Путь благословения

НИКОГДА НЕ ПРИХОДИТЬ НИ В ЧЕЙ ДОМ С ПУСТЫМИ РУКАМИ

Дипак Чопра писал: Встретив кого-нибудь, Вы можете молча послать ему благословение, пожелать ему счастья, радости и побольше смеха. Этот вид молчаливого дарения обладает очень большой силой.
Одна из полезных вещей, которым научили меня в детстве и которым я научил своих детей, — это никогда не приходить ни в чей дом с пустыми руками, никогда ни к кому не приходить без подарка.
Вы можете сказать: «Как я могу давать другим, если в данный момент мне самому недостает?»

Вы можете принести записку или открытку, которые что-то скажут о ваших чувствах к тому человеку, к которому вы пришли.
Вы можете принести комплимент.
Вы можете принести молитву…

Примите решение давать, куда бы Вы ни пошли, кого бы Вы ни увидели. Чем больше Вы даете, тем больше уверенности, благодаря чудесному действию этого закона, Вы приобретаете. А когда Вы больше получаете, Ваша способность больше давать также возрастает.

Наша истинная природа — это богатство и изобилие, мы богаты от природы, потому что природа поддерживает всякую нашу потребность и желание. Мы ничего не теряем, потому что наша сущность — чистая потенциальность и бесконечные возможности.

Возможно, это изображение (на открытом воздухе)

«Український космос» від Олега Шупляка. ✨🌙
Все буде Україна!💙💛💙💛

Молитвы благословения

Благословение является очень важным моментом для каждого верующего человека. Ритуалом благословения сопровождаются судьбоносные моменты нашей жизни. Поэтому на каждый случай существует своя молитва.

Что такое благословение

Изначально благословением называлось восхваление Всевышнего. Именно так можно расшифровать само это слово: прославление блага, Света и Истины.

Затем благословением стали звать пожелание всяческого счастья, успеха и добра. Свое словесное выражение такие пожелания обретали в молитвах. Так появлялись благословения перед дорогой, родительские благословения и другие формы этого красивого и светлого обряда.

Иногда это же слово употребляют, когда хотят сказать, что церковь одобрила то или иное действие. Например, благословила мирян на строительство храма. В обычной жизни, чтобы благословиться на какое-либо сложное дело, часто прибегают к походу в церковь и к специальному обряду.

Благословение в церкви

Благословить от лица церкви может батюшка. Происходит это на службе. В определенный момент священник осеняет крестным знамением прихожан. Обычно он касается лба, живота и плеч, таким образом напоминая о распятии и о страданиях, которые понес за нас Спаситель.

Перед походом в церковь важно поблагодарить Бога и прочитать обращенные к небесам благодарственные молитвы. Универсальным обращением являются главные молитвенные слова, которые знает каждый верующий. Это, конечно, «Отче наш»:

Отче наш, Который на небесах! Да святится имя Твое, да придет Царствие Твое, да будет воля Твоя на земле, как на небе. Хлеб наш насущный дай нам сегодня и прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам наши. Не введи нас во искушение, но избавь нас от лукавого. Аминь.

Родительское благословение

Родительского благословения чаще всего просят перед свадьбой, но бывают и другие случаи, например, когда сын покидает отчий дом ради защиты Родины. Слава Украине! Героям слава!

Молитва для всех тех ситуаций, в которых благословение дают родители, звучит так:

Эту молитву читают отец или мать, чтобы испросить у Бога помощи в делах своего ребенка.

Благословение на успешное начинание

У Бога можно испросить и благословение для какого-либо дела. Например, обратиться к нему перед перелетом, если у вас аэрофобия, или перед важным экзаменом, от которого зависит ваш дальнейший путь, или в борьбе с болезнью и другой трудной ситуацией, когда вы чувствуете, что силы вас оставляют. В такие моменты молитва о благословении помогает ощутить, что вы не одни и что Бог помогает вам.

О своем можно молиться своими словами, если они идут от чистого сердца. А можно прочитать универсальные слова:

Благодарю тебя, милосердный Боже, за то, что удостоил меня приобщения ко Святыням твоим, и причащения, и небесных твоих Даров, данных нам во благодеяние и дабы освятить дух наш. Не оставь меня во исцелении телесном и духовном, в просвещении очей моего сердца, помоги отразить всякого врага. Уверовав в соблюдение заповедей Твоих, в умножение божественной Твоей благодати и Твоего Царства приобретение, славлю тебя, Отца, Сына, Святого Духа во веки веков. Аминь.

После прочтения молитвенных слов смело беритесь за дело, преисполнившись верой во Всевышнего и в собственные силы.

Возможно, это изображение (на открытом воздухе)

ПОКЛИК ПРЕДКІВ

Я стою на Землі своїй і звертаюся до всіх Роду свого!
Кличу Предків Кровних моїх!
Закликаю Рідню по Духові!
Призиваю всіх вірних Землі Української!
Хто ходив добрим господарем по Землі цій, де я ходжу тепер — Встаньте непохитною стіною перед ворогами нашими!
Хто пив колись Воду, що живить тепер мене і дітей моїх — Налийте Силою народ мій, щоб змити ворогів наших!
Хто дихав Повітрям вільним під Небом України — Підійміться до нас і розвійте ворогів наших!
В чиїй душі палав Вогонь, іскри котрого у серці моїм — Повстаньте і спопеліть ворогів наших!
Роде мій! Предки мої!
Закликаю вас сьогодні, в час біди і небезпеки!
Гляньте на нас!
Почуйте заклик нащадків ваших!
Повстаньте силою нашого Духу!
Встаньте поруч із народом моїм до бою!
Примножте Силу нашу і Славу свою!
Допоможіть вистояти і перемогти у цій битві!
До перемоги!
Хай буде так.
© поклик Тетяна Горшкова

Тарас Шевченко — Тече вода з-під явора

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjn6fuP_cfSAhUF_SwKHefaAUsQjRwIBw&url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3D-E912yGSCtA&psig=AFQjCNGN0k4YPn01nYUzteVtOO8_bheUCg&ust=1489099211333932

Весна надій у творі генія української літератури Тараса Григоровича Шевченка «Тече вода з-під явора»

Пора сподівань, оновлення, прокидання від сну. Все це ознаки мо­лодої зеленоьпори року — весни. Люди відчувають її прихід душею і серцем. Напевно, радіє весняній порі й геніальний митець України Тарас Григорович Шевченко.

Чудовий пейзажний вірш «Тече вода з-під явора…» це підтверд­жує. У цьому творі наявні фольклорні мотиви, символи-рослини («явір» і «калина»), образи міцної родини у світі тварин («качечка» з «качуром» і дітками) і у людей. «Калина» символізує дівочу красу, а «явір» — мужнього молодого козака. Все навколо зеленіє і«пишаєть­ся».

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози И лози зеленіють.

Щаслива родина качки «ловить ряску», а поряд дівча бере воду. Батьки вже сподіваються на її заміжжя, бо весна — пора кохання.

Мрії та надії поета про родину втілилися в цей вірш. Але, на жаль, їм не судилося здійснитися. Родиною Т. Г. Шевченка стали Батьківщина й український народ. А він — вдячний син.

Мабуть, немає на світі такої людини, яка б не любила весняну пору року. Тоді тане сніг, пробуджується все живе, прилітають з теплих країн

птахи. Саме навесні ти відчуваєш у серці піднесення. Недаремнолюди називають зміни чи то у політичному, чи в особистому житті весною. У спадщині Т. Шевченка є вірш « Тече вода з-під явора…», написаний на­прикінці життя поета.

У творі постають мальовничі пейзажі та побутові картини буття ук­раїнського села. Осьчервонакалина пишається над водою, явір молодіє, кругом верболози зеленіють. На водоймищі між осоками плаває роди­на качок. Мама кличе своїх діточок:

А качечка випливає З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми.

На берег вийшла молода дівчина, яка набирає воду. Вона співає пісню, в якій звучить і журба, і сум, і сподівання. У житті дівчини — весна. Уже скоро вона зустріне свого коханого, з яким поєднає долю. Невдовзі молода родина поповниться діточками, їхнім сміхом, раді­стю, плачем, печаллю. Життя продовжиться, природа наповниться новою силою, у світі запанує нова весна:

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати?

Постає закономірне питання: чому в уяві поета постає саме ця ідилічна картина? Справа в тому, що Т. Шевченко народився в Ук­раїні, але, як знають усі, провів життя за межами рідної держави. Він неодноразово повертався до України, мріючи створити своє ро­динне гніздо саме в Україні, в хатині над Дніпром.

За два роки до смерті, влітку 1859 р., поет знову відвідує батьків­щину. Зустрічається з братами і сестрою. Саме тоді визрівають плани оселитися в Україні, більше того, поет шукає ґрунт, щоб збудувати хату. Але його заарештовують за наклепницьким звинуваченням у богохульстві. Тільки через місяць Шевченка звільнили і запропо­нували негайно виїхати до Петербурга.

Руйнація надій, занепад здоров ’ я вели до усвідомлення безвиході. У являючи самотню старість, поет страждав .Усе частіше в його віршах з’являлися почуття, яким раніше душа поета чинила опір — трагізм, безнадія.

З-поміж цього ряду вірш « і ече вода з-під явора…» відрізняється чистотою й гармонійністю. Це мрія, яка стала реальністю хоча б в уяві. Звідси чисті пейзажні лінії, простота й невибагливість. Саме цим і привертає увагу читачів та шанувальників таланту Т. Шевчен­ка вірш «Тече вода з-під явора…».

Подробнее: ВЕСНА НАДІЙ Т. Г. ШЕВЧЕНКА (за віршем «Тече вода з-під явора…») — 6 клас — Українська мова та література — Сочинения | ЗНО

*** *** ***

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?

Інші статті про творчість Т. Шевченка

 

Тарас Шевченко — Вітер з гаєм розмовляє

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjXk7KCjsjSAhULiiwKHYI3CQoQjRwIBw&url=http%3A%2F%2Fwww.ukrlib.com.ua%2Fbio%2Fauthor.php%3Fid%3D1&bvm=bv.149093890,d.bGg&psig=AFQjCNGBIXwscqlKVYBjuSY6gYnIlJneTQ&ust=1489103755105898

Описово-медитативна елегія Шевченка

На початку 1842 поет надіслав вірш О.Корсунові для опублікування його в другій книжці альманаха “Сніп”, але альманах не вийшов. Вперше твір надруковано під назвою “Човен” за копією з архіву А.Костомарової в журн. “Вестник Европы” (1909. — № 5. — С.195–196). Вірш є модифікацією поширеного у світовій преромантичній та романтичній поезії алегоричного мотиву — життєвий човен у розбурханому морі. Серед творів найближчих попередників Шевченка в українській літературі, сюжет яких грунтується на цьому мотиві, — “Пъснь 29-я” Г.Сковороди з “Саду божественных пъсней” та “Човен” Є.Гребінки. Останній вірш, на думку Ф.Ващука, міг послужити безпосереднім поштовхом до написання вірша “Вітер з гаєм розмовляє”; про сучасну Шевченкові російську традицію інтерпретації мотиву “людина — човен під час бурі” див. зокрема: Эйхенбаум Б. Лермонтов: Опыт историко-литературной оценки. — Ленинград, 1924. — С.50; Вацуро В.Э. Лирика пушкинской поры: “элегическая школа”. — СПб., 1994. — С.84. На відміну від творів з подібним сюжетом інших поетів з їхнім здебільшого дуже узагальненим центральним тематичним образом, у вірші “Вітер з гаєм розмовляє” образ суб’єкта зіставлення — людини, що зазнає тяжких життєвих випробувань, трансформується у типовий для ранньої Шевченкової творчості образ сироти, який, шукаючи долі, потрапляє на чужину, але й там знаходить лише горе. Характерні для романтичного художнього мислення і такі співзвучні долі самого поета мотиви сирітства, самотності, життєвих поневірянь, тут (як і в інших ранніх Шевченкових елегійних поезіях, особливо в “Думках”) щільно пов’язані з народною піснею. Фольклорна традиція виявляється і в принципах побудови, образності, стилістичних засобах вірша. Його перший рядок запозичено з народної пісні “Пливе човен води повен під зеленим листом”.

Вірш є структурою розгорнутого порівняння, що тематично й формально походить від психологічного паралелізму, завдяки цьому текст поділяється на дві відносно врівноважені частини: перша частина (рядки 1–12) — символічна картина зі світу природи, умовний, неосновний образний план, друга частина (рядки 13–22) — картина зі сфери людських взаємин, реальний, основний план. Кожна з частин грунтується на аналогічній сюжетній ситуації, яка спирається на паралельні образи-мотиви — човен і сирота, море і чужина, хвилі і люди і має подібну композиційну організацію (що включає експозицію і три сюжетні епізоди); варіативний розвиток теми поєднується з послідовністю подієвого ряду. Проте принцип композиційної симетрії між частинами вірша вповні не дотриманий, завдяки чому відбувається розвиток сюжету. Так, визначальну роль у сюжетному русі в “природній” картині відіграє повтор збагачуваного новими асоціаціями мотиву “Пливе човен… Один”, одразу ж заявленого як символічний образ самотньої людської долі: “Пливе човен по Дунаю // Один за водою” (“піти за водою” означає небуття, смерть); у другій строфі драматичну експресію повтору посилює авторський коментар, що вклинюється в опис: “Пливе човен води повен // Ніхто не спиняє, // Кому спинить — рибалоньки // На світі немає”. Хронологічний момент підключається до сюжетного розгортання лише в останній строфі першої частини, яка своєю динамікою протистоїть двом початковим статичним строфам: “Поплив човен в синє море, // А воно заграло, // Погралися гори-хвилі — // І скіпок не стало.” У другій частині вірша хронологічна поступовість бере помітнішу участь у розвитку теми: поет уводить до тексту три форми майбутнього часу — ближнє, середнє, віддалене майбутнє (“Пограються…”, “Потім собі подивляться…”, “Потім спитай…”), і цей традиційний часовий ряд конкретизує і драматизує “людську” лінію сюжетної ситуації, трагічний фінал якої опосередковано заявлений символічним планом і підтверджений формулою порівняння, що розпочинає основний план (ще один елемент асиметрії у будові твору): “Недовгий шлях — як човнові // До синього моря — // Сиротині на чужину, // А там і до горя.// Пограються добрі люди, // Як холодні хвилі, // Потім собі подивляться, // Як сирота плаче, // Потім спитай, де сирота, — // Не чув і не бачив”.

Частини, з яких складається вірш, однонастроєві й витримані в елегійній тональності, однотипні за метрикою і римуванням, мають певну спільність синтаксичної будови, що спирається на однорідність — речень та головних членів речення (у першій частині вони об’єднані підметом “човен”, у другій — підметом “добрі люди”), на паралелізми та повтори, зокрема анафоричний ряд присудків (пливе, пливе, виплив), приєднувальних конструкцій (“Потім собі подивляться”, “Потім спитай”) та ін. Серед не відзначених особливостей у побудові кожної з частин порівняння особливо важливою є підміна головного об’єкта зіставлення в основному, психологічному, ряді після першої його строфи: на місце паралельних образів-мотивів “човен — сирота”, які відступають на другий план, висуваються інші — “хвилі — добрі люди” (слово “добрі” Шевченко вживає іронічно), тим самим тематичне розгортання зміщується у соціально-етичну площину. Опис, що домінує в першій частині вірша, у другій його частині переходить у медитацію, яка набуває філософського звучання.

Вірш “Вітер з гаєм розмовляє” — типовий взірець специфічної Шевченкової трансформації універсальних мотивів і образів раннього періоду його творчості.

Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі —
І скіпок не стало.

Недовгий шлях — як човнові
До синього моря —
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче,
Потім спитай, де сирота, —
Не чув і не бачив.

Інші твори Т.Г. Шевченка

 

Тарас Шевченко — Садок вишневий коло хати

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwiZ4KvBksjSAhXla5oKHTK1AucQjRwIBw&url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DyD0TdB4Ozbc&bvm=bv.149093890,d.bGg&psig=AFQjCNHQWbHiyUYL_MzkgB-KwoCurIOzrw&ust=1489104958810847

Мотиви лірики Тараса Шевченка

Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.

Усі твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них — про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про місце поета в суспільстві, про світле кохання і про палку ненависть до гнобителів рідного краю, спогади про героїчне минуле і мрії про майбутнє.

Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, він був активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденою збудять…

Ох, не однаково мені.

Шевченкові ніколи не було «однаково» щодо долі України та її народу. Він й інших закликає до небайдужості чи навіть до боротьби або відверто («І мертвим, і живим…», «Заповіт», «Полякам» тощо), або опосередко вано, коли головна тема ніби зовсім інша. Наприклад , законодавчо за-кріплене поневолення людини (більшість творів, «Тяжко-важко в світі жити», «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), «Елегія» тощо) або зображення історичних подій («Гайдамаки», «Іван Підкова», «Гамалія» та ін.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників.

Серед громадської лірики виокремлюються твори, що використову ють нетрадиційні засоби розкриття теми: сатиричні, часом аж до карикатури («Сон», «Кавказ»), або ті, у яких авторські думки викладаються у формі притч, наприклад, вірші «Пророк», «Чума».

Багато творів у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Інколи це оспівування працелюбності, душевної та зовнішньої краси цих людей — «А там, де люди, — добре буде». Найбільше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєї творчості.

… Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне — рай та й годі!

На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зі зворушливими картинами мирної праці, виникають вже зовсім інші мотиви — роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої праці, принижує

і гнобить цих працелюбних людей. І от вже:

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Жіночі долі («Катерина», «Наймичка») виявляються зламаними соціальною та національною нерівністю, які засуджуються відкритим текстом в інших творах.

Так само оспівування краси рідної землі, як у «Зацвіла в долині…» та інших лише у ранніх віршах лишається головною темою, але цей мотив звучить і в пізніх творах. Навіть у циклі «В казематі» є місце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вірш).

Перекриття мотивів відсутнє хіба що у ранніх романтичних баладах, навіяних народними старовинними піснями, таких як «Тополя» чи «Причинна». Але казкові мотиви перемішуються з соціальними у пізніших баладах («Лілея», «Русалка»).

Ще один мотив є нагальним як у ранніх творах, так і в пізніх — роль поезії в житті людей, справжнє призначення поета в суспільстві.

Звучить у ліриці Шевченка й тема, без якої важко уявити поезію — тема кохання, де поет змальовує власний ідеал цього почуття — щирість, відданість, ніжність та незрадливість.

І, нарешті, хоча важко знайти твори, присвячені суто цій темі, часто трапляється у різних творах великого Кобзаря мотив мрії про світле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що він хотів би бачити (наприклад, «Ісайя. Глава 35»).

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться…

Цей мотив можна назвати і інакше — мотивом сподівання на краще, взагалі — мотивом надії.

Віра в майбутнє і надія допомогли в скрутні часи самому Шевченкові.

Віру і надію він намагається передати нам через свої твори. А поки живе надія, людину ніщо не може зламати!

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Інші твори Т.Г. Шевченка

 

Тарас Шевченко — Зацвіла в долині червона калина

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwi6vraPl8jSAhXGE5oKHdanAUYQjRwIBw&url=https%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3DiE2e29z0JXQ&bvm=bv.149093890,d.bGg&psig=AFQjCNF7ogzOlZKEhJhPKGDx-g7xC50XYQ&ust=1489106215262154

Мотиви лірики Тараса Шевченка

Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.

Усі твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них — про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про місце поета в суспільстві, про світле кохання і про палку ненависть до гнобителів рідного краю, спогади про героїчне минуле і мрії про майбутнє.

Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, він був активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденою збудять…

Ох, не однаково мені.

Шевченкові ніколи не було «однаково» щодо долі України та її народу. Він й інших закликає до небайдужості чи навіть до боротьби або відверто («І мертвим, і живим…», «Заповіт», «Полякам» тощо), або опосередко вано, коли головна тема ніби зовсім інша. Наприклад , законодавчо за-кріплене поневолення людини (більшість творів, «Тяжко-важко в світі жити», «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), «Елегія» тощо) або зображення історичних подій («Гайдамаки», «Іван Підкова», «Гамалія» та ін.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників.

Серед громадської лірики виокремлюються твори, що використову ють нетрадиційні засоби розкриття теми: сатиричні, часом аж до карикатури («Сон», «Кавказ»), або ті, у яких авторські думки викладаються у формі притч, наприклад, вірші «Пророк», «Чума».

Багато творів у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Інколи це оспівування працелюбності, душевної та зовнішньої краси цих людей — «А там, де люди, — добре буде». Найбільше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєї творчості.

… Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне — рай та й годі!

На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зі зворушливими картинами мирної праці, виникають вже зовсім інші мотиви — роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої праці, принижує

і гнобить цих працелюбних людей. І от вже:

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Жіночі долі («Катерина», «Наймичка») виявляються зламаними соціальною та національною нерівністю, які засуджуються відкритим текстом в інших творах.

Так само оспівування краси рідної землі, як у «Зацвіла в долині…» та інших лише у ранніх віршах лишається головною темою, але цей мотив звучить і в пізніх творах. Навіть у циклі «В казематі» є місце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вірш).

Перекриття мотивів відсутнє хіба що у ранніх романтичних баладах, навіяних народними старовинними піснями, таких як «Тополя» чи «Причинна». Але казкові мотиви перемішуються з соціальними у пізніших баладах («Лілея», «Русалка»).

Ще один мотив є нагальним як у ранніх творах, так і в пізніх — роль поезії в житті людей, справжнє призначення поета в суспільстві.

Звучить у ліриці Шевченка й тема, без якої важко уявити поезію — тема кохання, де поет змальовує власний ідеал цього почуття — щирість, відданість, ніжність та незрадливість.

І, нарешті, хоча важко знайти твори, присвячені суто цій темі, часто трапляється у різних творах великого Кобзаря мотив мрії про світле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що він хотів би бачити (наприклад, «Ісайя. Глава 35»).

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться…

Цей мотив можна назвати і інакше — мотивом сподівання на краще, взагалі — мотивом надії.

Віра в майбутнє і надія допомогли в скрутні часи самому Шевченкові.

Віру і надію він намагається передати нам через свої твори. А поки живе надія, людину ніщо не може зламати!

Зацвіла в долині червона калина

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина,
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поціловались.

Якого ж ми раю
У Бога благаєм?
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі, —
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.

Інші твори Т.Г. Шевченка

 

Тарас Шевченко — Не тополю високую

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwiLsO_qtMnSAhXDIJoKHZYjDCwQjRwIBw&url=http%3A%2F%2Fbookland.net.ua%2Fbook%2F1772%2BNe%2Btopolyu%2Bvisokuyu.html&psig=AFQjCNHcTluZUm9NXEI4gC_M_BrSs3ufsg&ust=1489148556946882

Мотиви лірики Тараса Шевченка

Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.

Усі твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них — про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про місце поета в суспільстві, про світле кохання і про палку ненависть до гнобителів рідного краю, спогади про героїчне минуле і мрії про майбутнє.

Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, він був активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденою збудять…

Ох, не однаково мені.

Шевченкові ніколи не було «однаково» щодо долі України та її народу. Він й інших закликає до небайдужості чи навіть до боротьби або відверто («І мертвим, і живим…», «Заповіт», «Полякам» тощо), або опосередко вано, коли головна тема ніби зовсім інша. Наприклад , законодавчо за-кріплене поневолення людини (більшість творів, «Тяжко-важко в світі жити», «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), «Елегія» тощо) або зображення історичних подій («Гайдамаки», «Іван Підкова», «Гамалія» та ін.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників.

Серед громадської лірики виокремлюються твори, що використову ють нетрадиційні засоби розкриття теми: сатиричні, часом аж до карикатури («Сон», «Кавказ»), або ті, у яких авторські думки викладаються у формі притч, наприклад, вірші «Пророк», «Чума».

Багато творів у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Інколи це оспівування працелюбності, душевної та зовнішньої краси цих людей — «А там, де люди, — добре буде». Найбільше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєї творчості.

… Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне — рай та й годі!

На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зі зворушливими картинами мирної праці, виникають вже зовсім інші мотиви — роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої праці, принижує

і гнобить цих працелюбних людей. І от вже:

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Жіночі долі («Катерина», «Наймичка») виявляються зламаними соціальною та національною нерівністю, які засуджуються відкритим текстом в інших творах.

Так само оспівування краси рідної землі, як у «Зацвіла в долині…» та інших лише у ранніх віршах лишається головною темою, але цей мотив звучить і в пізніх творах. Навіть у циклі «В казематі» є місце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вірш).

Перекриття мотивів відсутнє хіба що у ранніх романтичних баладах, навіяних народними старовинними піснями, таких як «Тополя» чи «Причинна». Але казкові мотиви перемішуються з соціальними у пізніших баладах («Лілея», «Русалка»).

Ще один мотив є нагальним як у ранніх творах, так і в пізніх — роль поезії в житті людей, справжнє призначення поета в суспільстві.

Звучить у ліриці Шевченка й тема, без якої важко уявити поезію — тема кохання, де поет змальовує власний ідеал цього почуття — щирість, відданість, ніжність та незрадливість.

І, нарешті, хоча важко знайти твори, присвячені суто цій темі, часто трапляється у різних творах великого Кобзаря мотив мрії про світле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що він хотів би бачити (наприклад, «Ісайя. Глава 35»).

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться…

Цей мотив можна назвати і інакше — мотивом сподівання на краще, взагалі — мотивом надії.

Віра в майбутнє і надія допомогли в скрутні часи самому Шевченкові.

Віру і надію він намагається передати нам через свої твори. А поки живе надія, людину ніщо не може зламати!

Образ тополі в українській народній пісні.. Обсуждение на LiveInternet - Российский Сервис Онлайн-Дневников

На тополю високую

Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
— Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають,
І що тойді їм діється,
Я й досі не знаю.
І не знатиму. Ой, мамо,
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.

Інші твори Т.Г. Шевченка

Тарас Шевченко. Заповіт — знаковий твір Генія

«Заповіт» композиція

За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість. Експозиція: Як умру, то поховайте… На Вкраїні милій… Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу. Кульмінація: …Вставайте, Кайдани порвіте. Розв’язка: І мене… Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

«Заповіт» — художній аналіз

Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави».

«Заповіт» — ідейний аналіз

Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».

Тарас Шевченко — Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

25 декабря 1845,
в Переяславі

 

Уильямс Теннесcи о морали

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwixud3YxvTSAhVBiSwKHVpzCckQjRwIBw&url=http%3A%2F%2Fbibliokis.blogspot.com%2F2015%2F11%2Fblog-post.html&psig=AFQjCNHDHyWzYfXeSfbDdGucZDSH7VGXcQ&ust=1490630777878553

О писателе

Томас Ланир «Теннесси» Уильямс III — американский драматург и прозаик, лауреат Пулитцеровской премии. Широко известен как автор пьесы «Трамвай „Желание“», неоднократно экранизированной и поставленной на мировых театральных сценах 26 марта 1911 в городе Коламбусе (штат Миссисипи, США) родился будущий классик Томас Ланир Уильям. Псевдоним Теннесси Уильямс был взят в юном возрасте — в университете (учился в университетах Миссури и Айовы и в Вашингтонском университете в Сент-Луисе). Строгий отец Тома, коммивояжёр, который не хотел, чтобы он занимался литературой, забрал его из университета, не дав доучиться и устроив его на обувной склад. Не желая проводить свои дни в обувной компании, юный Том начинает вести богемную жизнь, переезжая с места на место и перебиваясь случайными заработками. В 1934 полупрофессиональная театральная труппа исполнила цикл его одноактных пьес.

Анализ пьесы «трамвай желание» (теннесси уильямс) - Literature Teacher

Цитаты о морали

Я не хочу реализма. Я хочу магии! Да, да, магии. Я пытаюсь дать ее людям. Я искажаю вещи. Я не говорю истин. Я говорю то, что должно быть истиной.

Эдуард Асадов цитата: Эдуард Асадов «Не верю в терпеливую любовь» Не...
Можно быть молодым и без денег, но нельзя стариться, не имея ни гроша.
Если что-то грызет твою память и рвет воображение, молчание не поможет. Нельзя запереть горящий дом на ключ в надежде забыть о пожаре. Сам по себе пожар не утихнет. Если о чем-то долго молчишь, оно растет, растет в тишине, как опухоль…

10 цитат Теннесси Уильямса - Locals
Больные так привязчивы, так глубоки и искренни в своих чувствах…Кажется, так уж заведено: в страдании люди искренней.
Спасибо вам — вы добрый. А мне сейчас… так нужна доброта.
… люди всегда делают то, к чему привыкли, даже если уже не могут.
Почему, черт возьми, людям так трудно говорить друг с другом, особенно близким людям?
Но есть у мужчины с женщиной свои тайны, тайны двоих в темноте, и после всё остальное не столь уж важно.
Семейные передряги всегда выявляют как лучшее, так и худшее в каждом члене семьи.

Теннесси Уильямс цитата: Время есть самое длинное расстояние между...
Любое настоящее чувство между двумя людьми — слишком большая редкость, чтобы быть чем-то нормальным.

Любое настоящее чувство между двумя людьми — слишком большая
“Ну, не смешно ли… и меня-то — меня — еще называют человеком без средств. Это когда в моем сердце заперты такие сокровища…”
Я только хочу сказать, что жизнь продолжается и после гибели всех идеальных представлений о ней…
«…людей вынуждает лгать то, что они еще живы…»
Что противостоит смерти? Желание, любовь
Красота — недолговечна. Преходящее достояние! А красота духовная, блеск ума, душевная тонкость не меркнут, не идут на убыль, а растут. С годами их только прибывает.
Когда брак не клеится, причину надо искать в постели.
Дорогие вы мои слабые люди. Вы умеете только сдаваться, если не попадете в крепкие руки. Нежные, любящие руки.
Человек — животное, которому суждено уйти на тот свет. Но мысль о том, что сам он умрет, не пробуждает в нем жалости к другим.
«…природа не терпит пустоты.»
«…каждый мечтает о жизни вечной… Но только на земле, а не на небе.»

Теннесси Уильямс цитата: Бланш. Кажется, так уж заведено: в страдании...
Насилие — будь то драка между двумя мужчинами или война между рядом стран — это бессмысленная компенсация за отсутствие в человеческой натуре чего-то очень важного. Но есть компенсация и другого рода. Она воплощена в принципе искупления — в добровольном подчинениии насилию, исходя из того, что таким образом происходит очищение, искупление собственной вины
— Ты знаешь, что я люблю слушать больше всего на свете? — Что? — Тишину. — Почему? — В ней столько покоя.

Всё на свете могло быть другим, но имело бы тот же смысл.
“Я знаю, как поднимает дух, когда в кармане есть что на расходы.”
“До чего же все в этой жизни перепутано…”
Что такое жизни большинства людей? Это лишь следы в дебрях, с каждым днем они запутываются все больше и больше, и по ним никуда не выйдешь, только к смерти…
… все мы нуждаемся в снисходительности.
Думаю, не умру, пока счастлив
Жизнь не остановишь. Что бы там не случилось, а раз уж ввязался, знай, тяни свою лямку

Теннесси Уильямс цитата: Я только хочу сказать, что жизнь продолжается...
Для меня дом — это… не место, не здание… не постройка из дерева, кирпича, камня. Мой дом строится в отношениях между двумя людьми, что бы каждый из них мог… найти приют, покой… чтоб у души был свой угол.
«На похоронах тишь да гладь, но умирают — кто как»
В конце жизнь кажется прошедшей за один миг.
Самая важная штука на свете, поверь – это жизнь. Все остальное не имеет смысла.

Еще об этике

Циатыт. Теннесси Уильямс.

Kameliya — СЧАСТЬЕ

Понятие счастья

Счастье -это ... Все хотят счастья.... - Viktorandrievskih | Facebook

Сча́стье (праславянское *sъčęstь̂je объясняют из *sъ- «хороший» и *čęstь «часть», то есть «хороший удел») — состояние человека, которое соответствует наибольшей внутренней удовлетворённости условиями своего бытия, полноте и осмысленности жизни, осуществлению своего человеческого назначения.

Счастье Здесь, Вологда - фото ресторана - Tripadvisor
Феномен счастья изучается, в основном, философией, психологией, богословием и оккультизмом.
Физиология счастья может быть тесно связана с так называемыми «гормонами счастья» — эндорфинами, серотонином и дофамином. Их синтез и круговорот в организме нарушаются при эндокринных, инфекционных и вирусных заболеваниях. Серотонин является нейромедиатором головного мозга, который вырабатывается в шишковидной железе человека. Если эндорфины влияют, в основном, на кратковременные состояния эйфории и радости, то серотонин, его регулярная выработка и процессы захвата в нейронах, в большей степени создают фон счастья и долговременной удовлетворенности. Другой гормон и нейромедиатор, тесно связанный с серотонином, — дофамин. Дофамин является одним из химических факторов внутреннего подкрепления и служит частью «системы поощрения» мозга.

Счастье — это всего лишь побочный эффект правильно организованной жизни! | Открытки, Смешные открытки, Цитаты о счастье
В античной этике проблема счастья являлась центральной категорией. Первым её исследовал Аристотель, который определил счастье как «деятельность души в полноте добродетели» (Никомахова этика). Добродетель определялась как то, что ведёт к счастью.
В эпоху эллинизма счастье было отождествлено с удовольствием в философии эпикуреизма. Древнегреческое слово счастье — «эвдемония» (eudaimonia, εὖ — добро, δαίμων — божество) — дословно означало судьбу человека, находящегося под покровительством богов.
Восточная философия, провозглашая недостижимость счастья в материальном мире, в своих биологическом, физиологическом, социальном, экономическом и логическом аспектах учит практическому пути достижения индивидуальной счастливой жизни.
В этой связи показательна следующая цитата:
«К счастью можно прийти двумя путями. Первый путь — внешний. Приобретая лучшее жилище, лучшую одежду, более приятных друзей, мы можем в той или иной степени обрести счастье и удовлетворение. Второй путь — это путь духовного развития, и он позволяет достичь счастья внутреннего. Однако эти два подхода не равноценны. Внешнее счастье без внутреннего не может длиться долго. Если жизнь рисуется вам в чёрных красках, если вашему сердцу чего-то недостает, вы не будете счастливы, какой бы роскошью себя ни окружили. Но если вы достигли внутреннего спокойствия, то можете обрести счастье даже в самых тяжелых условиях» — Далай-лама XIV
Аристотель также считал, что друзья есть то благо, которым в числе прочих должен обладать счастливый человек.

Конфуций цитата: Счастье — это когда тебя понимают, большое счастье — это … | Цитаты известных личностей
В позитивной психологии применяется, в частности, следующая формула счастья:
Счастье = глубокое удовлетворение жизнью + максимум положительных эмоций + минимум негативных эмоций.
Причем, положительные эмоции связаны со счастьем в настоящий момент, а глубокое удовлетворение — со счастьем в долгосрочном периоде.
В соответствии с концепцией представителя гуманистической психологии К. Роджерса, самопознание даёт человеку способность к личностному росту, самосовершенствованию, самоактуализации, что является необходимым условием достижения полноты жизни, ощущения радости жизни, осознания смысла жизни.
Экономисты и социологи, изучающие связь между счастьем и деньгами отмечают, что на макроуровне жители богатых стран с высоким уровнем ВВП в среднем ощущают себя более счастливыми, чем жители бедных государств. Что касается микроуровня, вывод большинства экономистов таков: счастье зависит от денег, но чем больше денег, тем меньше они на это счастье влияют.
По словам профессора Московской духовной академии, богослова А. И. Осипова, счастье является внутренним состоянием человека и не зависит от степени его обеспеченности материальными благами, в подтверждение чего он приводит историю, случившуюся с игуменом Никоном (Воробьёвым), который «в юности был заражён идеями прогресса, свободы, равенства, братства». Как-то раз Никона потрясла опубликованная в газетах информация о самоубийстве сверхобеспеченного двадцатилетнего сына миллионера по причине несчастной любви. Осипов задаётся вопросом: «А что же тогда счастье?». И отвечает: «Это радость!». И вспоминает два случая, первый из которых случился с Никоном Оптинским, последним насельником Оптинского монастыря, арестованным в 1929 году. Рассказывает: «Его обрили, остригли, сняли с него все монашеские одежды, надругались над ним полностью, посадили со шпаной, там он заболел туберкулёзом… Удавалось передавать письма. В одном из последних писем строка: «Счастью моему нет предела, я наконец узнал, что такое „Царство Божие внутри вас есть“»». Второй случай взят из жития великомученика Евстратия, жившего в третьем веке. Богослов говорит, что «когда с него [Евстратия] снимали кожу… вдруг у него необыкновенно озарилось лицо и он воскликнул: „Мучение это суть радость рабам твоим“. Мучители были настолько потрясены, что некоторые из них бросили орудия казни и тут же сказали: „Я христианин!“. Им тут же снесли головы, конечно». По словам А. И. Осипова «христианство даёт человеку возможность приобрести истинное счастье». В другой публичной лекции профессор-богослов Осипов дал краткое и ёмкое определение: «Счастье — это быть довольным».
В индуизме олицетворением счастья является богиня Лакшми.

Картинки про счастье

Kameliya — СЧАСТЬЕ

Счастье — это солнце и весна…
Сумасшедший блеск в глазах…
Счастье — улыбаюсь и люблю!
С радостью я нежность твою пью.

Счастье — мир, покой, цветы.
Каждый день сбываются мечты…
Дерзкого желания полет.
И …любимый, что простит, поймет…

Позовет, обнимет, поцелует,
А там — все равно, что будет…
Счастье — самой лучшей в мире быть…
Счастье — стать любимой. И любить…

 

Еще о прекрасных, дорогих сердцу моментах

Прикольные и красивые картинки счастья

Прогноз состояния здоровья будущих поколений людей

https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwil2YvMweLSAhUFXSwKHWPLAd4QjRwIBw&url=http%3A%2F%2Fwww.mirprognozov.ru%2Fprognosis%2Fsociety%2Fbuduschee-zemli-chelovechestva-i-vselennoy-streletskiy-vladimir%2Fru&psig=AFQjCNGU6dMkfI2CA_OggmfHQ23uDJm8EQ&ust=1490010966170350

Зная, что происходило с человеком в далеком прошлом, можно строить прогнозы на далекое (и не очень) будущее. У антрополога Станислава Дробышевского есть несколько сценариев развития событий на планете. Он не исключает, например, что люди залезут обратно на деревья или все-таки изобретут компьютер, который обо всем позаботится. T&P публикуют тезисы лекции «Биологическое будущее человека».

Сценарий «теплый»: худые и кудрявые

Что будет происходить с человеком, если глобальное потепление победит? Мы знаем, что у людей, которые родились в тропиках, очень вытянутые пропорции, поскольку чем форма ближе к палке, тем быстрее она остывает, а чем больше похожа на шар, тем дольше сохраняет тепло. Так что, если будет жарко, все будут вытянутыми, как жители Сахары — туареги, например. Обмен веществ однозначно понизится, так как тело человека выделяет тепло, мышцы выделяют тепло, даже мозг что-то выделяет понемногу, а в теплом климате есть задача избавляться от этой температуры.
Нужно будет беречь область головы, потому что перегрев мозга — одно из самых критичных явлений. Чтобы отвести тепло, будет расширяться нос; будут утолщаться губы, так как широкие губы испаряют воду; по той же причине увеличится ротовая полость. У всех обитателей тропиков выступающие челюсти, широкие носы и толстые губы. Может поменяться и форма головы: экспериментально доказано, что удлиненный узкий череп нагревается меньше, чем широкий. Кроме того, изобретена такая вещь, как курчавые волосы: это лучший теплоизолятор, потому что между ними есть воздух (принцип двойных стекол на окнах).
Конечно, люди могут построить здания, забраться туда, зонтики, в конце концов, носить. Но от природы никуда не денешься. Как бы человек ни прятался от внешних условий, все равно они на него действуют, и отбор по этим признакам пройдет достаточно жесткий.

Сценарий «холодный»: жир, качки, зимняя спячка

Может быть и противоположная ситуация: из геологической истории известно, что за последние сотни тысяч лет климат становился все холоднее. Были ледниковые периоды, были потепления, эти этапы сменяли друг друга. Мы сейчас живем на пике потепления. Межледниковье длится уже 10 тысяч лет — это неприлично много по мере предыдущих межледниковий. До этого за 100 тысяч лет сменилось около 100 ледниковых периодов, и никогда такого не было, чтобы 10 тысяч лет подряд было так тепло. Поэтому вот-вот может случиться ближайший ледниковый период в стиле фильма «Послезавтра» — гораздо холоднее последнего оледенения 20 тысяч лет назад, которое было самым холодным за всю историю. Тогда возникает «холодный» сценарий.
Жители Арктики или хотя бы даже норвежцы обладают морфологическими и биохимическими комплексами, которые помогают жить в холодных условиях. Это, например, коренастые пропорции: рост может быть каким угодно, но сама пропорция похожа на квадрат. Как я уже упоминал, чем ближе форма тела к шару, тем лучше оно сохраняет тепло. Это принцип самовара: почему самовар такой пузатый? Чтобы в середине сохранялось тепло.
Для возникновения тепла должен ускориться обмен веществ. У современных жителей Арктики он выше, чем у жителей умеренной или экваториальной области. Например, эскимосы могут в день съедать по три килограмма жира. Для них это нормальный суточный рацион, и у них не бывает никаких проблем с холестерином или бляшками в кровеносных сосудах. Их ферменты превращают все в тепло, поэтому они могут совершенно спокойно спать в иглу из снега, где температура не поднимается выше 5 градусов.
Кроме всего прочего, люди будут более мускулистыми, потому что мышцы тоже дают много тепла. На удивление, жироотложение будет не такое уж большое (современные жители Арктики не такие уж жирные). Но, например, полярные летчики — люди с повышенным типом жироотложения, так как в силу профессии у них особо нет возможности попрыгать и согреться за счет сокращения мышц. Так что при «холодном» сценарии тип будущего человека во многом зависит от того, чем он будет заниматься. Если люди будут сидеть на местах, то обязательно будут пухленькими, а при более-менее активном образе жизни будут качками с мощным метаболизмом.
В дальнейшей перспективе «холодного» сценария могут произойти любые чудеса, вплоть до зимней спячки. Среди приматов есть такие, которые впадают в спячку. Правда, не в холодную, а, наоборот, в жаркую. К примеру, жирохвостые лемуры на Мадагаскаре впадают в спячку летом, потому что из-за засухи им нечего есть. Они заползают в дупло, их хвост увеличивается, и там запасается жир (отсюда и название), и на этих запасах они прекрасно живут. Человек по их примеру может впадать в зимнюю спячку — как барсуки, медведи или ежи. Более того, этнографами зафиксировано, что северные народы тоже впадали если не в спячку, то в какое-то сонное состояние. Они могут сутками сидеть у костра своего чума и даже не разговаривать. Здесь, конечно, пойдет очень мощный отбор на психические свойства, ведь не каждый человек вынесет такое состояние. Выдержать полярную ночь тоже дано далеко не каждому. Другое дело, что если «холодный» сценарий предполагает понижение температуры по всей планете, то речь о полярной ночи здесь, строго говоря, не идет: на экваторе может быть холодный климат, при этом будет светить солнце, просто температура упадет до минус 60, например.

Сценарий «дикий»: сильные или умные

Человек усиленными темпами уничтожает среду своего обитания: мы все съедаем, везде гадим, загрязняем атмосферу. Вероятность того, что люди уничтожат все вокруг и цивилизация рухнет, катастрофически велика. Лично мое убеждение, что это основной сценарий нашего ближайшего будущего.
Если цивилизация начинает рушиться, первым делом исчезает медицина. Сейчас благодаря тому, что есть тепло, газ и водопровод, а также антибиотики, выживают практически все, даже люди с серьезными отклонениями. Так вот начнется такой классический естественный отбор, который позволит выживать только самым выносливым: кто будет потреблять мало энергии и сможет есть все на свете. Скорее всего, здоровье человека в результате этого отбора улучшится. Если взять племя диких папуасов Новой Гвинеи или амазонских индейцев, то они, как правило, все здоровы, у них минимум психических отклонений, потому что слабые умирают еще в младенчестве.
Сейчас общество в целом позволяет жить как умным, так и неумным. Но поскольку в ходе естественного отбора выживать будут лучшие, тут есть два варианта. Если все будет совсем печально, то возможно возвращение в состояние обезьяны: люди снова залезут на деревья, отбор пойдет на ловкость, силу, хитрость, но не на интеллект. А может, наоборот, интеллект пойдет в рост, и тогда все повторится заново: люди начнут что-то создавать. Но мы сейчас с такой скоростью растрачиваем ресурсы, что потенциально в будущем, возможно, будет не на чем строить цивилизацию. Если мы спалим весь уголь и газ (угля много, а вот газ и нефть — очень легко), то откуда брать энергию? У них даже дров не будет.
Это печально для индивидов, но оптимистично для видов в целом. Дело в том, что современная цивилизация далеко не везде цивилизованная. Да, есть большие города, но есть и неконтактные амазонские индейцы, есть бушмены из Калахари, есть папуасы Новой Гвинеи и пигмеи в центре Африки. Они могут просто не заметить этого коллапса. Даже когда все эти миллионные мегаполисы провалятся в тартарары, пигмеи так же будут охотиться на слонов (правда, сейчас у них железные наконечники, а будут снова каменные). А потом пойдут заново осваивать землю, будут производить раскопки и удивляться: «Тут какие-то стены непонятные, кто это создал вообще? Атланты, наверное». Они снова создадут цивилизацию, и есть некоторая вероятность, что произойдет волнообразный процесс: все повторится с интервалом в десятки тысяч лет.

Сценарий нереальный и гиперреальный

Может быть, люди будут настолько разумными, что победят все эти невзгоды и изобретут безграничные источники энергии или построят токамак, который начали еще в 50-е годы.
Здесь есть несколько вариантов. Первый вариант (нереальный): все будут заниматься искусством, наукой, творить, сочинять поэмы — в стиле братьев Стругацких. Я лично в этот сценарий не верю. Если появляется огромное количество ресурсов, то, как показывает практика современности, большинство людей используют эти ресурсы не по назначению. Люди не стремятся к прогрессу. Они хотят жить спокойно, а любой прогресс — это преодоление кризиса. Когда съели всех мамонтов, стали охотиться на ланей. Когда съели всех ланей, стали собирать дикое просо, овес или пшеницу. Собрали все дикорастущее, начали растить. Потом стали проводить ирригацию, потом загадили все и изобрели удобрение, дальше стали использовать пестициды. Вот это и есть прогресс.
Есть другой вариант: человечество создаст технологии, которые смогут самовоспроизводиться. То есть компьютеры будут собирать компьютеры, и этот процесс уже будет независим от человека. Первые шаги мы уже наблюдаем — искусственный интеллект активно разрабатывается в разных странах. Когда эта техника начнет обеспечивать человека (кормить его, поить, холить и лелеять), но при этом поддерживать себя сама, без его участия, то человек станет замечательным приложением в стиле фильма «Матрица». Он будет получать все радости и ничего не делать — такое лежание под технологическим бананом, который периодически падает в рот.
Есть пример эволюции в таких условиях: замечательные ленточные черви, которые живут в еде, вокруг них еда, им ничего не надо, у них полностью редуцируется пищеварительная и почти полностью нервная система, а функционирует только половая система, потому что единственное назначение любого живого организма — воспроизводить свои генетические копии. Эта функция вряд ли исчезнет.

Сценарий «расчетный»: мозг человека и мозг здорового кроманьонца

Мы можем представить, как менялись признаки до сих пор, и рассчитать, что будет с ними потом. Самое интересное происходит с мозгом. Если мы представляем, что эволюция мозга идет 20 миллионов лет, и берем средний арифметический показатель за это время, то выходит, что такого мозга, как сейчас, у нас быть не должно. По таким расчетам, мозг человека должен весить 10 килограммов. На всякий случай: у современного человека это в среднем 1 350 граммов, у шимпанзе — 350 граммов.
Секрет в том, что за последние 25 тысяч лет мозг, наоборот, уменьшается. Есть несколько объяснений этой тенденции. По одной из версий, мозг уменьшился, но стал больше работать: связи стали богаче, биохимия активнее, кровоснабжение улучшилось. Вторая версия мне нравится гораздо больше. Дело в том, что время верхнего палеолита — это время универсалов, — кроманьонцы умели все. Каждый конкретный человек в течение первых десяти лет жизни должен был научиться строить дом, делать каменные орудия, разжигать огонь, строить ямы-ловушки, ловить животных и все про них знать (по возрастам, полам, сезонам, кто где живет, как поймать, а кто может поймать и съесть его). Плюсом к этому — легенды, мифы, сказания, разная социальная информация (кто хороший, кто плохой). В общем, безграничное количество данных в одной голове. Учитывая, что средняя продолжительность жизни была примерно 35 лет, передача информации следующим поколениям была довольно ограниченна, они не все успевали передать детям, все учились на своих ошибках. Шел отбор; мозг, соответственно, рос.
Потом появилась такая вещь, как специализация. Допустим, я умею травить байки про наше будущее, а кто-то — снимать меня на камеру, кто-то — водить такси, кто-то — звездолеты строить, кто-то двигатели изобретает, кто-то печет хлеб, кто-то его выращивает, кто-то кует серп, чтобы этот хлеб жать и так далее. Каждому в голове надо удерживать не так много информации. Я, например, не разбираюсь в марках автомобилей, а некоторые ничего не понимают в австралопитеках. Но у нас на каждый случай есть наставники: в яслях, в детском саду, в школе, а потом в институте, есть учебники, словари, инструкции на любой случай в жизни.
У человека меняется зубная система. За последние несколько миллионов лет наши челюсть и зубы резко уменьшились. Это сейчас активнейший процесс, мы находимся в острой стадии эволюционного изменения: третьи моляры (по стоматологической терминологии — восьмерки, они же зубы мудрости) очень маленькие и у многих людей нефункциональны. Многие люди свято убеждены, что это вредные зубы, которые надо выдернуть, они должны быть уничтожены. Но раньше они были самыми полезными и важными зубами в эволюции, потому что находятся ближе всего к суставу и на них жевательная нагрузка больше. У австралопитеков и питекантропов это самые крупные и существенные зубы. Но с тех пор, как люди стали готовить еду (хотя бы самым примитивным способом — жарить или варить на костре), мы переходим к внешнему пищеварению, как пауки, которые выделяют ферменты, переваривают пищу, а потом через трубочку высасывают. В принципе, современные люди так и делают: практически любая наша еда до того, как попадает в желудок, в каком-то виде уже переварена. Есть сыроеды, которые пытаются нас вернуть во времена питекантропов, но в масштабе человечества это у них не пройдет.
Ноги человека приспособлены к хождению по земле, однако мы еще не до конца эволюционировали, потому что все наземные животные создают более совершенную ногу. Например, у верблюда осталось два пальца на ноге, замечательные такие подушки, он практически стопоходящий, как и мы, но у него то ли кости, то ли копыта. Это наше будущее. На самом деле наша стопа, в общем-то, еще древесная, недоделанная. Ей еще есть куда эволюционировать, потому что чем компактнее точка опоры, тем меньше тратится энергии на передвижение, это выгодно. В процессе нашей эволюции пальцы укорачиваются. Мы слезли с дерева, и у нас еще остались своды стопы, которые не особо и нужны, — это побочный эффект нашего прошлого древолазания. У наземных животных никаких сводов нет, и без них прекрасно живут.
Такие изменения увеличат разнообразие до такой степени, что, скорее всего, возникнут совершенно новые виды людей, которые просто не смогут скрещиваться между собой. Это, на самом деле, может быть спасением человечества. Одна из современных проблем — это то, что наше видовое разнообразие уменьшается. 50 тысяч лет назад на Земле жило минимум четыре вида людей: были сапиенсы, неандертальцы, «денисовцы», «хоббиты» флоресские, а может быть, еще и другие. С тех пор остался только один вид — сапиенсы, и это нехорошая тенденция. Более того, изменчивость людей верхнего палеолита, живших 40 тысяч лет назад — групповая, индивидуальная, какая угодно, — больше, чем современное расовое разнообразие (которое уменьшается). А чем более однообразны группы, тем они более уязвимы. Когда условия внешней среды резко изменятся, может не оказаться никого, кто будет адекватен новым условиям, — вымрут сразу все. А когда есть великое разнообразие, то кто-нибудь выживет.

Еще об экологии человека

Translate »