деся­тилетия мы наблюдали резкий рост развивающихся рынков, ко­торые все реже воспринимаются как производственные цеха или подсобные помещения и все чаще выступают драйверами совре­менной глобальной экономики[4]. Они выходят в мир инновацион­ного бизнеса, привлекая все более многонациональный, межкуль­турный и диаспорный штат сотрудников. Подтверждение этому мы видим в амбициозных проектах фирменного стиля рабоче­го пространства, таких как кампус Infosys в индийском Майсуре (зеленый оазис для сотрудников компании) или роскошная тер­ритория Huawei Technologies в Шанхае (пышный и богатый во­доемами ландшафт, «отражающий суть энергичной корпоратив­ной идентичности и объединяющий природу и рабочие зоны»). Большинство подобных компаний входят в состав крупных про­изводственных, научных или технологических парков. Подобная концентрация профессионального опыта и знаний способствует развитию территории, на которой эти компании расположены[5].

Внимание к организации пространства досуга, однако, харак­терно не только для нишевых производителей. Оно все чаще про­является и в частном бизнесе, в том числе в компаниях, заня­тых производством электронной медицинской документации. Прекрасный пример — компания Epic Systems, расположенная на 800 акрах бывших сельскохозяйственных угодий неподалеку от города Мэдисон, штат Висконсин. Она поставляет системы выпу­ска электронных медицинских карт таким крупным учреждени­ям здравоохранения, как медицинский центр Седарс-Синай в Лос- Анджелесе, Кливлендская клиника или больница Джонса Хопкин­са в Балтиморе. Посетителей рабочей зоны компании неизменно поражает экстравагантная и вольная атмосфера, созданная бла­годаря своеобразной архитектуре корпоративного пространства:

Работа по переводу целой страны с бумажных медицинских карт на электронные — серьезное дело. Вот почему первое зна­комство с кампусом Epic Systems вызывает изумление. Шалаш на дереве в качестве места проведения собраний? Спиральная горка высотой с двухэтажный дом как место для отдыха?

И к чему здесь огромная статуя Кота в шляпе? Пусть эти при­чудливые детали не вводят вас в заблуждение[6].

Стимулом для оформления этой рабочей зоны в стиле игрового пространства стало стремление «привлечь программистов, ко­торые иначе устроились бы на работу в Google, Microsoft или Facebook». Теперь мы видим, каким именно образом производи­тельность, творческая деятельность и инновации связаны с по­рождающей их средой.

Новый гуру в мире технологий и соавтор книги Rework[7] Джейсон Фрид рассуждает о новых способах концептуализации труда и творчества. Он критикует неприкосновенность офисного пространства и говорит о его бесполезности в обществе, стремя­щемся к формированию творческого капитала. В первое десяти­летие существования социальных сетей корпорации опасались (а многие до сих пор опасаются) проникновения досуга в рабо­чее пространство. Реакция корпораций на сложившуюся ситуа­цию проявлялась в бесконечном разбирательстве по поводу ми­кронарушений. Фрид полагает, что корпорации были введены в глубокое заблуждение:

Facebook и Twitter — не главная проблема офиса. Главной про­блемой я бы назвал собрания и руководящих работников.

Он полагает, что деловые круги упускают главное. Им следует сконцентрироваться на новом оформлении корпоративного про­странства: сегодня из-за принятой в нем монотонной структуры ведения дел оно негативно влияет на производительность тру­да. Исследования, включавшие множество интервью с профес­сионалами в сфере бизнеса, показали, что большинство людей выполняет свою работу вне офиса:

Компании тратят миллиарды на аренду, офисные помещения и оборудование, стремясь создать для своих сотрудников идеальное рабочее пространство. Однако спросите, куда человек идет, если ему действительно нужно серьезно пора­ботать. Лишь немногие ответят: «В офис…» Я не виню людей за то, что они не хотят работать в офисе. Я виню лишь офис.

Десять лет назад единственной рефлекторной реакцией корпо­раций на проникновение социальных сетей в пространство тру­да было судебное преследование сотрудников, критиковавших в интернете свою работу. В газетах постоянно мелькали заго­ловки, что та или иная компания подала на своих работников в суд за нелестные комментарии в Facebookили Twitter. Сего­дня же корпорации осознали влияние подобных разбирательств на формирование общественного мнения и даже начали пони­мать, что при стратегически верном использовании подобные онлайн-пространства досуга могут приносить пользу. Огромные корпорации типа Microsoft прежде клеймили социальные сети, сегодня же Microsoft с энтузиазмом размещает на своем сайте более тысячи корпоративных блогов, где сотрудники могут вы­разить мнение о чем угодно, начиная от астрологического про­гноза и заканчивая программированием на C++[8].

Корпоративный вице-президент Microsoft Санджей Партхасарати выражает общее мнение руководства компании:

Мы считаем, что блоги обладают огромным потенциалом. Благодаря им мы, сотрудники компании, получаем лучшее представление о пути развития ключевых технологий.

Блоги Microsoft пользуются такой популярностью, что компания создала информационную интернет-службу, помогающую в по­иске различных блогов и их создателей. Другие компании, та­кие как American Airlines, с помощью блогов обеспечивают сво­им сотрудникам больший доступ к руководящим работникам. В IBM сотрудники из 30 разных стран мира обсуждают в блогах проекты разработки программного обеспечения и стратегии ве­дения бизнеса. Торговая сеть Hot Topic, насчитывающая 690 ма­газинов, недавно запустила внутреннюю социальную сеть, где работники могут обмениваться данными и идеями.

Мы видим, как предприятия расширяют свое виртуальное присутствие на сайтах, первоначально предназначавшихся для онлайн-общения и досуговых целей: здесь мы имеем в виду Blog­ger, Twitter и Facebook[9]. Как мы сказали, существует также тен­денция к созданию закрытых онлайн-сообществ для сотрудников, позволяющих компаниям пристально отслеживать элементы та­ких пространств и структурировать их сообразно конкретным це­лям. Подобная система воспринимается как переход от принятой в частных компаниях нисходящей иерархии к культуре, дающей работникам большую самостоятельность и в большей мере ори­ентированной на клиента. Кроме того, сети типа LinkedIn при­званы облегчать формирование связей и сотрудничество между работниками и целыми компаниями. В их основе лежит предпо­ложение, что подобный обмен идеями и кадрами создаст в дело­вой сфере новые способы мышления и поведения[10]. Примечатель­но, что LinkedIn с годами претерпел изменения и сегодня напо­минает скорее ориентированную на досуг социальную сеть, чем утилитарное пространство для завязывания рабочих отношений.

Рост масштабов сетевого взаимодействия добавляет труду но­вое измерение, в котором люди из разных стран могут работать над одним проектом и получать зарплату, соответствующую их креативным инвестициям[11]. Подобная ситуация ставит перед проектированием рабочих пространств новую задачу: сегодня они должны быть приспособлены к нуждам самых разных представи­телей глобального рынка труда, работающих в них лишь времен­но, от случая к случаю. Кроме того, новым ключевым словом для рабочих ландшафтов стала «геймификация». Внедрение динами­ки игры в культуру труда призвано увеличить вовлеченность со­трудников в работу и повысить эффективность решения проблем.

В этой статье мы одновременно преследуем несколько це­лей — исследуем изменения корпоративного пространства и кор­поративной культуры. Мы рассмотрим вопрос о захвате соци­альных сетей представителями частных компаний. В частности, обратимся к социальным сетям, чтобы выявить взаимосвязь ме­жду структурированием рабочего и игрового пространств как в виртуальном, так и в материальном мире. Это крайне важно для формирования представления о роли, которую досуговая зона играет в деле поощрения производительности, новаторства и творчества на рабочем месте. Мы проследим, как деловое про­странство распространяется на пространство социальных сетей и влияет на него, в то время как оба они стремятся реструкту­рировать область труда и досуга, сделать ее более инновацион­ной и удовлетворяющей потребности сотрудников. Статья по­мещает эту тенденцию в исторический контекст, исследуя, как пространство досуга постепенно обрело законный статус зоны, способствующей росту производительности. Это исследование обращается к мобильности как одной из важных черт новой ра­бочей среды. Иными словами, наша статья изучает возникшую в XXI веке виртуальную и материальную архитектуру делово­го пространства и то, каким образом эта архитектура связана с изменением представлений разных трудовых культур о тру­де, досуге и инновациях.

Размывание границ рабочей и досуговой зон

Начало борьбы за досуг в рабочем пространстве

Прежде чем заслужить доверие, досуг был вынужден преодо­леть множество препятствий. Пуританское представление о том, что «досуг есть грех», утратило свои позиции в эпоху развития промышленности во второй половине XVIII века. На смену ути­литарному лозунгу «Ленивый ум есть мастерская Сатаны» при­шла известная поговорка: «Умей дело делать — умей и позаба­виться». Этот поворот стал революционным для человечества, однако за него пришлось побороться. Известный историк Рой РОЗЕНЦВЕЙГ, автор знаменитой книги «Восемь часов на то, чего мы сами пожелаем»[12], четко связал трудную борьбу, которую ра­бочее движение вело за восьмичасовой рабочий день, с после­дующим появлением все большего количества городских досу­говых пространств, таких как общественные парки:

2 декабря 1889 года сотни членов профсоюза прошли по улицам Вустера, демонстрируя свою силу и решимость. «Восемь часов на работу, восемь часов на отдых и восемь часов на то, чего мы сами пожелаем»,— гласил лозунг, который несли местные плот­ники… Реальное стремление получить в свое распоряжение «во­семь часов на то, чего мы сами пожелаем», стало важной состав­ляющей борьбы рабочего класса за улучшение условий труда, шедшей в конце XIX и начале XX века. Так, в 1883 году перед Комитетом по связям между наемными рабочими и капитали­стами сената США выступил наборщик, сказавший следующие слова: «В этой стране рабочему человеку нужно что-то поми­мо еды и одежды. ему нужен отдых. Почему рабочий не мо­жет отдыхать, как все остальные?» В промышленных городах по всей Америке рабочие боролись не только за право на время и пространство для досуга, но также за право самостоятельно решать, когда и где они будут этим досугом наслаждаться.

Вне всяких сомнений, рабочее движение способствовало изме­нению представлений о культуре труда и о его связи с досугом. В то же время руководящие работники вынуждены были при­знать, что досуг и общественная жизнь оказывают положитель­ное влияние на производительность. В конце концов досуг за­нял свое законное место в жизни рабочего класса.

Вместе с тем досуг понимался как то, что не является трудом, или как то, что связано с трудом либо представляет собой его результат. Иными словами, предполагалось, что либо досуг слу­жит труду, либо труд производит досуг, однако

Они не должны были пересекаться: досуг и труд являли собой как бы две стороны щита — и обе эти стороны защища­ли человека. Труд давал человеку возможность жить; досуг делал жизнь приятной[13].

Подобное представление уходит корнями в глубокое прошлое и связано с замечанием Аристотеля о связи между этими двумя сферами — о том, что «мы трудимся, чтобы отдыхать»[14]. При фор­мировании представлений об этих двух мирах были сформу­лированы четкие дихотомии: труд есть необходимость, служа­щая практическим целям, тогда как досуг есть роскошь, право на которую человек зарабатывает через труд. Расцвету про­мышленно развитых стран сопутствовала все более масштаб­ная забота о досуге. От типичной для феодальных времен мысли «труд для большинства, досуг для меньшинства» человечество в современную эпоху перешло к новым идеям о массификации и демократизации досуга. Основываясь на распространен­ных в середине 1900-х годов представлениях об избыточности и компенсации как основе связи между трудом и досугом, Кен­нет Робертс в своей книге «Досуг в современном обществе» де­лает следующие выводы:

Были определены два главных типа взаимосвязи между тру­дом и досугом… Первым стала избыточность, при которой рабочие отношения, интересы, общественные и технические навыки распространялись на сферу досуга. Типичным приме — ром такой взаимосвязи стали конторские служащие, исполь­зовавшие свои профессиональные навыки для создания добровольных объединений. Менее привлекательным приме­ром избыточности явились рабочие, занятые монотонной, рутинной, отупляющей работой: их ум оказался столь ограни­ченным, что им достаточно было проводить большую часть своего свободного времени за пассивными развлечениями. Вторым типом взаимосвязи между трудом и досугом стала компенсация: она означала, что человек использует свободное время, чтобы получить опыт, который не может приобрести на работе. Частым примером такой взаимосвязи становились прикованные к кабинетному столу руководящие работники, занимавшиеся спортом по вечерам и в выходные. Другим при­мером были люди, не имевшие возможности проявить инициа­тиву на работе и использовавшие досуг для настойчивой демонстрации собственной самостоятельности[15].

Если подобная схема представляется устаревшей, прежде все­го, для богатых стран, экономика которых опирается на сфе­ру услуг, она вполне применима к молодым трудовым ресурсам и развивающимся рынкам, таким как Китай или Индия. Послед­няя вскоре выйдет на пятое место в мире по количеству трудо­способного населения, занятого монотонной и однообразной ра­ботой в промышленности. Таким образом, если границы между досугом и трудом все еще остаются достаточно четкими, то ме­няется сама роль, которую эти занятия играют в жизни людей. Сегодня досуг продолжает проникать в самые разные виды дея­тельности и социальные пространства, тогда как труд остается замкнутым в своих неприкосновенных пределах.

К примеру, в период с 1890 по 1940 год масштабы досуга в Аме­рике росли экспоненциально — даже в период Великой депрес­сии, в 1920-е и 1930-е годы. Это весьма интересное открытие, ведь согласно общепринятому представлению (здесь Ричард Флорида сходится с Торстейном Вебленом) досуг связан с экономической стабильностью, и высшие слои общества должны иметь к нему более широкий доступ. Эти представления, безусловно, верны, однако являются лишь частью более крупной матрицы, описы­вающей связь между трудом и досугом. Изучая различные куль­туры и ситуации, мы обнаруживаем, что, несмотря на незавидное финансовое положение, бедные сообщества отыскивают возмож­ности для организации досуга, который обеспечивает поддержку их культурному и общественному капиталу.

Однако сегодня политика стран третьего мира опирается на устаревшие представления о соотношении труда и досуга для бедных слоев населения. Многочисленные планы по обеспече­нию бедного населения доступом к цифровым технологиям пред­полагают, что оно будет использовать новые медиапространства для практических, трудовых целей[16]. Были созданы схемы, пре­доставляющие фермерам возможность проверять через интер­нет цены на продукцию, дающие женщинам доступ к инфор­мации о медицинском обслуживании, а молодежи — шанс най­ти работу. Однако вопреки ожиданиям бедное население стран третьего мира применяет новые средства коммуникации при­мерно так же, как и типичные жители экономически развитых стран. Бедные слои используют интернет-платформы в первую очередь для социализации, игр, просмотра популярных медиа или порнографии. Мне уже приходилось ратовать за то, чтобы исследование досуга избавилось от чрезмерно инструментализо­ванного представления о развитии разных стран мира:

В соответствии с неолиберальными представлениями бедные слои населения «перепрыгнут» через общепринятые, тради­ционные барьеры и обеспечат себе бóльшую общественно­экономическую мобильность. Однако, если равенство между третьим и первым миром будет достигаться именно таки­ми методами, нам следует быть готовыми к тому, что бедное деревенское население, подобно богатым городским жителям, станет использовать компьютеры для «банальных» и «обы­денных» целей. Можно говорить о том, что такой неразреши­мый конфликт происходит от моральных принципов бедности, а в качестве основных критериев при любых расчетах, свя­занных с третьим миром, следует рассматривать прагмати­ку и совершенствование. Ведь в конце концов сфера ICT4D (Information and Communication Technologies for Development, то есть информационные и коммуникационные технологии в целях развития), концентрирующаяся на нуждах развития человеческого и общественного потенциала, появилась на осно­ве постколониального дискурса и практик и до сих пор про­должает ни них опираться. Однако в рамках столь узкого подхода мы можем упустить реальные изобретательные прие­мы и стратегии, к которым прибегает бедное население, стре­мящееся свыкнуться со своим положением или изменить его. Основной инструмент здесь — развлечения, а классовое деле­ние играет второстепенную роль[17].

При этом, поскольку степень заинтересованности в досуге раз­лична для разных социальных слоев, мы часто сталкиваемся с очевидными расхождениями в самом взгляде на него. Подоб­ные расхождения могут быть связаны с конкретной социальной и исторической обстановкой, в которой живет та или иная груп­па населения. Возьмем, к примеру, давнюю дискуссию о том, по­чему, когда дело доходит до работы и досуга, различия между Европой и США оказываются столь значительными. В отчете Национального бюро экономических исследований говорится о том, что эту диспропорцию предопределяет сочетание разных систем налогообложения, законов о труде и прочих структур­ных механизмов:

Главный вопрос для нас — то, что сегодня европейцы работа­ют гораздо меньше, чем американцы; это связано с политикой профсоюзов в 1970-е, 1980-е и отчасти 1990-е годы, а также с за­конами, действующими на рынке труда. Свою роль здесь сыгра­ли и предельные ставки налогообложения — в особенности в том, что касается доли работающих женщин. Однако, по нашим пред­ставлениям, в рамках гипотетического высококонкурентно­го рынка труда, работающего без профсоюзов и регулируемо­го ограниченным количеством законов, подобный рост налогов не оказал бы столь значительного влияния на количество отра­ботанных часов. Безусловно, идея гибкости трудовых ресурсов не объясняет данное явление, связанное прежде всего с налого­выми вопросами, однако здесь нам может помочь «эффект соци­ального интенсификатора» (social multiplier effects)[18]

Другую картину предлагает феминистский подход к данной ди­хотомии. Здесь «труд» рассматривается как проблематичный, подавляющий и неофициальный домашний, не предполагающий финансового вознаграждения. Мы приходим к выводу о том, что досуг женщин не привязан к типичной сфере труда и, как след­ствие, остается незамеченным; а также, что женщины формиру­ют собственный досуг самостоятельно и разнообразно. Вопреки общепринятому представлению о «современном» стиле жиз­ни и образе мышления, приходящим на смену «традиционным», как в тённисовской модели смены Gesellschaft на Gemeinschaft, было обнаружено, что многие современные досуговые стратегии апеллируют к старым моделям и вовсе от них не отказываются.

Сегодня, когда досуг получил признание, пришло время уде­лить больше внимания различным его аспектам. Однако оста­ется множество вопросов: становится ли досуг более доступным, нацеленным на извлечение прибыли? Что это — частное дело или общественная деятельность? Какова его природа — он орга­низован или, скорее, неформален? В определенном смысле до­суг занял центральное место в обществе и стал самостоятель­ной сущностью. Можно утверждать: маятник качнулся в другую сторону, и сегодня роль досуга в деловом мире и в практиках вызывает значительный интерес (а порой и страх). Новые ме­диа сулят (или угрожают?) подчинить себе трудовые ценности, свойственные разным культурам, и разрушить их, при этом, ве­роятно, разрушив и границы между трудом и досугом. Следу­ет ли нам опасаться подобного размывания границ?

Постоянная занятость: эксплуатация или освобождение?

В современной культуре мобильной связи все сплетается в еди­ный пучок по мере того, как люди находят способы внедрения досуга в свою трудовую жизнь, а труда — в часть жизни, отве­денную для досуга[19]. Традиционные режимы работы оказы­ваются под угрозой благодаря новым средствам коммуника­ции. Цифровые платформы обеспечивают возможность отказа от рабочего дня «с 9 до 5» в пользу неполного или удаленного со­трудничества, никак не привязанного к местоположению ком­пании[20]. Пространства новых технологий дали сотруднику воз­можность разорвать связь с рабочим местом, однако поместили его в рамки постоянного, хотя и прерывистого рабочего цикла. Это способствовало широкому развитию культуры труда, пред­полагающей привлечение жителей пригородов и внештатных работников, а также созданию трудовой этики и дисциплины, основанной на принципе «всегда на связи».

Мы живем в эпоху занятости, когда четкое разделение между трудом и досугом оказалось размытым благодаря появлению «поколения большого пальца» — профессиональных и грамотных «жителей Сети» (netizens), готовых постоянно выполнять жела­ния и приказы своих клиентов или руководителей[21]. Поколение Blackberry демонстрирует явное принятие капиталистических представлений об эффективности и производительности, тем самым создавая культуру срочной и непрерывной работы. При­вязанность к постоянной проверке различных обновлений с по­мощью мобильных устройств стала для нас обычным делом. Так, в 2006 году термин «крэкберри»[22] выиграл соревнование на зва­ние слова года, проводившееся словарем Вебстера. Мы призна­ем, что новые коммуникационные технологии изменили темп об­щественной жизни, хотим мы того или нет.

По мере роста среднего класса, расширения возможностей выбора, распространения новых технологий, обеспечивающих мобильность и доступность, начали меняться представления о типе труда, которым люди готовы заниматься. Сегодня мы уделяем основное внимание тому, чтобы оставаться «верными» себе и обеспечивать логическую связность между трудовой дея­тельностью и досугом. Современная индивидуалистическая эпо­ха побуждает людей к тому, чтобы они «понимали себя», «были собой» и «оставались верными себе», в частности за счет сво­бодного от работы времяпрепровождения[23]. Можно утверждать, что идеальная «работа» определяется близостью к досугу, обще­ственному и интеллектуальному обогащению, поощрению удо­влетворенности собой. Сегодня некоторые корпорации отмеча­ют, что досуг способствует росту инновационного потенциала и творческой изобретательности на рабочем месте и структу­рирует корпоративное пространство таким образом, чтобы оно отражало принципы новой культуры труда. Основное разли­чие между индустриальной эпохой и эпохой цифровых техно­логий состоит в характерном для них представлении о досуге: если в первом случае досуг был призван дополнять трудовую деятельность, то во втором он переплетается с ней. С появле­нием новых мультимедийных технологий границы размывают­ся, и лишь выбор конкретного контекста позволяет нам опре­делить ту или иную практику как ориентированную в большей мере на досуг или труд.

Исследователь социальных сетей Дана Бойд в своем популяр­ном блоге apophenia недавно писала о трудностях, связанных с определением того, что такое работа в сетевом мире. Она раз­мышляет об утрате «всякого представления о том, где именно пролегают границы», определяющие, работает она в данный мо­мент или играет. Бойд спрашивает, как придать смысл тому раз­мыванию границ, которое в эпоху цифровых технологий стано­вится все более и более сложно организованным. Она признает, что степень контроля конкретного человека над личными «про­странством, местом и временем» воспринимается им как приви­легия. Рассказ об устройстве повседневной жизни позволяет по­нять, к чему приводят подобные преимущества:

Моя работа сегодня — это работа-мечта. Я исследователь: я занимаюсь изучением того, что меня занимает, иссле­дую то, что мне интересно. Я сама составляю для себя рас­писание и список дел. Иногда я просто просыпаюсь утром и часами читаю. Я пишу книги и посты в блоге, путеше­ствую, встречаюсь с людьми, читаю лекции. Я расспраши­ваю людей об их жизни, наблюдаю за их бытом. Я думаю и тем самым зарабатываю на жизнь. Мне возмутительно хоро­шо платят за то, чтобы я мыслила, творила и провокационно себя вела. Я занимаюсь делами, связанными с моей профес­сией, по 80-100 часов в неделю, но 8о% этого времени мне очень нравятся. Я могу пойти к врачу в середине рабоче­го дня, но при этом могу проснуться посреди ночи с мно­жеством новых идей в голове и сесть за письменный стол, пока нормальные люди спят. Границы между составляющи­ми моей жизни размыты. Я никогда не могу сказать, счита­ется ли ужин «работой» или «игрой», ведь за столом может зайти речь о гендерном поведении персонажей «Игры пре­столов» или о технической модели проекта Hadoop. В силу того что большую часть времени я провожу за компьютером или за разговорами по телефону, мне бывает сложно отделить труд от прокрастинации. Я могу убеждать себя в том, что под­держивать связь с New York Times важно с профессиональ­ной точки зрения, однако все-таки не могу найти оправдания своему упорному стремлению пройти все уровни новой игры в точки от Betaworks (разве тестирование новых приложе­ний не считается работой?). Безусловно, со стороны невозмож­но понять, насколько то, что я сосредоточенно гляжу на экран компьютера и хмурю брови, связано с рабочими вопросами.

Черт возьми, да в половине случаев я и сама этого не знаю [24].

Следует помнить, что занятость не всегда была подобным об­разом связана с избранной сферой деятельности. Вспомним «праздного человека» XIX века: признаком принадлежности к богатым слоям общества считалась возможность иметь мно­го свободного времени. Торстейн Веблен в своем классическом труде 1899 года «Теория праздного класса»[25]  намного опередил свое время, утверждая, что на самом деле досуг — это социаль­ный конструкт, который в силу специфики времени и среды яв­ляется значимым символом высокого положения в обществе.

Ирония истории состоит в том, что современная занятость, кажется, заняла место такого досуга и служит сегодня схожим целям. Интересно, что в современном мире, где рабочее время сократилось, ощущение занятости вездесуще, ведь люди по­стоянно «доступны». Джонатан Гершуни из Центра исследова­ний использования времени исследует этот парадокс занятости, выделяя эмоциональную сторону процесса [26]. Иными словами, произошел сдвиг в представлении об общественной ценности постоянной работы, часто дающей ощущение занятости. Суще­ствовало скрытое желание быть погруженным в постоянную работу, ведь она означала более высокое положение в обще­стве. Гершуни указывает, что подобное ощущение может точ­но так же возникать и в связи с интенсивной и постоянной до­суговой активностью.

Давайте теперь обратимся к развивающимся рынкам. Мой опыт полевых исследований в сельскохозяйственных райо­нах Центральных Гималаев дает множество примеров того, что занятость может отличать любых граждан, вне зависимости от классовой принадлежности. Занятость подобна социальному вирусу, ее можно найти везде, даже в деревне. В традиционном представлении о связи между классом и занятостью обнару­живается разрыв. Существует явное стремление к тому, что­бы извлекать из времени максимальную выгоду. Однако, судя по всему, это должно происходить за счет множества видов дея­тельности, в том числе и за счет досуга. Посетители деревен­ских интернет-кафе приобщаются к ритуалу занятости, как следствие — к практикам онлайн-знакомств, общения, использо­вания креативных игровых пространств. Человек чаще сталки­вается с досуговой, а не с трудовой деятельностью. В ситуации скудной доступности ресурсов пустые траты времени увеличи­ваются из-за нарушений в работе систем социальной и техни­ческой инфраструктуры. Если ожидалось, что люди будут все более продуктивно использовать свое время, то было выявлено, что люди находили способы заниматься одновременно и обще­нием, и творчеством, и работой, и досугом.

Предполагалось, что новые технологии освободят нас от ра­боты. Так и случилось. Но при этом они освободили нас для еще большего количества работы. Получается, что существует за­кольцованная схема, нацеленная на эффективное управление нашей сложноорганизованной жизнью за счет новых техноло­гий. Это приводит к ускорению ритма жизни и оставляет все меньше времени для пауз и размышлений. Социолог и феми­нистка Джуди Вайцман выступает против распространенного представления о пространственно-временном сжатии и с глубо­ким скептицизмом отзывается о существовании определенно­го ритма общественной жизни в якобы постмодерном обществе. Она говорит, что, подобно тому как «промышленная революция» стала провозвестником «революции досуга», новые мультиме­дийные технологии могут привести к ускорению жизненного ритма, недостатку времени и досуга. В этой связи нам следует обратить внимание на качество досуга и то, как он различается в разных социальных группах или средах. Подобный подход за­кладывает основу для более подробного и богатого анализа. Об­ратимся, к примеру, к вопросу о гендерных различиях:

Качество досуга различается по двум важным позициям… «чистый» и «прерывистый» досуг. Мы видим, что мужчины получают больше времени на непрерываемый досуг (то есть такой, который не сопровождается какой-либо другой дея­тельностью). Напротив, досуг у женщин чаще всего связан с присутствием детей и с деятельностью, представляющей собой неоплачиваемый труд. Кроме того, максимальная про­должительность эпизодов (периодов) чистого досуга у муж­чин в среднем больше (досуг у женщин разбит на более краткие периоды, чем у мужчин). Как следствие, представля­ется очевидным, что периоды досуга оказываются менее вос­станавливающими для женщин, чем для мужчин[27].

В заключение Вайцман дает дельный совет о том, как следует рассматривать эту тему, а именно: не следует придерживаться детерминистской перспективы. Скорее, нам следует сконцен­трироваться на том, как люди коллективно осваивают цифро­вые платформы, стремясь добиться контроля и создать баланс между трудом и досугом, соответствующий их личным обстоя­тельствам и нуждам. Книга Вайцман, безусловно, сосредоточена на новых медиатехнологиях, однако пространственный, истори­ческий и социокультурный подходы играют в ее исследовании центральную роль.

Теперь зададимся следующим вопросом: насколько занятость связана с обычной, рутинной деятельностью? Что такое заня­тость — действительно ли это прежде всего результат и про­цесс труда? Разве занятость не заключается в череде много­кратно фрагментированных состояний работы, игры, общения, досуга? И самое главное — может ли основанная на технологи­ях занятость стать платформой для общественных отношений, для культурной и творческой деятельности? Изменив угол зре­ния, мы получаем более широкое и комплексное представление о той роли, которую новые медиаплатформы играют для заня­тости. В контексте современной глобальной эпохи нам следует также подумать о том, какую роль занятость играет в формиро­вании уравновешенной дихотомии досуга и труда.

Культуры труда и «география игротруда

Свободный труд и дача как вид досуга

Тяжелый труд может доставлять определенное наслаждение, а некоторые сферы досуга требуют постоянных совместных усилий. Специалист по культурной географии Хейден Лори- мер изучает исторически сложившуюся практику «дачного хо­зяйствования на досуге» и обращает внимание, что та всегда воспринималась отдельно от собственно сельскохозяйственного производства. Если последнее принято считать утомительным трудом, то первая рассматривается, скорее, как приятная рабо­та на природе, а возделывание почвы идеализируется и пре­вращается в коллективное и самобытное занятие, которое при­носит наслаждение. Иными словами, в данном контексте труд ассоциируется с «восторженной, глубокой и материальной свя­зью с почвой, травой, растениями и деревьями»[28]. Прилагаемые усилия могут быть одинаковы в обоих случаях, однако элемент выбора обеспечивает переход от утомительного однообразия к эйфории. Чтобы понять суть различия между этими двумя типами труда, следует обратиться к предложенному Вебленом схематическому представлению о «подвиге» как форме игры. В контексте дачного хозяйствования на досуге труд ни в коем случае не является чистой игрой, однако мы видим, что сделан­ный от всего сердца выбор столь сложной задачи превращает подвиг в нечто приносящее удовольствие. Таким образом, дач­ник прилагает усилия не ради прибыли, но ради удовольствия или потому, что они ему приятны. При этом он не использует сельское хозяйство в качестве основного источника пропитания. Изначально дачное хозяйствование как вид досуга ассоцииро­валось с формированием нравственного пейзажа, с выражени­ем человеческой природы в тяжелом труде.

В современную цифровую эпоху добровольная деятельность по созданию и обеспечению работы социальных сетей и про­странств, в том числе игровых онлайн-сообществ, воспринима­ется как «свободный труд»[29]. Эта кропотливая работа, часто вы­полняемая многими людьми и подпитываемая представлением о демократическом идеале, стимулирует так называемую эконо­мику дара. В головокружительные дни после появления Web 2.0работу над этой технологией определяли как коммунитарный подход, в рамках которого отдельные люди объединялись, что­бы тратить собственное время и силы на создание динамичного сетевого пространства с высокой общественной ценностью. На­града за их усилия оказалась достаточно эмоциональной и по­учительной: каждый из них стал частью большого целого, участ­вовал в формировании некоего общего цифрового и культурного пространства, созданного людьми и для людей.

Дон Тапскотт и Энтони Уильямс в своей книге «Викиномика: как массовое сотрудничество изменяет все»[30] с большим опти­мизмом говорят о новом трудовом ландшафте, подарившем воз­можность совместного создания любимой платформы «Википе­дия». Этот цифровой домен до сих пор остается примером мас­сового свободного труда, для которого характерны новый взгляд на мир и альтруизм. «Википедия» служит подтверждением того, что работа может идти и в отсутствие сложной организации, дик­тующей условия и рамки труда. Другая книга, подпитывающая идеями нашу безумную эпоху,— «Мы — думаем. Массовые инно­вации, не массовое производство» Чарльза Лидбитера[31]. Соглас­но автору, потребители могут также рассматриваться в качестве производителей, а формы досуга — в качестве форм труда. Так обосновываются усилия людей, увлеченных своим досугом, ра­ботающих неполный рабочий день или дилетантов: новая медиа­топография предоставляет им широкие возможности для приме­нения на рынке своего непрофессионального опыта и талантов[32].

Проблемы возникают в тот момент, когда подобные безвоз­мездные и идеалистические усилия случайно становятся источ­ником вдохновения и прибыли для компаний. К примеру, что происходит, когда дачники-любители превращают незанятую территорию в высокопродуктивное пространство, а затем обна­руживают, что на плоды их усилий посягают частные фирмы или государство? Такие целинные, любовно обработанные территории стали примером альтернативы корпоративной модели сельского хозяйства с ее массированной коммерциализацией и разрывом связей с землей. Ту же монетизацию свободного труда мы наблю­даем в интернет-пространстве, хотя подобный вид труда изна­чально был призван служить целям пользователей Сети, а вовсе не корпоративных клиентов. Его плоды «были не просто присвое­ны, но сознательно переориентированы на капиталистические де­ловые практики и неоднозначным образом реструктурированы в соответствии с ними»[33]. Мы снова и снова видим, как люди обна­руживают, что результаты их работы приносят прибыль кому-то другому. Безусловно, это вызывает отрицательную реакцию.

Уже в 1999 году компания American Online (AOL) успешно пользовалась трудом пятнадцати тысяч «волонтеров», кропот­ливо работавших над проектом интернет-пространства компа­нии и его управлением. Со временем группа волонтеров при­шла к ощущению того, что они работают на «цифровом потогон­ном производстве». В результате они подали в Министерство труда запрос с требованием определить, должна ли AOL запла­тить им за годы бесплатного виртуального хостинга. Это не един­ственный пример платформы, добившейся успеха благодаря труду бесплатных работников, которые прилагают значительные усилия для разработки собственного культурного пространства. В последние годы мы стали свидетелями крупных конфликтов, связанных с функционированием нескольких цифровых досу­говых платформ. Повсюду — от Couchsurfing до Second Life или Flickr — коллектив, прежде с энтузиазмом работавший над со­зданием цифровой среды, превращается в своего рода профсоюз, требующий вознаграждения за участие и приложенные усилия.

В созданном годы назад сообществе Couchsurfing — глобаль­ной сети людей, предлагающих свои услуги путешественникам и организующих различные общественные мероприятия, — не­давно возникли разногласия в связи с тем, что ключевых участ­ников подвергли цензуре за критические отзывы о новом дизай­не сайта. В результате в Facebook появилась страница «Цензура на Couchsurfing». Безусловно, основная часть шестимиллионной аудитории данного сообщества ничего не знает об этом протесте и не участвует в нем, однако мы понимаем, что протест затронул основных участников сообщества, поддерживающих присущий ему дух стихийности. Отчасти это связано с тем, что в 2011 году эта некоммерческая организация стала венчурной стартап-ком­панией с определенным уставным капиталом. Сообщество ушло от бэкпекерской культуры взаимовыручки и стало более ком­мерческим, подобно тому же Facebook и прочим сайтам, которые разрабатывают собственную корпоративную программу дей­ствий, нацеленную на увеличение рентабельности.

Подобная меркантилизация общественного — всего лишь одна из сторон проблемы. Предположим, что дачники приняли решение совмещать удовольствие и получение прибыли. В рамках обще­государственной политики в области сельского хозяйства вопрос о том, каковы их права и обязанности как работников, трудящих­ся неполный рабочий день, все равно остается открытым. То же верно и для вопросов, связанных с недавней тенденцией к «крауд­сорсингу» с использованием таких платформ, как Mechanical Turk. В контексте веб-ориентированной рабочей среды люди, на досу­ге практикующие определенные занятия или обладающие опре­деленными умениями, выполняют микрозадания, предлагаемые им огромным множеством компаний. Если им и платят, то платят мало; кроме того, они не получают защиту от традиционных ин­ституциональных систем обязательного медицинского страхова­ния или контроля минимального уровня заработной платы[34].

Сады при фабриках, представления о будущем общества и эмоциональная самоорганизация

Работа ради работы не слишком воодушевляет. Мы постоян­но ищем и стремимся придать ей смысл. Мы выполняем тяже­лую работу и при этом этом воображаем, что вносим свой вклад в более глобальное общее дело, переносим себя в пространство самовыражения. Предпринимательской сфере часто удавалось успешно усвоить такие прогрессивные представления об обще­стве. В XIX веке, в эпоху развития промышленности, досуг уже рассматривался в качестве потенциального инструмента моти­вации и мобилизации. Видный специалист по социологии досуга Крис Роджек напоминает о том, что современный вопрос о ме­сте досуга в трудовой жизни возник благодаря не только рабо­чим, требовавшим большей свободы от своего монотонного тру­да, или политикам, продвигавшим новую утопическую идею, но и промышленникам, начавшим понимать, что производитель­ность, в сущности, связана с досугом. Вовлечение институтов привело к кодификации допустимых и недопустимых видов до­суга, упорядочению свободного времени и поведения. В период роста урбанизации в XIX веке промышленники и государство были обеспокоены потерей контроля над социализацией рабоче­го класса. Создание «нормальных» пространств для досуга стало важным для снижения неуверенности в будущем и поощрения эмоционального восприятия — качества, тесно связанного с про­фессионализмом:

То, что мы сегодня называем эмоциональным восприятием и эмоциональной самоорганизацией, постепенно приобретает столь критическое и настоятельное значение для формирования ква­лифицированного поведения, что понятия «нерабочего време­ни, выбора и свободы» оказываются под угрозой. Сегодня даже практика «бездельничания» превращается в активную дея­тельность, требующую соответствующей обстановки, соблюде­ния определенных норм и использования социальных атрибутов кодирования и представительства, символизирующих приоста­новку производства и погони за материальными благами[35].

В 1880-е годы в промышленном ландшафте Европы и США воз­ник новый вид спроектированного озелененного пространства — фабричный сад развлечений и парк отдыха[36]. Имевшие место во многих странах радикальные преобразования общественных территорий, и в первую очередь создание городских парков, по­разили воображение крупных промышленников. Они стреми­лись нанять тех же архитекторов, которые работали над про­ектами парков, и перенести созданную ими эстетику в рабочее пространство. Проекты парков для двух компаний — Cadbury Brothers в Борнвиле (Великобритания) и National Cash Register Company в Дейтоне (штат Огайо, США) — стали образцом созда­ния корпоративных пространств для отдыха и оставались тако­выми до конца 1960-х годов. Усилия по обустройству парковых зон вокруг фабрик, считавшиеся характерной чертой «капита­лизма досуга и всеобщего благосостояния», воспринимались тео­ретиками корпоративной сферы как нечто, придающее

…компании экономическую, общественную и культурную ценность, дающее ей более здоровых, крепких и эффективных сотрудников и тем самым формирующее положительный образ компании в частном и общественном представлении[37].

Таким образом, рабочая территория проектировалась по об­разцу общественных досуговых пространств и была призва­на удовлетворить многочисленные потребности рабочих, в том числе работающих на фабрике женщин и детей. Вот почему рядом с фабриками строились детские площадки, обустраива­лись прогулочные аллеи, позволявшие рабочим отдохнуть и по­гулять, а также зеленые поляны, предназначенные для пикни­ков и общения. Сегодня Web 2.0 остается ключевым термином в цифровой корпоративной архитектуре. Городские парки слу­жили тем же целям — они были символом новаторского подхо­да к рабочему пространству. Обеспечение возможности отдыха вполне оправдало себя: парки при фабриках способствовали ро­сту производительности труда, и, как следствие, отдых в таких пространствах стал рассматриваться как обязанность работни­ка и неотъемлемая составляющая его рабочего дня. Одновре­менно и работники начали считать досуг своим фундаменталь­ным правом. Иногда в планировании и проектировании таких парковых пространств участвовали сами работники фабрик. Предполагалось, что подобная возможность совместного твор­чества свидетельствует о прогрессивности компании и форми­рует у работников чувство ответственности, лояльности и сво­ей уникальности, которые в конечном итоге приносят большую пользу.

Досуговое пространство может способствовать росту произ­водительности. Кроме того, оно может вселять ощущение ин­дивидуальности, вовлеченности и привязанности к компании. Подтверждением этой точки зрения служит место, которое со­циальные сети и блоги занимают в сегодняшнем цифровом кор­поративном пространстве. Существует представление о том, что социальные медиапространства открывают новые пути для развития социального капитала, сотрудничества и формирова­ния связей между сотрудниками компании. Это представление возникло в период сильной озабоченности ростом социальной изоляции на рабочем месте. В силу значительного сокращения масштабов взаимопомощи социальная изоляция с 1980-х годов существенно увеличилась: «в 1985 году примерно у 30% работающих людей был близкий друг из числа коллег. В 2004 году это количество снизилось до 18%»[38]. Поскольку сегодня человек стал проводить на рабочем месте меньше времени, виртуаль­ные сети играют роль расширенного корпоративного простран­ства, способствующего созданию у сотрудников ощущения во­влеченности в общественную жизнь и чувства принадлежности к коллективу. Цель такой политики — подпитывать ощущение эмоционального благополучия, считающееся важной составляю­щей хорошей работы сотрудника. Рассмотрим в качестве приме­ра тенденцию к социальной изоляции в США:

Сегодня американцы позже женятся, чаще разводятся и все более регулярно живут одни, поэтому работа может посте­пенно стать новым центром американского общества, а на смену фойе как месту установления социальных связей придет кулер… Есть надежда на то, что интернет-технологии и, в частности, блоги способны снизить уровень социальной изоляции в сегодняшнем рабочем пространстве, укрепив пре­жде слабые связи между коллегами[39].

Растут требования, предъявляемые подобным цифровым плат­формам. Предполагается, что с их помощью работники будут об­щаться и контактировать друг с другом, что эти платформы бу­дут способствовать созданию общей корпоративной культуры, обеспечивать рост эффективности производственных процессов за счет привлечения штатных или внештатных специалистов, а также совершенствовать методы обучения сотрудников и об­легчать общение на рабочем месте[40]. Считается, что такие плат­формы дают сотрудникам возможность продемонстрировать свой интеллектуальный капитал и быть замеченными руковод­ством компании. В свою очередь, лидеры корпораций получают возможность быстрее оценить мотивацию и удовлетворенность сотрудников, быстрее отреагировать на волнения среди рабочих. К примеру, многие высокопоставленные руководители сегодня привязаны к Twitter. Эта сеть позволяет им более «дружелюб­но» отслеживать и контролировать работу над проектами, свое­временно распространять среди сотрудников важные сведения и передавать им профессиональные знания[41]. К тому же суще­ствует надежда на то, что длительное взаимодействие в рамках таких сетей может повысить организованность и увеличить ло­яльность к бренду. Отличным примером здесь может стать ком­пания Apple: ее блог и группа в Facebook под названием Apple Students обеспечивают более чем успешную поддержку и при­влекают приверженцев компании, расширяя границы дозволен­ного в продвижении своей торговой марки.

В Европе сегодня 65% наемных работников признают, что со­циальные сети являются неотъемлемой частью их повседневной трудовой жизни. В целом две трети работников в Европе счи­тают, что благодаря внедрению социальных сетей их компании стали более прозрачными и открытыми. Если говорить о кон­кретных странах, то социальные сети более всего распростра­нены в Германии и менее всего — в Великобритании[42]. В США социальными сетевыми сервисами пользуются прежде всего крупные компании, в отличие от средних и малых.

Если предпринимательский сектор в целом признает, что ис­пользование новых сетевых платформ предоставляет ему ши­рокие возможности, то это не избавляет его от глубокой обеспо­коенности. Территории досуга, будь то сады при фабриках или цифровые сети, могут, помимо прочего, побуждать работников к «нежелательным» поступкам: созданию рабочих союзов, сабо­тированию компании за счет нарочного или случайного разгла­шения профессиональных секретов. Вот почему в пределах таких якобы свободных общественных пространств за деятельностью рабочих постоянно следят. К примеру, большинство крупных аме­риканских промышленных компаний, входящих в список For­tune 500, используют возможности Facebook. Однако если коп­нуть глубже, то выяснится, что их присутствие в этой сети — лишь формальность: корпорации в основном публикуют пресс-рели­зы и программные заявления, весьма тщательно отбирая инфор­мацию для публикации[43]. Более чем три четверти таких страниц в Facebook обновляются с большой задержкой. Недавнее исследо­вание показало, что лишь 37 компаний из списка Fortune 500 ве­дут корпоративные блоги, большинство же придерживаются тра­диционной стратегии односторонней коммуникации[44]. Работники таких компаний как будто надзирают за собой сами: они практи­чески не участвуют в онлайн-жизни или участвуют поверхност­но. В 2008 и 2009 годах уровень фишинговых атак на сайты соци­альных сетей вырос на 164%. В рамках исследования с участием руководящих работников в области маркетинга порядка 20% та­ких работников заявили, что они считают себя жертвами онлайн- мошенничества и фишинговых атак, нацеленных на незаконное использование фирменного наименования их компаний. В целом досуговые социальные сети играют важную роль в структуре со­временной деловой культуры, являя собой свободное и децентра­лизованное рабочее пространство, однако они, безусловно, поро­ждают достаточное количество трудностей.

Создание подобных корпоративных досуговых доменов — во­все не точная наука. Преобразования рабочего пространства приводят к практическим и символическим последствиям. Про­ект и оформление делового пространства могут нести отпечаток иерархичности и одностороннего мышления, что способно спро­воцировать преобладание культуры контроля и погони за про­изводительностью над творческим началом[45]. Уже достаточно давно было проведено исследование организационной культуры, задавшееся вопросом, как пространственные характеристики и физическое планирование могут отражать властные отноше­ния, ценности компании и стили управления[46]. Другое исследо­вание показало, что при разработке организационной структу­ры корпорации главную роль играют эмоциональные факторы[47]. Эстетика корпоративного пространства может выступать в каче­стве яркого символа частного бизнеса или государства[48]. К при­меру, в 1970-е годы модернизм в архитектуре свидетельствовал о наступлении новой эпохи, отличительными особенностями ко­торой были научный прогресс и явная вера в необходимость но­вой программы действий для корпораций и государства. Но более поздние исследования концентрировались на подходе к проекти­рованию, предполагающем совместное творчество и придающем большее значение содействию работникам и клиентам:

На смену таким поведенческим или функциональным под­ходам пришло более конструктивистское представление, использующее понятие «присвоение» для обозначения того, как пользователи конкретного пространства его осмысля­ют. В рамках конструктивистского подхода люди не просто используют (или заполняют) пространство, но также совмест­но строят его, порой перекраивая на свой лад и структурируя иным образом, чем это было задумано изначально[49].

Конечно, подобные отношения меняются и развиваются по мере изменения социальных функций, социальной политики и эко­номики. Нам следует сосредоточиться, скорее, не на простран­ственном выражении корпоративной культуры, а на выявлении природы границ между пространством досуга и пространством труда, на взаимодействии между работником и работодателем, на вариантах изменения политики. Все это вместе и формиру­ет современную организационную культуру. Пространственная структура компании может быть нормативной, однородной, до­минирующей или регламентированной. Как следствие, пользо­ватели корпоративного пространства имеют возможность и пра­во игнорировать его, играть с ним, разрушать или менять таким образом, чтобы создать новое пространство, отличное от перво­начального корпоративного проекта[50].

В заключение отметим: новые мультимедийные технологии предлагают нам новые способы организации жилого, рабоче­го и игрового пространства. С давних пор и до сегодняшнего дня досуг ассоциировался с «такими конструктами, как свобо­да, освобождение, развлечение и выбор; а труд — с конструктами типа принуждение, рутина и ограничение»[51]. Как уже было ска­зано выше, столь строгое разграничение между трудом и игрой выступает продуктом индустриальной эпохи. Идея о связи про­изводительности труда с физическим окружением не нова. Се­годня все мы понимаем, что в любой ситуации — на фабрике, где трудятся производственные рабочие, или в кабинетах, где си­дят конторские служащие, — способ организации рабочего про­странства оказывает социальное воздействие на эффективность труда работника, его отношение к труду и способность взаимо­действовать в команде. Если топология новых медиатехнологий может способствовать росту масштабов общения и сотрудниче­ства между работниками, то она также вводит новые способы контроля труда и его разделения.

Фундаментальной характеристикой капиталистического спо­соба производства является противопоставление соревнова­ния и сотрудничества[52].

Сегодня все большее число корпоративных сетей, функциони­рующих в рамках «закрытых систем» — защищенных террито­рий, отведенных для корпоративной деятельности, — подвер­гается серьезному мониторингу и контролю. В целом крупные компании концентрируются на внутренних социальных сетях, тогда как малые и средние чаще используют общедоступные се­тевые платформы. Таким образом, большинство компаний не со­противляются этой растущей и популярной тенденции, но изыс­кивают способы структурирования и регулирования проникших в рабочее пространство досуговых социальных сетей для удо­влетворения потребностей работников и работодателей.

Источник — Логос №3, 2015

Акио Морита – японский предприниматель и изобретатель, основатель компании Sony

Жизненный путь

Акио Морита (Akio Morita) родился 26 января 1921 года в Нагое, в семье почтенных винокуров. Его родители варили саке (рисовую водку), рассчитывая, что со временем семейное дело возглавит старший сын. Однако, Акио не желал изучать древнее мастерство. Его интересовали математика и физика. Окончив школу, Акио поступил на физический факультет Императорского университета в Осаке. После окончания учебы в 1944 году получил диплом. Через несколько месяцев он получил приглашение на работу в городок Ёкосука, в авиационные исследовательские лаборатории «Компании точных инструментов Японии». Директор компании Масару Ибука, просматривая списки выпускников Университета, обратил внимание на Акио Мориту, как на молодого и перспективного ученого. Сотрудничество с Моритой оказалось для него очень плодотворным: молодой физик уступал Ибуке в опытности, зато был щедр на идеи. Дела «Компании точных инструментов» шли в гору. История корпорации Sony началась в послевоенном 1946 году в Токио. Бывшие коллеги Масару Ибука и Акио Морита решили начать все сначала и основать собственное дело. Они сложили капиталы и основали фирму с уставным капиталом в 375 долларов по тогдашнему курсу. Практически с самого начала корпоративная политика Sony удачно сочетала чисто японские черты — продуманность, требовательность к себе и партнерам, настойчивость и неформальный подход к делу — с традициями западноевропейского бизнеса — открытостью, свободной внутренней структурой, системой бонусов и поощрением инициативы. В 1959 году Морита занимает пост вице-президента корпорации Sony, а в 1971 году становится президентом этой, уже хорошо зарекомендовавшей себя корпорации. Морита был награжден Медалью Альберта Британским Королевским Обществом Искусств в 1982 году — став первым японцем, получившим это звание. Двумя годами позже Морита получил престижный Национальный Орден Почетного легиона.

В 1991 году был награждён Орденом Святого Сокровища Первой Степени от императора Японии. Акио Морита умер от пневмонии 3 октября 1999 года в Токио в возрасте 78 лет. Его перу принадлежит книга воспоминаний «Сделано в Японии». 

 

Картинки по запросу Акио Морита «Сделано в Японии». 

Картинки по запросу акио морита Орденом Святого Сокровища Первой Степени от императора Японии

Некоторые цитаты

Картинки по запросу Акио Морита

Картинки по запросу акио морита цитатыКартинки по запросу акио морита цитаты

Компания Sony сегодня

ГЛОБАЛЬНАЯ СТРАТЕГИЯ БИЗНЕСА

Введение «Корпоративной системы» и последующая реструктуризация в январе 1998 г. преследовали четкие цели: усилить сегмент цифрового вещания и сегмент продуктов, связанных с Интернетом. В 1999 г. половина доходов Sony обеспечивало производство аудио- и видеооборудования, но г-н Идеи стремится к тому, чтобы Sony стала компанией, «исполняющей мечты своих клиентов», путем превращения сектора информационных технологий в основное направление бизнеса.

В заявлении компании от 9 марта 1999 г. говорилось, что все подразделения группы будут сведены в три главные организационные единицы — Home Network Company, Personal IT Network Company и Core Technology and Network Company, а сектор компьютерных развлечений будет позиционирован как четвертое из основных направлений электронного бизнеса (рис. 5). Оценивая эту стратегию, которая отражает интересы инвестиционного сообщества, многие аналитики отмечают, что с ее помощью «Sony сможет стать очень эффективной компанией, которая внимательно относится к затратам на привлечение капитала». С другой стороны, некоторые инвесторы говорят: «Мы не можем понять, по какому пути идет Sony». Они считают, что Sony уделяет слишком много внимания развлекательному направлению, в то время как основным направлением бизнеса компании должна быть электроника. Что касается службы IR, то сглаживание расхождений между инвесторами и компанией будет иметь все большее значение по мере трансформации Sony. (Вышеприведенные комментарии содержались в интервью, взятых автором у нескольких японских инвесторов, которые пожелали сохранить анонимность.)

Организационная структура Группы Sony

Картинки по запросу Компания Sony сегодня

Sony раскрыла число подписчиков сервиса PlayStation Plus

В последнем финансовом отчёте Sony Interactive Entertainment, содержащем информацию о финансовой деятельности за 2015 фискальный год (1 апреля 2015 — 31 марта 2016-го), компания раскрыла количество подписчиков своего премиумного сервиса PlayStation Plus. Выяснилось, что за возможность получать бесплатные игры, скидки, играть в мультиплеере на PlayStation 4 и пользоваться некоторыми другими возможностями платят 20,8 млн человек. Этой цифрой описывается аудитория PlayStation Plus на всех платформах, которые Sony сейчас поддерживает: PlayStation 4, PlayStation 3 и PlayStation Vita. Общее количество ежемесячных активных пользователей всех актуальных консолей семейства PlayStation составляет около 60 млн, т. е. за премиумный сервис платит примерно каждый третий из них. Известно, что Xbox Live насчитывает 48 млн активных пользователей (эта цифра была обнародована в январском отчёте за третий квартал 2016 фискального года), однако Microsoft предпочла не рассказывать, сколько из них имеют «золотой» статус.

На одном из слайдов отчёта говорится, что в дальнейшем Sony намерена предпринимать меры для удержания подписчиков и увеличения их числа, а также повышения средней выручки с одного пользователя. Как стало известно благодаря апрельскому опросу среди читателей Reddit, PlayStation Plus довольны менее четверти подписчиков — 23,1 %. При этом 65,2 % респондентов заявили, что недовольны сервисом полностью или отчасти, а частично удовлетворены платным контентом и возможностями 18,5 % проголосовавших. Игроков, не видящих в премиумной программе недостатков, оказалось лишь 4,5 %.

Подписка PlayStation Plus предлагается в трёх вариантах: месячная ($10), трёхмесячная ($18) и годовая ($50). В июне пользователям PlayStation 4 предлагаются баскетбольный симулятор NBA 2K16 и приключение Gone Home, обладателям PlayStation 3 — головоломка Echochrome и хоррор Siren: Blood Curse, а владельцам PlayStation Vita — сборник мини-игр Little Deviants и экшен God of War: Chains of Olympus.

Также во время встречи с инвесторами президент и генеральный директор Sony Interactive Entertainment Эндрю Хаус (Andrew House) заявил, что компания не планирует запускать программу наподобие Xbox Play Anywhere. Последняя была анонсирована на пресс-конференции Microsoft в рамках выставки Е3 2016 и позволяет запускать некоторые игры для Xbox One на PC (Windows 10) и наоборот. Вместо того, чтобы создавать унифицированную экосистему, Sony намерена сосредоточиться на качестве своих услуг.

«Microsoft уделяет немало внимания кроссплатформенной игре на консолях семейства Xbox и PC, — сказал руководитель. — Пока остаётся неясным, насколько предложения такого рода востребованы среди потребителей. Как бы то ни было, мы не видим в подобных инициативах какой-либо пользы для нашей стратегии. Основой нашего плана развития PlayStation остаётся стремление выстроить собственную экосистему, предлагающую качественные услуги для наших клиентов».

Картинки по запросу Компания Sony сегодня

 

Конрад Хилтон – американский предприниматель, основатель сети отелей «Хилтон»

Жизненный путь

Основатель корпорации «Hilton Hotels» – крупной сети отеле по всему миру – Конрад Хилтон оставил после себя не только огромное состояние, он вывел гостиничный бизнес на абсолютно новую ступень развития, а его начинания ныне стали мировыми стандартами.

Конрад Николсон Хилтон (англ. Conrad Nicholson Hilton) родился 25 декабря 1887 года в городе Сан-Антонио штата Нью-Мексико (США), в семье управляющего бакалейным магазином. После окончания колледжа в 1908 году он поступил в институт, где получил профессию горного инженера. Вернувшись домой, Конрад помогал отцу в магазине, а когда последнего выбрали депутатом, был его помощником. С началом Первой мировой войны Хилтон ушел добровольцем на фронт. После демобилизации в 1918 году он начал самостоятельную жизнь. Занятие бизнесом стало основным его интересом, и он создал банк, который вскоре прогорел. Хилтон предпринимал еще несколько попыток создания банков, но безуспешно. Случайно в 1919 году он приехал в маленький городок Сиско (штат Техас), где остановился в отеле «Mobley», более напоминавшем ночлежку. Некоторые наблюдения подтолкнули Хилтона на мысль заняться гостиничным бизнесом, и он купил этот отель. Уже в течение года Конрад заставил зарабатывать каждый метр своего отеля, увеличив число спальных мест и расположив при входе стеклянные витрины с необходимыми мелочами: газетами, журналами, бритвенными лезвиями, зубными щетками… Новый бизнес Хилтона пошел успешно. Всего через год он приобрел еще три отеля, а в 1925 году состоялось открытие «Dallas Hilton» – первого собственного отеля Конрада. Вскоре Хилтон стал получать приглашения со всего Техаса на строительство и управление гостиницами. Дальше его состояние уже росло с прогрессией один отель в год. Империя расширялась, и Конраду даже удалось с минимальными потерями пройти через Великий Кризис 1930-х годов. В этот период он научился поддерживать свой бизнес в период экономической нестабильности, и вскоре отели с его именем можно было встретить по всей стране. Он не только строил свои, но и постепенно перекупал отели конкурентов. В 1946 году была учреждена корпорация «Hilton Hotels». Эта гостиничная сеть стала крупнейшей на территории США, а обороты корпорации выросли настолько, что в 1949 году Конрад смог купить самый фешенебельный отель Нью-Йорка — «Waldorf-Astoria», осуществив свою давнюю мечту. В том же году открылся первый отель за пределами Америки — в Пуэрто-Рико. В результате, к 1960-м годам «Hilton Hotels» стала самой технологичной сетью отелей во всем мире, насчитывающей около ста гостиниц по всему миру, продолжая при этом развиваться, а сам Конрад – мультимиллионером. Сегодня сеть «Hilton» насчитывает около тысячи отелей во многих странах мира. В 1966 году, в возрасте 78 лет, Конрад отошел от управления корпорацией, передав президентский пост сыну Баррону, но до последнего дня оставался председателем совета директоров.

«На пенсии» он занялся благотворительностью, а еще любил выступать перед студентами. Также он организовал католический фонд своего имени и обеспечивал колледж отельного и ресторанного управления имени Хилтона в университете Хьюстона. Конрад оставил после себя не только огромное состояние, он вывел гостиничный бизнес на абсолютно новую ступень развития, а его начинания ныне стали мировыми стандартами. Именно он первым ввел систему градации отелей по «звездному» типу и понятие «стандартный набор услуг», единый по всем отелям компании, и он первым открыл практику торговли в холлах отелей вещами первой необходимости, разработал систему скидок и многое другое. Именно в сети «Hilton» впервые появились все атрибуты современного отеля — кондиционер, бронирование по Интернету, автоматические замки в дверях номеров. Но главным новшеством стало объединение отелей с казино. «Мир во всем мире через международную торговлю и путешествия» — корпоративный девиз отелей «Hilton» и личная философия их основателя, а его автобиография «Будьте моим гостем» (1967) стала настольной книгой для отелье во многих странах.

Конрад был трижды женат. Его первая жена — Мэри Бэррон, на которой он женился в 1926 году, родила ему троих сыновей — Николаса, Баррона и Эрика. Но в 1934 году брак распался, и спустя 8 лет Конрад женился на актрисе За За Габор (Жа Жа Габор). Но уже в 1946 году он развелся с этой неутомимой героиней светских хроник без сожаления. В этом браке родилась дочь Франческа. В 1976 году Конрад женился на Мари Франциске Келли. Умер знаменитый отелье, маэстро гостиничного бизнеса, Конрад Хилтон 3 января 1979 года в Далласе (США). 

 

Translate »