У статті досліджено актуальні питання процесу децентралізації влади в Україні в контексті бюджетних прав, обов’язків і відповідальності, які покладаються на органи влади різних рівнів, насамперед місцевого самоврядування. Узагальнено теоретичні підходи до трактування термінів “фіскальна” та “бюджетна децентралізація”. За змістом заходи, які вживаються в бюджетній сфері, охарактеризовані як реформа міжбюджетних відносин. Доведено, що з погляду зарубіжного досвіду фіскальної децентралізації такої реформи недостатньо. Через зосередження уваги на бюджетній складовій не порушується питання якісних змін у механізмі функціонування всіх інститутів місцевих фінансів. Серед особливостей бюджетної децентралізації виокремлено відсутність кон- кретизації та персоналізації фінансової відповідальності за управління бюджетними ресурсами, недостатній взаємозв’язок прав і обов’язків органів місцевого самоврядування щодо формування та використання відповідних бюджетів, дисбаланс на користь їхніх обов’язків, формальне дотримання принципу субсидіарності без акцентування на кількості та якості фінансованих за рахунок місцевих бюджетів суспільних послуг, абсолютизацію принципу єдності бюджетної системи. Обґрунтовано потребу у відмові від поділу видатків державного бюджету на захищені та незахищені. Наголошено на необхідності узгодити стратегію й тактику заходів фіскальної децентралізації, а також усунути суперечності між різними законодавчими й нормативними актами, які регламентують систему фінансових відносин органів влади різних рівнів. За умови чіткого розподілу бюджетних прав і обов’язків запропоновано запровадити поділ місцевих бюджетів на власний і делегований фонди. Це дасть змогу конкретизувати межі відповідальності органів влади різних рівнів за надання суспільних послуг жителям відповідних територій.
Конкретизація цілей і завдань заходів, які реалізують органи державної влади, потребує чіткої та коректної назви-узагальнення з метою досягнення запланованих результатів (іншими словами, уникнення в майбутньому відхилення тактичної лінії поведінки від стратегічного орієнтира через підміну одних понять іншими). В Україні, на жаль, поширеною практикою реалізації фінансової політики стала орієнтація на досягнення суто тактичних цілей або навіть заміна останніх самими інструментами й методами їх досягнення. Так, перерозподіл владних повноважень по вертикалі державного управління з метою повноцінної імплементації принципу субсидіарності сьогодні зведено до перерозподілу видатків і доходів бюджетів різних рівнів без перегляду, чіткої систематизації, оцінки змісту, необхідності та можливості надання грома- дянам певних видів суспільних послуг. Проте саме поліпшення кількісних та якісних параметрів їх надання жителям окремих територій і країни загалом повинно стати стратегічним результатом фіскальної децентралізації. Тому змістовна оцінка заходів органів державної влади в бюджетній сфері дає змогу характеризувати їх як реформування міжбюджетних відносин, а не бюджетну чи фіскальну децентралізацію.
Привнесення у вітчизняну практику зарубіжного досвіду фіскальної децентралізації повинно передбачати вжиття заходів щодо функціонування всіх інститутів місцевих фінансів. Концентрація уваги тільки на бюджетній складовій децентралізації зумовлює міжбюджетний перерозподіл доходів і видатків. Не враховується необхідність якісних змін у сфері місцевого оподат- кування й місцевих запозичень, а також формування й використання інших, небюджетних, фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.
Успішність заходів із фіскальної децентралізації безпосередньо залежить від повноцінного взяття всіма органами державної влади відповідальності за рішення, прийняті щодо бюджетних ресурсів. При цьому вона має бути органічно взаємопов’язана з правами, яких набувають суб’єкти державного управління, зокрема щодо формування власних фінансових ресурсів. Відсутність конкретизації та персоналізації відповідальності у сфері державного управління бюджетними ресурсами, а також нівелювання дії принципу самостійності бюджетної системи, фактична централізація бюджетних повноважень, домінування функції посередництва в масиві зобов’язань територіальних органів влади ставлять під сумнів подальший розвиток усієї системи бюджетних відносин у напрямі досягнення фінансової самостійності інституту місцевого самоврядування в цілому.
У контексті фіскальної децентралізації органи місцевого самоврядування повинні мати однакові права та обов’язки в самостійному ухваленні рішень щодо використання бюджетних ресурсів. Тому перерозподіл і наступне поси- лення відповідальності за вжиті в бюджетній сфері заходи зумовлюють необхідність відмови від поділу видатків Державного бюджету України та місце- вих бюджетів на захищені й незахищені.
Незважаючи на задеклароване владою прагнення до бюджетної децентралізації та розвитку місцевого самоврядування, сьогодні в Україні “в тріаді права — обов’язки — відповідальність” спостерігається дисбаланс на користь обов’язків нижчого рівня державного управління. Вважаємо це наслідком відсутності чіткого стратегічного бачення перспектив розвитку системи відносин: загальнодержавні органи влади — органи місцевого самоврядування, у т. ч. у межах їхньої бюджетної складової; натомість наявні сутнісні суперечності між положеннями різних законодавчо-нормативних актів. Їх доцільно усувати за належного вибору одного з варіантів фіскальної децентралізації (деволюції, делегування чи деконцентрації).
Законодавчо внормований чіткий поділ бюджетних повноважень органів влади різних рівнів з погляду відповідальності за надання суспільних послуг може стати основою для запровадження власного та делегованого фондів у складі місцевих бюджетів. Такий захід дасть змогу конкретизувати обсяг прав і обов’язків, а також міру відповідальності органів місцевого самоврядування з метою подальшої оцінки дієвості механізму фіскальної децентралізації.