Джеймс Хедли Чейз — английский писатель, автор детективных романов

Жизненный путь

Джеймс Хедли Чейз (настоящее имя Рене Брабазон Раймонд) родился 24 декабря 1906 года в Лондоне, в семье офицера. Чейз получил образование в королевской школе в Рочестере. В 18 лет он оставил учёбу и ушел из родительского дома. Он испробовал много профессий, остановившись на агенте-распространителе книг «Детской энциклопедии». Через несколько лет Чейз уже работал заведующим отделом поставки товара в книжные магазины. В этот период он знакомится с литературой, вскоре сам пишет фельетоны под псевдонимами Джеймс Л.Догерти, Реймонд Маршалл, Эмброз Грант. В 32 года Чейз за 12 дней написал свой первый детектив «Нет орхидей для мисс Блэндиш». Роман стал одной из наиболее продаваемых книг десятилетия. Позднее Чейз был уличен в плагиате сюжета романа и принес публичное извинение. Став профессиональным писателем, Чейз прервал свое творчество только в связи со службой в армии во время Второй мировой войны, когда был летчиком Королевских ВВС. Чейз много писал, его романы популярны во Франции, Азии, Африке, России. Многие его произведения экранизированы. В 1961 году Чейз переехал в Швейцарию, где и умер 6 февраля 1985 года. После себя он оставил более восьми десятков детективных романов, которые читают и поныне. Сегодня его называют «гением детектива».

Некоторые цитаты

Без мечты и надежды жизнь вообще не стоит ничего. «Миссия в Сиену»

Картинки по запросу Джеймс Хедли Чейз "Миссия в Сиену"

Женщины — забавные существа, никогда не знаешь, что от них ожидать в следующую минуту, да они, зачастую, сами этого не знают. Они меняют настроение чаще, чем ящерица хвост.

 

Картинки по запросу Джеймс Хедли Чейз

Закон, сталкиваясь с миллионерами, становится удивительно покладистым.

 

Картинки по запросу Джеймс Хедли Чейз

Умная ложь может доставить массу неприятностей…

 

Он заметил, какой приятной сразу стала его комната, как она преобразилась, когда в ней появилась Селия. Грязное помещение с линялыми обоями и потертым ковром, казалось, обрело свои прошлые яркие краски. Из романа «Заставьте танцевать мертвеца».

… женщине… ничто не доставляет такого удовольствия, как делать всё то, что ей не нравится, ради того, кто ей действительно нравится. И чем она своевольнее, тем большее удовольствие она получает.
Похожее изображение

— «Когда у тебя много денег, то начинаешь вести себя, как свинья».
Картинки по запросу

Женщина, оказавшаяся в тяжелом положении, всегда сильнее, когда хорошо выглядит!

 

 

Классические сюрпризы к празднику

Все куда-то спешат, все куда-то бегут… Всё крутится, вертится…
Остановись. На одно мгновение. Прислушайся. И ты услышишь как грустно подвывает ветер, как весело поет дождик. как напряженно звучит  тишина.. И ты поймешь,что звуки природы — не одиночество. Это музыка твоей Души.У каждой души — своя музыка. Возможно, некоторые даже стесняются себе признаться, что где- то далеко внутри все же музыка звучит. Хоть иногда. Но она живет там непременно. Просыпается в минуты грусти или радостного настроения.В торжественные моменты.И …глаза почему- то вдруг сами по себе наполняются слезами. Так проявляет себя гордость, восхищение от соприкосновения со святыней. Гордость и восхищение Родиной, Прекрасной Землей, на котором мы живем. Которую любим. За которую беспокоимся……… И БОГОТВОРИМ……

СПАСИБО, МУЗЫКА, ТЕБЕ!
Галина Маркова

Спасибо, музыка, тебе,
Что стала ты моим началом.
Ты в имени моём звучала
С того заветного причала,
Ты - поводырь в моей судьбе.

Спасибо, музыка, за то,
Что ты меня не оставляешь,
Меня всегда ты вдохновляешь,
По жизни рядышком шагаешь
И озаряешь ты мечтой.

Спасибо, музыка за всё!
Ведь ты единственное чудо,
Тебя любить всегда я буду.
В тебе - душа, а ты - повсюду
Поёшь стремительным ручьём.

Спасибо, музыка, тебе,
Что стала ты души целитель,
Ты Ангел мой, ты мой Хранитель,
Мой Божий дар, мой избавитель,
Ты - поводырь в моей судьбе.

Хочется праздника в душе…

Марина Асташина.

Как хочется праздника в душе,
Чтоб забыть тяготы и невзгоды.
Не вспоминать избитые клише,
Не ждать у синего моря погоды.

Как хочется не блуждать во тьме,
Радоваться новому мигу природы.
Оставить терзания сердца во мгле,
Постигая все достоинства свободы.

Как хочется окунуться в тишине.
Отпустив переживания и тревоги.
Крылья обретая, летать в вышине,
В небесной дали ожидать подмогу.

Как хочется не застыть в кутерьме,
Чтобы подвести жизненные итоги.
И не растворяясь в незримой суете,
Получать счастья и везения потоки.
АЛЕКСАНДР БЛОК

Я никогда не понимал,
Искусства музыки священной,
А ныне слух мой различал
В ней чей-то голос сокровенный.     

Я полюбил в ней ту мечту
И те души моей волненья,
Что всю былую красоту
Волной приносят из забвенья.

Под звуки прошлое встает
И близким кажется и ясным:
То для меня мечта поет,
То веет таинством прекрасным.

Классическая музыка

Инесса Митина

Классическая Музыка,
                ты вечна!
Не то, чтоб идеальна,
                безупречна,
а просто глубока,
                безбрежна,
мелодию ведя то властно,
                а то нежно.
Звучит вот ария
                «Casta Diva»
несказанно, божественно
                красива,
Мария Каллас это доказала,
и слушать «Норму»
                стало мало.
Певиц, певцов
             прекрасных много,
соединяет всех их
            творчества дорога,
разнятся ростом,
                цветом глаз,
объединяет голос их -
                сияющий алмаз.
И с первым чистым звуком
                мы парим,
к неведомым высотам
                все летим,
любому голос крылья
                добавляет,
а звуки лёгкие на пик вершины
                поднимают.
Классическая музыка
              так много может,
она расскажет, посоветует,
                поможет
и даже можно не учиться петь,
                играть,
достаточно прилежным
             слушателем стать.
Настроить уши,
                сердце, душу
классическую музыку
                чтоб слушать.
История и краски
                заиграют сами,
гармония и мир пребудут
                вечно с вами.
Звучит мелодией души фортепиано
Касаясь сокровенных чувств глубоких 
в которых нет ни капельки изъяна -
они живут в домах небес далёких

летят и птицами опустятся на землю
звенящие от напряжения мысли
Их сердце только может внемлить,
 В любви познавшее единство.

сиянием аккорды вглубь проникнут.
сольются все осознанные гаммы
и вихрь бушующей энергии возникнет
снесёт потоком представлений дамбы

движение к оплоту совершенства
касание до истин вечным духом.
сокрыто тайной в музыке блаженство -
понять всю суть ее единым вздохом
Елена Макеева

Рыдает скрипка в тёмном зале,
Сердца сжимая, льёт тоску,
И звуки, полные печали,
Всё гуще, как мазок – к мазку.

Душ бездны звуками открыты,
И в сокрушенье светлый дух,
Но слёзы жалобы излиты,
Звук новый озаряет слух.

Таинственная сила Света...,
Надежды синяя звезда...
Доступно счастье в жизни этой!
Свет можно чувствовать всегда!

Звук плыл животворящий, дивный.
Он ободрял, он возвышал,
Тянул туда, где – светоливни,
Где то, что каждый здесь искал.
 Михаил Щербаков

Поправьте пюпитры, закончен антракт

Поправьте пюпитры, закончен антракт.
Десятая цифра, двенадцатый такт.
Кивнёмте друг другу, начнёмте скорей.
И чашу по кругу - так будет верней.

Налейте солисту за верхнее "соль".
Налейте альтисту за каждый бемоль.
Вина не жалейте, налейте басам,
И флейте налейте, хотя бы сто грамм.

Гобою, кларнету, тромбону, трубе.
Квинтету, квартету, и мне, и тебе.
И все же без спору всех больше, полней
Нальём дирижеру. Так будет верней.

За окнами вьюга, ни видно ни зги.
Но чаша по кругу свершает круги.
И каждый спокоен, и крепко стоит,
Как будто он воин, а рядом свои.

Хотя, кроме чаши, ты знаешь, мой друг,
Оружие наше - смычок да мундштук.
И всё же без спору, чтоб было верней,
Нальём дирижеру, ему тяжелей.
Автор: А. Соловьев

Душа – скучающее пианино:
Ей грезится прикосновенье рук,
И вязкая тоска невыносима,
Когда безмолвие обнимет вдруг.

Ты никогда заранее не знаешь,
Когда очнёшься. Только ждешь и ждёшь,
Но если кто-то вдруг коснётся клавиш,
По телу льётся струн оживших дрожь.

И чем любовней к клавишам касанье,
Тем трепетнее музыки игра.
В ней слышится ответное признанье –
Блаженно-зыбкая продлись пора!

Созвучье душ порой необъяснимо.
Оно в тени невидимых кулис.
Душа напоминает пианино –
Томление и музыки каприз!

Музыкант, настоящий Музыкант от Бога, будь-то любитель или профессинал прежде всего сам с детства и пожизненно влюблен в Музыку. И ничто не может изменить его судьбу , связанную с яркостью музыкальных образов, достижений в этой области. Полет души Музыканта — своего рода призвание и искусство, не всегда понятное чуждым музыке. Ведь он,не зависимо от возраста, находится в совершенном другом мире.Он ,прежде всего, сам кайфует, находясь в другом измерении. Волны волшебных переживаний, эмоций музыканта видишь, чувствуешь Они натуральны, естественны..Настоящим искусством Музыканта невозможно не восхищаться!

Когда мы воспринимаем ухом ритм и мелодию, у нас изменяется душевное настроение. Аристотель.

Музыка воодушевляет весь мир, снабжает душу крыльями, способствует полету воображения; музыка придает жизнь и веселье всему существующему… Ее можно назвать воплощением всего прекрасного и всего возвышенного. Платон

Музыка, не упоминая ни о чем, может сказать все. Илья Григорьевич Эренбург

Музыка заставляет меня забыть себя, мое истинное положение, она переносит меня в какое-то другое, не свое положение; мне под влиянием музыки кажется, что я чувствую то, что я собственно не чувствую, что я понимаю то, чего я не понимаю, что могу то, чего не могу… Она, музыка, сразу непосредственно переносит меня в то душевное состояние, в котором находился тот, кто писал музыку. Я сливаюсь с ним душою и вместе с ним переношусь из одного состояния в другое. Лев Николаевич Толстой

Не обязательно понимать музыку, но необходимо, чтобы она доставляла наслаждение. Леопольд Стоковский

В музыке, как, должно быть, и во всех других искусствах, стоит только стилю, характеру, одним словом, чему-то серьезному, проявиться, как все прочее исчезает. Фердинанд Виктор Эжен Делакруа

Чтобы пропеть мою песню,
я в руки беру гитару;
Нет лент у неё на грифе
и нет у неё футляра;
Это не Бог весть какая —
это простая гитара!

Она не нуждается в лентах —
голос бы не фальшивил;
только б на дереве голом
струны под пальцами жили!..

Вальдес Ф.,
перевод Самаева М.
 ГИМН БОГЕМЕ

Славься, единственный – ныне и присно –
Славься, таинственный мир закулисный!..
Ночи бессонные, запахи сцены…
Славься, бездомное племя Богемы!..

Славим поэта – Шекспира и Данта,
Славим художника и музыканта –
Вновь о любви мы слагаем поэмы…
Неистребимы вы, гены Богемы!..

Я не знаю большего счастья для композитора, чем написать простую песню, которая через пять-десять лет станет народной, а имя ее творца между тем будет позабыто. Рихард Штраус

Insidiis et orbis…

И пусть весь мир подождет… (по мотивам М.М. Коцюбинского «Intermezzo»)

Welcome to the Jungle

Картинки по запросу каменные джунгли

Добро пожаловать в джунгли, мы веселимся и играем,
у нас есть все, что захочешь, дорогая, у нас есть связи,
мы — люди, которые могут найти все, что тебе нужно.
За твои деньги, милая, мы переболеем твоей болезнью.

В джунглях, добро пожаловать в джунгли!…

…Добро пожаловать в джунгли!
Здесь становится хуже с каждым днем.
Ты учишься жить, как животное
в этих джунглях, где мы забавляемся.

Если ты жаждешь то, что видишь,
в итоге ты это получишь.
Ты можешь получить все, что пожелаешь,
но лучше не забирай это у меня.

В джунглях, добро пожаловать в джунгли!…

…И когда ты на вершине,
ты уже не захочешь опускаться вниз.
Так низко, так низко, так низко
Знаешь ли ты, где ты?
Ты в джунглях, детка!..
.

Урбанизация

Что это такое?

Урбанизация — это рост городов вследствие перемещения населения из сельских районов в поисках лучшей работы и лучших условий для жизни.

Большие и малые города находятся в центре стремительно меняющейся мировой экономики —  они причина и следствие мирового экономического роста.

Во всем мире города растут потому, что люди переезжают из сельских районов в поисках работы, возможностей улучшения условий жизни и ради лучшего будущего для своих детей.

Впервые в истории человечества получилось так, что большая часть мирового народонаселения проживает в городах.

  • Три миллиарда людей — половина мирового народонаселения — живут в городах
  • К 2050 году в городах будут проживать две трети жителей  Земли. (В 1800 году в городах проживали только 2% людей. В 1950 году лишь 30% мирового народонаселения считались горожанами).
  • Ежедневно в города переезжают почти 180 000 человек.
  • В развивающихся странах городское население ежегодно пополняется на 60 миллионов человек. Такой уровень роста городского населения сохранится в течение следующих 30 лет.
  • За следующие 15–20 лет многие города в странах Африки и Азии увеличатся вдвое.

Почему это касается меня?

Городское население растет быстрее, чем развивается инфраструктура.

Многие городские зоны растут за счет упадка сельских регионов, что вынуждает обнищавших жителей сельских районов переезжать в города в поисках работы.

Обычно вновь прибывшим не удается найти то, что было целью переселения, и они становятся городскими бедняками. При переезде в город они зачастую сталкиваются со следующими проблемами:

  • Отсутствие жилья. Вследствие отсутствия домов переселенцы нередко строят укрытия на окраине города, обычно на принадлежащих государству землях. Эти земли, как правило,  непригодны и опасны для проживания, Это поймы и берега рек, крутые склоны и земли после мелиорации.
  • Отсутствие необходимой инфраструктуры.  Нередко жители трущоб живут без электричества, водопровода, канализации, дорог и других коммунальных услуг.
  • Отсутствие имущественных прав. Жители трущоб, будучи нелегальными или незарегистрированными горожанами, не имеют имущественных прав на занимаемую ими землю, что делает невозможным использование земельных участков в качестве залога при получении кредита.

За последние 50 лет число жителей трущоб увеличилось с 35 миллионов до более чем 900 миллионов. В течение следующих 30 лет оно может удвоиться.

Жители трущоб составляют большинство городского населения в Африке и Южной Азии.  Согласно некоторым оценкам, к 2035 году в городах будет проживать более половины бедняков мира.

Жители трущоб подвергаются высокому риску заболеваний. Помимо того, что они страдают от загрязнения, вызываемого сжиганием неочищенного топлива во время приготовления пищи, использования примитивных плит, имеют ограниченный доступ к воде и канализации, им приходится сталкиваться с такими современными экологическими опасностями, как загрязненный городской воздух, выхлопные газы и выбросы промышленных предприятий. 

С ростом городов увеличивается количество экологических проблем:

  • Ухудшение качества воздуха  в городах. Каждый год один миллион людей умирает от загрязнения городского воздуха.
  • Увеличение количества транспорта, которое приводит к перегруженности дорог и увеличению числа аварий. По данным Всемирной организации здравоохранения, каждый год в развивающихся странах в дорожно-транспортных происшествиях  500 тысяч человек погибает, а 15 миллионов получают травмы. В основном жертвами являются пешеходы и велосипедисты из числа бедняков. Люди, которым удается выжить в авариях, зачастую становятся инвалидами. Например, в Бангладеш, согласно сообщениям, около 50% мест в больницах заняты жертвами дорожно-транспортных происшествий.

Только факты

Крупнейшие города мира

Согласно данным ООН-Хабитат, в 2000 году в каждом из этих 19 городов проживало более 10 миллионов жителей

ГородНаселение в млн.
1Токио26.4
2Мехико18.1
3Бомбей18.1
4Сан-Паулу17.8
5Нью-Йорк16.6
6Лагос13.4
7Лос-Анджелес13.1
8Калькутта12.9
9Шанхай12.9
10Буэнос-Айрес12.6
11Дакка12.3
12Карачи11.8
13Дели11.7
14Джакарта11.0
15Осака11.0
16Манила10.9
17Пекин10.8
18Рио-де-Жанейро10.6
19Каир10.6

В 1950 году Нью-Йорк был единственным городом в мире, население которого превышало 10 миллионов жителей.

Что делает международное сообщество?

По мнению директора Института Земли Колумбийского университета Джеффри Сакса, городам всего мира следует двигаться по трем стратегическим направлениям, обеспечивающим приемлемые условия жизни для всех жителей города:

  • Городское планирование, которое включает хорошо продуманные системы водоснабжения и канализации, а также системы общественного транспорта и здравоохранения.
  • Стратегия развития города, т.е. постановка целей с учетом условий в том или ином региона.
  • Управление городом.

Местные руководители и международные эксперты по вопросам развития пытаются найти ответы на следующие вопросы: «Где будут жить эти новые  горожане? Какие земли они должны использовать? В какие школы пойдут их дети? Где они будут брать воду? Как будет проводиться сбор мусора? Где они должны голосовать? Кто будет защищать их?».

Международные агентства также сотрудничают с бедными странами для достижения следующих целей:

  • Создание адекватной инфраструктуры, включая дороги, жилые дома, сети электроснабжения, водоснабжения и канализации, школы и больницы.
  • Создание законных поселений на месте трущоб.
  • Укрепление городского управления.
  • Улучшение жизни бедняков и поощрение равенства.

Быстрее, быстрее, быстре….

Деньги ускользают
Найди работу, где платят побольше и ты в порядке…
Хватай эту наличку и спрячь ее хорошенько
Новая тачка, икра, мечты премиум класса
Пожалуй куплю-ка я футбольную команду…
…Деньги это кайф
…У меня первоклассный набор для путешествий
…Деньги — грязная штука
Делись по-честному, и даже не думай трогать мою долю
Деньги, бытует мнение
Что в наше время это источник всего зла
Но если ты попросишь прибавки к зарплате, нет ничего
удивительного, что никто тебе не даст ни цента

и все это в итоге может привести просто к увеличению страданий…

Боль, грусть, одиночество, отчаяние ...
"Мне одиноко".
"Мне одиноко...
Мне одиноко по жизни ...
Мне одиноко ...
Боже, дай мне сил...
Я остался один, я беззащитен.
А в мире полно подлецов ...
А когда-то я верил в то,
Что один за всех
И все за одного ...
... Мне одиноко ..."

Цели развития тысячелетия

Что это такое?

Цели в области развития, сформулированные в Декларации тысячелетия, представляют собой совокупность разработанных ООН целей, предусматривающих  снижение уровня нищеты вдвое к 2015 году.

В 2000 году большинство стран мира приняли решение в два раза снизить уровень нищеты в мире к 2015 году.

Эксперты по вопросам развития изучили различные проблемы, которые приводят к нищете и не дают людям выбраться из нее. Они определили восемь целей, предусматривающих оказание помощи людям в удовлетворении основных потребностей. Достижение этих целей поможет беднякам выбраться из нищеты и начать лучшую жизнь, а также создаст условия для того, чтобы люди могли приносить больше пользы обществу, в котором они живут. На сегодняшний день эти цели известны под названием Цели развития тысячелетия (ЦРТ).

Благодаря этим целям эксперты по вопросам развития имеют возможность  оценить прогресс в деле снижения уровня нищеты, достигнутый за прошедшие годы.

17 целей устойчивого развития:

Картинки по запросу 17 целей развития оон

Достижение этих целей непростая задача….

"Человеческой расе придется столкнуться с истиной ...
Металлическое сердце - оно повсюду.
Безжизненный мир стали ..."

Почему это касается меня?

По состоянию на июль 2007 года мир находится на середине срока, установленного для достижения целей – 2015 года.

Первую цель, касающуюся снижения в два раза масштабов крайней нищеты и голода, возможно, удастся достичь во всех странах, за исключением стран Африки, которые отстают в достижении каждой цели. На сегодняшний день в число людей, живущих в условиях крайней нищеты, сократилось на 135 миллионов по сравнению с 1999 годом. К 2015 году еще 500 миллионов людей смогут выбраться из крайней нищеты.

Однако согласно доклада о глобальном мониторинге 2007 года,  многие страны мира не смогут достичь остальные цели, в особенности цели, касающиеся сокращения детской смертности, борьбы с заболеваниями и обеспечения экологической устойчивости.

Уточните, как обстоят дела с достижением целей в конкретных странах.

Повышение уровня информированности общественности поможет в реализации целей, потому что под воздействием и давлением общественного мнения правительства сделают все возможное для достижения поставленных целей.

Большая часть людей во всем мире, за исключением тех, кто занимается вопросами международного развития, не знает об этих целях. Согласно результатам обследования, проведенного Европейской комиссией в 2005 году, 88% респондентов из европейских стран никогда не слышали о ЦРТ.

Что делает международное сообщество?

Достижение ЦРТ возможно, если все будут выполнять свои обязательства: развивающимся странам не следует отступать от намеченных реформ. А их партнеры — развитые страны и международные организации — должны оказывать им поддержку.

Помощь в целях развития и частные пожертвования на благотворительные цели, поступающие из развитых стран, являются основным источником внешнего финансирования для беднейших стран. В 2006 году официальная помощь на цели развития (ОПР) составила  103.9 миллиарда долларов США, однако этого явно не хватает.

Для борьбы с нищетой во всем мире страны-доноры и Организация Объединенных Наций решили повысить уровень ОПР до 0.7% от национального дохода. Но это сделали только пять стран: Дания, Голландия, Люксембург, Норвегия и Швеция.

В 2005 году страны-доноры обязались выполнить  свои обещания и повысить уровень помощи, однако на сегодняшний момент (июль 2007 года), как представляется, это не стало реальностью.

Также в 2005 году лидеры стран большой восьмерки согласились  удвоить объем помощи странам Африки и довести ее к 2010 году до 50 миллионов долларов США. Согласно докладу Всемирного банка «Финансирование мирового развития 2007», в период с 2005 по 2006 год ОПР странам Африки сохранялась на уровне  35 миллиардов долларов США.

На последнем саммите большой восьмерки, состоявшемся в  июне 2007 года, были подтверждены ее намерения в отношении стран Африки. Канцлер Германии Ангела Меркель заявила: «Мы помним о своей ответственности, и мы выполним свои обязательства».  Она также добавила, что страны большой восьмерки должны выполнить данные обещания.

Несомненно, денежные средства должны расходоваться с соблюдением принципа подотчетности и транспарентности.

Кроме того, наряду с увеличением объема помощи странам мира необходимо осуществить реформу мировой торговли и сделать ее более справедливой для всех стран.

Как итог — прекрасный Дом для достойной жизни каждого человека…

Картинки по запросу нойшванштайн фото

Развитие

Что это значит?

Развитие — это достижение приемлемого уровня жизни для всех людей путем улучшения экономических и социальных условий.

Цель развития заключается в оказании помощи людям, c тем чтобы они стали более производительными,  а также в повышении качества жизни каждого отдельного человека, семьи, общин и стран в целом. Когда люди становятся более производительными, страна оказывается в более выгодным положении с точки зрения торговли с другими странами, а расширение  торговли влечет за собой увеличение количества товаров и услуг, что способствует улучшению условий жизни.
Вместе с тем развитие является сложным процессом. Правительство страны должно в равной мере уделять внимание социальным, экономическим, политическим и экологическим проблемам для того,  чтобы обеспечить устойчивое и выгодное для всех развитие.

Достижение приемлемых условий жизни для всех людей подразумевает обеспечение доступа к следующим ресурсам:

  • продовольствие
  • жилье
  • работа
  • медицинское обслуживание
  • образование
  • безопасность

Устойчивое развитие означает удовлетворение существующих потребностей и планирование странового  роста  без создания при этом проблем для будущих поколений.

Почему это касается меня?

Потому что мир находится в нестабильном положении.

На сегодняшний день численность мирового населения составляет шесть миллиардов человек. Один миллиард приходится на развитые страны. Остальные пять миллиардов человек живут в развивающихся странах и многие из них пытаются выжить меньше чем на два доллара в день, а иногда и на один доллар.

Один миллиард, проживающий в развитых странах, осуществляет контроль над 80% мировых ресурсов. Следовательно, оставшиеся пять миллиардов вынуждены довольствоваться только 20% мировых ресурсов.

Население бедных стран растет гораздо быстрее, чем население богатых стран. В течение следующих 25 лет преимущественно в развивающихся странах родится еще примерно два миллиарда человек.

Бедные страны нуждаются в помощи в целях развития, с тем чтобы больше не было голодающих, чтобы все могли жить в мире и стабильности, чтобы у всех был приемлемый уровень жизни и чтобы каждый мог быть хозяином своей судьбы.

Все страны связаны между собой торговлей, финансами, окружающей средой, преступностью, болезнями/эпидемиями и т.д.

Проблемы одной страны неминуемо затрагивают другие страны. Например, внутренний конфликт в одной стране влечет за собой появление большого количества трансграничных проблем: распространение болезней и эпидемий: перемещение беженцев; перебои в торговле.

Подумайте об этом

В одной стране могут иметься в наличии  инженеры, которые знают, как строить мосты, но она нуждается в деньгах на строительство. Другая страна может иметь деньги, но не иметь технических знаний. А третьей могут потребоваться как  деньги, так и специальные знания. Некоторым странам может потребоваться помощь в разработке учебной программы для подготовки будущих инженеров, которые смогут построить такие мосты.

Но пока действует принцип конкуренции вместо сотрудничества, и реализуется стратегия «Красного океана», получаем…

"Ты ненавидишь меня ...
Будешь ли ты, пока смерть не разлучит вас, хранить ей верность все эти дни?"

Пора остановиться…. Пришло время…

"Оказавшись посреди железной дороги ...
Гром!
Я осмотрелся ...
И понял, что назад пути не будет ...
Гром!"

Что делает международное сообщество?

Развитие зависит от совместных усилий большого количества различных групп.

Правительства бедных стран делают все возможное в целях улучшения условий жизни для своего населения.

Некоторые страны нуждаются в помощи для развития экономической базы и для достижения такого состояния, когда они смогут торговать на равных  с другими странами. Многим странам для самостоятельного развития не хватает  ресурсов, знаний, высококвалифицированных кадров и денежных средств.

Многосторонняя помощь, которую оказывают различные организации, такие как Группа Всемирного банка, Международный валютный фонд и Межамериканский банк развития, выражается в предоставлении денежных средств и финансировании проектов, направленных на содействие развитию стран.

Правительства наиболее развитых стран предоставляют деньги и помощь бедным развивающимся странам напрямую.

Благотворительные группы и фонды со всего мира осуществляют в непосредственно в странах проекты, предусматривающие оказание помощи в целях развития.

Возникновение сферы международного развития: как это произошло?

Международное развитие — использование ресурсов и знаний богатых, более развитых стран для оказания помощи бедным странам — представляет собой понятие, которое сформировалось по окончании Второй мировой войны. В дальнейшем мировые лидеры осознали, что страны похожи на  кости домино: проблемы одной страны неизбежно затронут и соседние страны.

Например,  в настоящее время борьба со ВИЧ/СПИДом входит в число наиболее важных глобальных проблем. Но 20 лет назад об этой болезни никто не знал и никто не мог предположить, насколько серьезной станет эта пандемия.

Со временем представления о том, как помочь странам в обеспечении роста и как помочь населению этих стран, меняются, и нередко они отражают иные тенденции в развитии мира. В качестве примера рассмотрим таблицу «История и цели развития»:

Только факты

История и цели развития

  • 40-е годы ХХ века — Окончание Второй мировой войны.
    Цель — восстановление Европы.
  • 50-е годы ХХ века — Эпоха инженеров.
    Цель — создание инфраструктуры (дороги, электроснабжение, плотины) в развивающихся странах.
  • 60-е годы ХХ века — «Зеленая революция», использование  технологий для повышения эффективности земледелия.
    Цель — посадка улучшенных сортов зерновых для искоренения проблемы голода во всем мире.
  • 70-е годы ХХ века — Образование.
    Цель — поощрение образования
  • 80-е годы ХХ века — Макроэкономика и фиксация цен по причине высокой инфляции.
    Цель — реструктуризация государственных и частных компаний в целях повышения качества оказываемых услуг.
  • 90-е годы ХХ века — Окончание «холодной войны», падение коммунизма.
    Цель — оказание помощи бывшим коммунистическим странам в переходе к рыночному типу экономики. Оказание странам помощи в  создании надежных институтов управления (борьба с коррупцией, поощрение транспарентности).
  • 2000-е годы — Глобальное партнерство и ЦРТ.
    Цель — обеспечение людей самым необходимым, с тем чтобы они стали более самостоятельными и смогли внести свой вклад в развитие общества.

Только факты

Достижения этих целей всегда становилось потрясением для всей человеческой расы и планеты Земля…

"Едущие в шторм.
Мы, кто в ночь был рожден,
В мир этот водворен,
Как собаки без костей,
Как актеры без ролей -
Едущие в шторм."

Подумайте об этом

Прямая речь: бедняки дают определение понятию «нищета».

«Нищета — это боль; она как болезнь. Человек ощущает ее  не только материально, но и  морально.  Она пожирает достоинство человека и приводит его в отчаяние», — говорит женщина из Молдовы.

«Кажется, что власти не замечают бедняков. Они относятся с презрением ко всему, что касается неимущих, они презирают саму нищету», — говорит мужчина из Бразилии.

«Я неграмотная. Я как слепая», — говорит женщина из Пакистана.

Нищета

Можете ли вы дать определение понятию «нищета»?

Нищета — это не просто отсутствие денег. Это боязнь будущего и боязнь за будущее  человека, который живет одним днем. Нищета — это и  отсутствие основных продуктов питания, медицинского обслуживания, образования, свободы, представительства. Это  когда вас не замечают и не слышат, когда вы сами не состоянии улучшить условия своей жизни. 

Но, независимо от благосостояния, каждый может почувствовать…

"Я проснулся июльским утром
С верой в любовь.
Вдохновленный восходом летним,
Солнцем, вышедшим вновь.
И как только запели птицы
Я покинул свой дом.
Через шторм и всю ночь пройду,
Я пойду новым путем ..."

Остановившись на мгновение, успокоившись и осознав Себя…понимаем. Есть каменный мешок, который давит тебя и есть мир, который Ты можешь построить…внутри себя… И этот мир изменит все вокруг…

Картинки по запросу экзистенциализм

Что такое стресс и как с ним бороться?

Мы вполне обыкновенные люди со своими достоинствами и недостатками. Ежедневно как и все, сталкиваемся с огромным количеством стрессов разной категории. Если напряжение накапливать, то потом гораздо сложнее восстановить свои силы и утраченную энергию. Можно попыталься контролировать свои эмоции (точнее свою реакцию на окружающее), и состояние плохого настроения и вспышек взрывов на окружающих станет гораздо меньше. Для того, что бы усовершенствовать свои навыки, можно поискать нужную информацию в литературе, периодике, интернете.Посоветоваться со знакомыми, друзьями, специалистами — медиками. Способов разгрузить сознание глубокого стресса очень и очень много.Самый простой и доступныый — послушать любимую музыку.И просто помолчать …

Стресс — это состояние эмоционального и физического напряжения, которое возникает в определенных ситуациях, которые характеризуются как трудные и неподвластные.

Стресс, выражаясь научным языком, это физическая, психическая, эмоциональная и химическая реакция тела на то, что пугает человека, раздражает его или угрожает ему.

Многие из нас осознают и понимают, какой вред нашему организму и душе наносит стресс, а точнее то, что мы не предпринимаем никаких действий по ликвидации негативных ощущений.

Желание снять стресс естественно, ведь стресс — это насилие над организмом. Что бы понять это достаточно начать работать над собой. Для этого нужно разобраться с одним очень интересным фактом.

Стресс проявляет себя на трех уровнях: интеллект, мысли, эмоции.

Причем сначала идет интеллектуальная обработка информации (сознание и подсознание), потом эмоциональное ощущение (сильное или слабое) и только потом эти процессы закрепляются на физическом уровне.

Оптимист в любой трудности видит возможности, пессимист в любой возможности видит трудности!

Стрессовость ситуации в первую очередь зависит от того, как мы к ней относимся. Таким образом, чем позитивнее я настроена, тем менее я подвержена стрессу, а негативный настрой — это залог стресса.

Каждый день мы сталкиваемся с отрицательными эмоциями. Например, день начинается с пробуждения от ненавистного звука будильника, потом поездка в общественном транспорте (лично для меня это катастрофа), сломанный каблук, плохая погода и т.д. И многие из нас к состоянию раздражения, т.е. к стрессовому состоянию относятся как к норме жизни.

Мозг человека не отличает реальной угрозы от кажущейся, поэтому всякий раз, когда ситуация кажется опасной, реагирует как на реальную угрозу. Чем чаще окружающая обстановка кажется враждебной, тем больше времени организм пребывает в состоянии боевой готовности. Хронический стресс — результат постоянного пребывания в обстановке полной опасности, какой как раз и является наш неустоявшийся бизнес-мир.

Наш организм крепок и устойчив, он имеет колоссальные способности к восстановлению, но лишь в том случае, если разум работает четко и правильно.

Все, что происходит у нас в голове, что мы думаем, что мы себе представляем, влияет на наше состояние, причем происходит это автоматически, помимо нашего сознания.

Можно разделить стрессоры на три категории.

Первая — это стрессоры, которые практически нам не подвластны. Это цены, налоги, правительство, погода, привычки и характеры других людей. Конечно, мы можем нервничать и ругаться по поводу отключения электроэнергии или неумелого водителя, создавшего пробку, но кроме повышенного уровня артериального давления и концентрации адреналина в кровь, мы ничего не добьемся. Гораздо эффективнее в это время применить техники мышечной релаксации, различные приемы медитации, дыхательные упражнения или технику позитивной визуализации.

Вторая категория — это стрессоры, на которые мы можем и должны повлиять. Это наши собственные не конструктивные действия, неумение ставить жизненные цели и определять приоритеты, неспособность управлять своим временем, а также различные трудности в межличностном взаимодействии.

Третья категория — события и явления, которые мы сами превращаем в проблемы. Сюда можно отнести все виды беспокойства о будущем, а также переживания по поводу прошлых событий, которые мы не можем изменить.

На протяжении жизни человек накапливает в себе огромное количество «недодуманных мыслей», которые роятся в голове, перегружая головной мозг и нервную систему. Человек носит в себе большое количество ненужных бегающих по кругу мыслей. Из-за перегрузки нервной системы происходит снижение адаптационных функций психики, что приводит к стрессу.

Наверняка Вам приходилось сталкиваться с навязчивой мыслью. Если Вы были внимательны, то заметили, что она сильнее Вас. Она не уходит, не смотря на все усилия. А не уходит она, как раз, оттого, что Вы прилагаете усилия. Попробуйте расслабиться и не обращать на нее внимания. Как будто Вам все равно есть она или нет. Ей надоест Вас мучить, и она угаснет.

«Антистрессовые» продукты

Науке стало ясно, почему дети, да и взрослые, любят мороженное: оно великолепно снимает стресс. Молоко и сливки содержат триптофан — эффективный природный транквилизатор, успокаивающий нервную систему, поднимающий настроение, помогающий справиться с бессонницей.

Что же касается шоколада. Долгое время считали, что он действует на мозг подобно наркотику. Калифорнийский фармаколог Пианелли и его коллеги обнаружили в бобах какао вещества, сходные с некоторыми компонентами марихуаны. Однако, в конце прошлого года группа американских ученных «реабилитировала» шоколад и какао. Оказалось, что концентрация в нем злосчастных соединений крайне низка. К тому же, большинство из них растворяются еще в желудке, не достигая мозга.

За то другие исследователи нашли в шоколаде вещество, родственное гормону адреналину. Оно повышает кровеносное давление, делая более частым пульс, является природным стимулятором как кофеин.

Так же есть продукты, содержащие «гормон радости». Самые распространенные из них: гречка, овсянка, бананы.

Немного о гневе

Гнев может не только опустошать и приводить к стрессу, подрывая здоровье, но и быть сильным импульсом к действию.

Притча на тему:

Зима сорокаградусный мороз. Едет повозка. В повозке кучер — старый китаец и женщина с ребенком. Женщина замерзла до такой степени, что губы у нее стали синими. Она кутала и согревала ребенка. Вдруг китаец остановил повозку и вытолкал женщину на дорогу. А сам с ребенком поехал дальше. Женщина пришла в ярость оттого, что ее дитя увозят. Она начала кричать и бежать за повозкой. Пока она бежала, кровь начала циркулировать по ее замерзшему телу. Появился цвет лица, ноги и руки отогрелись. Когда она догнала повозку, китаец остановился и сказал: «Садитесь! Теперь Вы будете жить!»

Гнев опасен, он является источником многих заболеваний. С другой стороны, гнев — это форма энергии, умело направленная, она способствует продвижению в делах. Это своего рода импульс, который дает нам возможность найти новую работу и лучшую жизнь. Сосредоточьтесь на решении проблемы, и гнев станет Вашим союзником!!!

Думайте о себе, любите себя и тогда никакие стрессы Вам не будут страшны!

Следите в гневе за собой,
Не допускайте перегибов…
Порой такой душевный сбой
Страшнее ссадин и ушибов…

А те потоки бранных слов
В неадекватном состояньи
Сотрут с лица земли любовь,
И не поможет покаянье…

На огонь можно смотреть вечно. Просто магнитит взгляд. Он просто манит своей необычностью и постоянной сменой сцен. Столько разных фигур можно увидеть если смотреть долго на костёр. Огонь от сгорания обыкновенных веток, — один из чистых и благоприятных огней. А медитация на огонь, — это всегда хорошо и полезно.

Но что может быть прекраснее .чем естественные чудеса природы! Звуки пения птиц. И покой , покой, покой….

Ромашковое поле.
Ромашковая даль.
Волнуется на воле
Соцветий дивных рай!
Полупрозрачна, нежна
Ткань лепестков.
Блестяща, белоснежна
Вуаль цветков.
В ней маленькие солнца,
Их бархатист наряд.
Пушистым, мягким донцем.
Наш услаждают взгляд!

Рябинина Нелли.

Если хочешь, ладонью тронь.
Море — это живой огонь.
Море — это купель без дна,
Сон из яви и явь из сна.
Море — это дыханье сфер,
Если любишь — любовь без мер,
Если хочешь дойти до звезд —
Меж землею и небом мост.
Море — это уснувший гром,
Сплав из вечности с серебром,
Мир где время бежит легко
Прямо в сердце живой рекой.
От черты до черты вода…
Век бы слушать, придя сюда,
Как поет глубиной у ног
Грудь, в которой смеется бог.

Цветы нам дарят настроенье,
И пробуждают вдохновенье,
Как символ чистой красоты,
Ведь очень трудно без мечты!

И остаётся прочно с нами,
Всё то, что связано с цветами,
В них растворились краски звёзд,
И мир любви без мук и слёз!

Львовский Марк

Цветы и ангелы — небесные созданья…
Цветы подобны ангелам крылатым,
А ангелы, как белые цветы,
Достойны восхищенья, обожанья.
Не ждут они возмездья и расплаты
Небес, они божественно чисты.
Цветы и ангелы — небесные созданья…
Нас радуют своею красотой,
Их место обитания — сады
В огромном доме мирозданья,
Над ними свет сияет золотой
Далекой неизвестной нам звезды.

Кузьминская Лариса

"Я так близок к истине,
Что мне уже не важно,
Как я от нее далек.
Так искренне я еще не говорил.
Нужно просто быть самим собой
И верить в себя!
А все остальное - не важно!

А осень уходит…Уходит…

Уходит осень золотая

Шуршат, редеют дни календаря…
В туман уходит осень золотая…
… Последние мгновенья ноября
Кружат, ветрами вольными играя…

На небе — то плеяда серых туч,
То солнца ослепительные блики…
А по утрам мороз уже скрипуч,
Виднеются зимы студёной лики…

На смену ноябрю грядёт декабрь
С метелями и холодом колючим…
Наверное, везёт снегов корабль
Чтоб воздух стал неимоверно жгучим…

Я ощущаю дрожь… знобит меня…
Внутри — тупая боль… тоска немая…
Грустит душа, слезинок не тая —
В туман уходит осень золотая…

Уходит осень

Забрав узоров ярких макраме,
Уходит осень светло-золотая,
Невольно своё место уступая
Суровой и безрадостной зиме…

Последними листочками шурша,
Раскидывая по ветру дождинки,
Как тихие, печальные слезинки…
Уходит осень — плавно, не спеша.

А на пороге — грусти снежный ком
И холод, что так сковывает душу,
Отчаянней меня морозит в стужу,
Сильнее покрывая сердце льдом.
https://www.inpearls.ru/
 Ценю людей, умеющих молчать,
Не потому, что нечего сказать,
У них талант-не задавать ненужные вопросы!
https://www.inpearls.ru/
 Короткие гудки дают надежду,
Что может быть, когда-нибудь,
Знакомый голос безмятежный
До боли сдавит твою грудь.
Слова, не подчиняясь воле,
Что не давали нам уснуть,
Так и не вырвались на волю,
Как будто выключили звук…
Но может быть… когда-нибудь…
https://www.inpearls.ru/

Любовь и осень — золотые розы

Так осень быстрокрыла, скоротечна,
Тепла все меньше, улетают птицы,
Листает ветер желтые страницы,
Пергамент листьев, он, увы не вечен.

Все меньше сил в движении по кругу,
Но больше мыслей на исходе дня,
Все ярче свет душевного огня,
И больше строк, написанных друг другу.

Любовь и осень — золотые розы,
Любовь и осень — вечные слова,
Мечты о счастье, о тепле мольба,
Цветов осенних перламутр и слезы.

Kameliya. » И …ОБОЖАТЬ…»


Золотые умирающие листья
Грустно прижимаются к сырой земле...
Прячутся от жуткой смерти вместе...
Плачут, стонут о былой весне...

Но пройдет всего чуть-чуть, полгода -
Возродится все живое. дух воспрянет.
Радость вдруг нагрянет, и погода
Лучиками света. солнца заиграет.

Листики родятся вновь и засмеются
Хрупкой нежностью, восторгом бытия.
Нас с Тобой заставят улыбнуться
И прочувствовать - есть Ты и Я.

Все так просто - каждый понимает.
Важно видеть, слышать . знать...
Очень просто - проще не бывает
Вовремя сказать "люблю"и...обожать...

БЛАГОДАРНОСТЬ ОСЕНИ

Константин Бальмонт 
ОСЕНЬ
Поспевает брусника,
Стали дни холоднее,
И от птичьего крика
В сердце стало грустнее.

Стаи птиц улетают
Прочь, за синее море.
Все деревья блистают
В разноцветном уборе.

Солнце реже смеется,
Нет в цветах благовонья.
Скоро Осень проснется
И заплачет спросонья.

Банально, но осень действительно прекрасное и самое красивое время года. Без кистей и красок так раскрасить мир вокруг может только она. Ну а описать в словах такую красоту способны только поэты. Потому что осень вдохновляет и дарит ощущение прекрасного.

  Листья золотые, падают, летят,
Листья золотые устилают сад.
Много на дорожках листьев золотых,
Мы букет хороший сделаем из них,
Мы букет поставим посреди стола,
Осень золотая в гости к нам пришла.
Елена Благинина

Рано или поздно мы перестаем быть детьми и все куда-то спешим и не успеваем заметить ту красоту, которую дарит нам осень. Ведь с годами даже ее краски становятся привычными и повседневными. А сила поэта как раз в том и заключается, чтоб отыскать в привычном и повседневном необычайное. И поделиться этим с нами. Так что стихи про осень — это подарок для тех, кто в суете забывает о простых земных радостях.

Иногда осенью становится тревожно и печально. Почему? А кто его знает?! Может быть из-за того, что прощаться всегда грустно, а осень — это прощание с летом. Но ведь и осень красива. И каждая поэтическая душа тонко чувствует красоту окружающего мира. А если так, то просто невозможно не воспеть ее в стихах,музыке,песнях…

Стихи про осень красивы настолько же, насколько красива и сама эта пора года. Она таит в себе что-то завораживающее с ее желто-красными листьями, холодными утрами и отлетающими на юг птицами. А еще- это единственная пора года, которая всегда наступает в срок. Возможно стихи об осени вдохновят, вселят веру и надежду в людей, подарят им хорошее настроение.

Деревья каждую осень сбрасывают листья — свой великолепный чарующий взор наряд…Но они не устают ждать весны…Как все живое.Чтобы вновь вернуться к полной жизни.И снова расцвести.Но уже другими красками.

https://youtu.be/SaEs8Rj5XJo

 И среди чуткого молчанья
В купели золотого сна
Душа полна очарованья,
И светлых дум она полна. .
Мне тебя подарила осень —
Разноцветная добрая сказка,
И смешала все дни и все ночи,
Будто яркие тёплые краски.

Средь шептания листвы полусонной
Я услышу твой ласковый голос,
И в озёрах озябших, бездонных,
Мне любимый привидится образ.

На стекле — серебристые капли.
И ноябрь, как всегда, неизбежен.
В этот месяц унылый и зябкий
Будь со мною и чутким, и нежным.

Собирая тепло по крупицам,
На мгновенье утонем друг в друге.
Ты — моя быстрокрылая птица,
Что прибилась ко мне на маршруте.

Не спеши улетать, я согрею,
В дни зимы мой костёр не угаснет.
Из красивых надежд, как сумею,
Нам свяжу долгожданное счастье.

Е.Довбыш
Смывает осень лунным взглядом
Печаль из век…
Ты в сердце… это тоже рядом…
Ты ближе всех…

Прожить бы каждое мгновенье
Лишь для тебя,
Ведь это чувств благословенье –
Дышать, любя…

Растаять на твоих ладонях,
Как воск свечи…
А небо эхом пусть уронят
К ногам грачи.

И звёзды, падая, как листья,
В траве шуршат,
Ночь правит страсти тайной кистью…
В бреду душа…

Как между сказкой и обрядом –
И плачь, и смех…
Ты в сердце… это тоже рядом…
Ты ближе всех…

Здравствуй, сентябрь…

Где-то в августе, когда одним прекрасным утром воздух вдруг начинает пахнуть совсем иначе, ты понимаешь: сентябрь наступает на пятки последнему месяцу лета. Солнце уже не обжигает так сильно, а словно целует твои плечи. Сизой дымкой тянется вечерняя прохлада, а свежезаваренный травяной чай отдает сладкой меланхолией. 

Осень всегда напоминает мне кошку, которая не спеша крадется из соседней комнаты. Шаги у нее тихие, походка изящная, взгляд уверенный. Она еще не вошла, но ты уже ощущаешь ее присутствие. А дальше дело за малым: падает первый лист, и кошка прыгает тебе на руки. Смотрит на тебя, и как бы говорит: настала самая уютная пора года… 
— Анна Штамбург «Капучино, пожалуйста»

Сказка о храбром и добром Цыпленке

СКАЗКА — популярный жанр народного творчества. Обычно рассказчик использует очень оригинальный принцип повествования. Наряду с реальным миром животных, людей, он использует фантастические элементы, сказочных персонажей и определенное развитие сюжета. То есть вымысел. И в этом очаровательная прелесть самой сказки. Ее содержания.

Сказка — это рассказ о заведомо невозможном, которое происходит по волшебству. В сказку автор вплетает восхитительные, изысканные кружева своих внутренних переживаний, потребностей, желаний. Он реализует свою красивую мечту. Поэтому сказки очень любят не только детки, но и многие взрослые. Можно просто отдохнуть душой. Сказки обладают огромным обаянием. Мы окунаемся в фантастический мир приключений. И получаем истинное наслаждение от процесса. Потому что, как правило, финал сказки — торжество справедливости. И как же это чудесно!
Люди во все века нуждались и нуждаются в мечте. Поэтому им не обойтись без сказки, которая вдохновляет, забавляет, утешает, радует. Дает надежду , помогает верить в добро и справедливость.

Известная пословица гласит — «Сказка — ложь, да в ней намек. Добрым молодцам урок».
Именно так. Урок для всех. Урок доброты, нравственности, честности, ума, здравой выдумки. Действия, поступки положительных героев — пример для подражания. А негативных — урок для того, чтобы задуматься над своими иногда не очень качественными поступками и сделать соответствующий вывод.

Всегда человечество испытывает разного рода трудности. Поэтому очень важно духовно — нравственное воспитание ЧЕЛОВЕКА. В любом возрасте. Но особенно оно важно для ребенка. В период становления личности. Это целенаправленный общий процесс развития ребенка, в котором участвуют все — родители, воспитатели, педагоги, общество в целом.
Легче всего объяснить ребенку первые и главные принципы духовности и нравственности именно через сказку.

Люди любят и ценят сказки вдохновенного и доброго Мастера Слова. Он определяется мгновенно. По тексту. По простому, ясному сюжету. По метким, поэтическим сравнениям. По насыщенным добрыми чувствами героям. Сказка читается легко и с удовольствием. В ней чувствуется Душа Настоящего Мастера.
Мы с удовольствием представляем на нашем сайте именно такого Человека, Мастера. Знакомьтесь!
Пузанов Василий Васильевич.
И его чудесная Сказка о храбром и добром Цыпленке.
Который верил в свою мечту. В добро.
И его вера сотворила чудеса.

Поверьте в чудо!
И оно обязательно сбудется!

Сказка «Доброе сердце» или «Лети, журавлик»!

1-е действие

Где-то в большом городе,

А может и в селе,

Где светило солнце

На большом холме,

В тихом светлом домике

В том краю жила

С лесом по-соседству

Куриная семья.

В этот день случилось чудо из чудес

Светом улыбался бородатый лес

Родился цыпленочек,

Родился сынок,

Родился веселый звонкий голосок

Родился цыпленочек – добрый петушок…

Во двор выбежал маленький пушистый цыпленочек, весь от макушки головы до кончика хвостика желтенький, похожий на бутончик красивого ярко-желтого полевого цветочка.

А тем временем возле своего домика во дворе прогуливалась счастливая куриная семейка. Чуть впереди шел папа-Петушок, а за ним мама-Курица и Цыпленок.

Папа-петух:

— Ку-ка-ре-ку!

Наш сын будет смелым, сильным и решительным,

Он будет мудрым и значительным…

Мама-курица:

— Он будет красивым, трудолюбивым,

Он будет добрым и правдивым

Папа-петушок снова голосисто:

— Ку-ка-ре-ку!

Приходи ко мне родня,

Сын родился у меня,

Угощаю всех друзей,

Приходи ко мне скорей!

Под песни с весельем, шутками и музыкой все уходят со сцены…

А на сцену выходят волк и лиса.

Сцена 2 (2-е действие)

Волк обращаясь к Лисе: «Что это у них там за шум?!»

Лиса: «Какой шум, где?!»

Волк подойдя к Лисе, трогая ее за уши, но спокойно произносит:

—  «Такие большие уши и не слышишь?…» (указывая лапой в сторону леса) «Да, там же… в курятнике»

Лиса: «А, в курятнике…, так это – говорят именины»

Волк: «Именины?! А кто родился-то, а..?»

Лиса: «Сказывали, будто петушок…»

Волк: «Петушок?! Это хорошо… Мы его к своим (вытягивая лапки вперед) руч…кам…, лапкам приберем, драться научим (потирая лапки) настоящим бойцовским петухом сделаем, — здорово!

Лиса: «А может мы его съедим! Жареной курятинки.. гм… ах! Хотя, че там он пока (бр, бр, бр – себя по губам) еще ма-а-аленький, пусть пока подрастет, а потом, (поворачиваясь к волку) мы его съедим!…»

Волк: «Я тебя съем! Кто из нас лиса? А!? Я (волк показывая пальцем на себя, а потом на лису)… или ты, а!»

Лиса сконфуженно: «Я конечно лиса, (как-бы рассматривая себя)… А что это ты так спросил? Что с тобой? Я лиса!»

Волк: «Так вот, если ты лиса, то ду-май! Это, кажется ты должна быть – проворной, умной… как там еще, (чешет у себя в затылке) (обращается к детям, совсем забыл, дети, а ну-ка подскажите.. слово, какая еще там лиса должна быть…) (в зале обычно.. хитрой… во-во! Точно! Спасибо!) Так вот ты должна быть, подойдя к лисе стучит ее пальчиком по голове… должна быть хитрой..»

Лиса с радостью: «Да, конечно, я и есть сама хитрость!… Хм…»

Волк: «Вот и хорошо, что ты хитрость вот – а я злой, жадный, страшный, бррр… зубастый, какой там еще… ужасный.. Ой.. аж самому страшно… И так – я – Волк! Во!…. Понятно!»

Лиса: «Понятно, конечно же, я вообще еще и понятливая…»

Волк: «Тогда слушай, если ты понятливая – сначала мы его, в смысле цыпленка… украдем… а потом…»

Лиса: «А потом съедим!»

Волк сердито: «Нет! Потом мы его вырастим…»

Лиса: «А…а когда он вырастет – тогда мы его…»

Волк: «Так,… счас я тебя … съем… Потом мы научим его злиться и драться… Он будет драться и…»

Лиса: «А что, если он не захочет злиться и драться..? А?»

Волк: «Ну вот тогда, если уж никак не захочет, только тогда мы можем его съесть.. Вот такой план».

Лиса: «Прекрасный план, ух – какой ты у меня – хитренький, умненький…»

Волк: «Да нет, это ты у нас хитренькая, а я сообразительный – во! Ладно – пойдем наш план.. как там.. приводить в действие!»

Лиса: «Чудесный план – пойдем!»

Волк: «Да уж, с кем поведешься от того и наберешься. Ну пойдем.»

Ла-ла-ла-трам-там-там. Мы его съедим. Ха-ха-ха!

(обнявшись уходят со сцены)

Сцена 3 (3-е действие)

За сценой стих:

Бегут за днями быстро дни,

Идут, летят, спешат часы,

Цыпленок славно подрастал,

Он мудрым, смелым, сильным стал!

На сцену выходят мама-Курица и папа-Петушок.

Мама-Курица: «Ко-ко-ко – сегодня наш Цыпленок идет первый раз гулять».

Папа-Петушок: «Да, это чудесно, — поддержал ее Папа-Петушок. Мир так прекрасен, но сложен и многообразен, требует мудрости во всем».

«Не только мудрости, но и любви» — продолжала Мама-Курица.

Потом они все вместе остановились и стали по очереди наставлять своего сыночка.

Сегодня первый раз ты идешь гулять,

Этот дивный мир будет нас встречать

Музыкой ветров, шелестом дождя,

Запахом цветов, трелью соловья, —

Говорила Мама-Курица.

Будут там друзья, а может и враги,

Будь же смел мой сын и вокруг смотри, —

Сказал Папа-Петушок.

А потом они посмотрели друг на друга и продолжали вместе:

Но больше ты всего сердце береги,

Злу не позволяй ты в него войти.

Но больше ты всего сердце береги,

Злу не позволяй ты в него войти.

Они улыбнулись, ласково похлопали Цыпленка по его перышкам, и мама-Курица дала ему последнее наставление:

«Смотри, далеко не заходи, от двора далеко не убегай, рядышком играй»

«Хорошо, хорошо мамочка!»

И цыпленок побежал за ворота немножко пробежал остановился и стал рассматривать все вокруг.

«Ой как красиво, какие прекрасные цветы, какое яркое солнышко, какое голубое небо, все так улыбается нам: улыбается солнце, улыбаются деревья, улыбаются кусты. Хи-хи-хи. Улыбаются цветы. Хи-хи-хи. Получаются стихи». Яркое солнце, яркая Зеленая трава. Какое все красивое – ура! Ура! Ура!

За сценой песенка:

От улыбки солнечной одной,

Перестанет капать самый грустный дождик,

Темный лес простится с тишиной

И захлопает в зеленые ладоши…

Под эту песню цыпленок уходит сцены…

Сцена 4 (4-е действие)

На сцене появляется Волк – садится на пенек и напевает:

«От улыбки солнечной одной,

Перестанет капать самый грустный дождик…»

Выходит Лиса: «Волк, эй, серый…»

Волк закрыв глаза продолжает напевать: «Ла-ла-ла. Какая хорошая песенка…»

Лиса толкает его в бок: «Волк, волк,.. да, что с тобой!»

Волк открывает глаза: «А это ты Лисонька…»

Лиса: «Да – это я, а что это ты тут напевал…А?! Ты же должен быть, как ты там говорил…

Волк: «Знаю, знаю – злым, жадным, страшным… Ой, тьфу, какие плохие слова. Злой, жадный… и как там..»

Лиса: «Ты что это серый не заболел ли случайно?! А?»

Волк: «Да нет, температура (трогает лоб) 46/46…»

Лиса: «Какая?»

Волк: «Ой, а что я сказал? А какая у волков должна быть температура? А!?»

Лиса: «Ну, естественная, нормальная, как у всех волков..»

Волк: «Вот, вот и у меня – вроде бы в норме. Ты что-то хотела сказать?»

Лиса: «А, да новость сенсационная, наконец наши мечты начинают сбываться»

Волк: «Ну что тяга у тебя, не тяни Волка за хвост…»

Лиса: «Цыпленок гулять пошел!»

Волк: «Ура! А в он?»

Лиса: «К старому колодцу пошел»

Волк: «Тогда вперед поползли» (становится на четвереньки)

Лиса: «А когда пешком пойдем?»

Волк: «Можем (поднимаются). Пойдем (уходят со сцены).

5 действие

Цыпленок продолжает свой путь напевая песенку:

Какое все красивое,

Какое все зеленое,

Какое все чудесное,

Коко-ко-ко-ко-ко.

Напевая эту песенку и увлекшись пением Цыпленок не заметил Зайчика, замешкавшегося на дороге и столкнулся прямо с ним. Не ожидая такой встречи, они оба вскрикнули: Ой! И разбежались по кустам… И по очереди стали выглядывать из-за кустов друг на друга. Наконец Зайчик вышел из-за куста.

Зайчик: «Вот это да! Ха-ха-ха! Ты… кажется цыпленок? Ха-ха.. А я думал…»

Цыпленок тоже вышел из-за куста.

Цыпленок: «Да… цып..цыпленок (неуверенно произнес он). А ты кто?»

Зайчик: «Вот чудак», — весело ответил Зайчик. «Я Зайчонок… вот здесь в лесу и живу»

Цыпленок: «А я…в-о-о-н в том селе…» и Цыпленок указал крылышком в сторону своего домика.

 Зайчик: «Знаю… знаю… ты там со своей семьей живешь… Хорошо Вам… когда о вас заботятся… А мы уже самостоятельные… Вот… И у нас очень интересно! Вот! Смотри!» (Зайчик достал мячик). – Давай поиграем!

Цыпленок: «А как это… Я не умею», — немного растерявшись ответил Цыпленок.

Зайчик: «Это очень просто» — успокоил его Зайчик. «Я бросаю тебе мячик, ты его ловишь… и бросаешь мне обратно… Хорошо?»

Цыпленок: «Хорошо! Я понял!», — радостно ответил Цыпленок! «Давай. Бросай»

Зайчик: (бросая мячик): «Вот! Лови!»

Зайчик и  Цыпленок начали весело играть в мячик и смеяться…

Цыпленок: «Ух ты, хорошо. Мне очень понравилось… Но извини… мне нужно идти дальше… Лови! Спасибо тебе, Зайчонок – будем дружить! Я пойду!.. До встречи…!

Зайчик: «До встречи… Приходи! Мы еще поиграем!..»

Цыпленок: «Хорошо!.. Обязательно приду… Обязательно!..»

И Цыпленок продолжил свой путь… Напевая песенку, шел все дальше в лес… пока не вышел на небольшую полянку, где стоял колодец-журавль..

Цыпленок остановился.. немного замер… а потом ласково произнес:

«Коко-ко-ко-ко».

6-е действие

Встречает на пути колодец-журавль, постепенно смолкает… замирает, останавливается, подходит к журавлю, почти шепотом сильнее произносит.

Здравствуй, здрав – ствуй! Я не знаю как тебя зовут, но я вижу как тебе одиноко и грустно (начинает играть грустная музыка).

Когда-то был веселым журавлем

И смог летать я в поднебесье.

Коварною рукою был сражен

И околдован в этом месте…

 Как хочется взлететь мне в небеса

Коснувшись краешком крыла

Взъерошив озорные облака

Дышать прохладой ветерка.

(песня постоянно и грустновато за сценой)

Многоголосия хора, под песенку.

Цыпленок подходит ближе к нему.

— Так значит ты Журавлик, тогда здравствуй.

Журавлик: — Я вижу тебя за этим холодным деревом, я вижу твое доброе сердце, я вижу какой ты красивый, какие прекрасные у тебя перышки, и здесь так одиноко.

Цыпленок: — Журавлик, ты слышишь, я не знаю как, но мое сердце так хочет помочь тебе, правда, и я, я, я, правда, постараюсь тебе помочь, вот увидишь. И ты снова увидишь небо! Ты снова сможешь взлететь в небо. Журавлик. Жу-ра-влик, мне пора, я пойду, хорошо. До встречи. Я обязательно скоро вернусь, обязательно. (Цыпленок уходит).

Мама: Ну, хорошо, только не долго.

Цыпленок берет зернышки и бежит в лес.

– Я быстро, я скоро.

Цыпленок снова приходит к колодцу.

– Здравствуй, а я тебе зернышек принес, я знаю ты ночью оживешь, вот тебе, поклюешь. И еще, я знаю как тебе помочь, правда. Я очень внимательно буду слушать свое сердце, и я верю, я найду эти слова. До встречи. До скорой встречи.

Смолкли птичьи голоса,

Опустилась тишина.

На поляну ночь пришла,

Бьют часы двенадцать раз.

Наступает первый час –

Это время для чудес.

Оживает темный лес,

Разговор ведет трава

И деревья и листва.

Разговор ведут зверята

И жучки и лягушата:

— Вы видали, вы слыхали?

Наконец явился тот,

Кто Журавлика спасет,

С добрым сердцем и душой,

И с разумной головой.

Он увидел, разглядел

Среди этих черных дел,

Он увидел Журавля.

— Тихо, тихо, все сюда.

Колодец исчезает, появляется Журавлик:

— Ах, вот и снова ночь.

Звучит песня:

Когда-то был веселым Журавлем

И смог летать я в поднебесье.

Коварною рукою был сражен

И околдован в этом месте.

Коварною рукою был сражен

И околдован в этом месте.

Журавлик: — А как весело там в небесах. Как ласково светит солнце, шумит ветер. Когда летишь над зелеными лесами и пестрыми полями, над голубыми озерами и реками, так и хочется крикнуть: «Как красиво вокруг, какая кра-со-та!»

(Журавлик не замечает как он кричит, ликует).

Сцена №7

На сцену выходит Волк, плача и всхлипывая, за ним Лиса тоже, плача и всхлипывая.

Волк: — Ты (он достает платок, громко высмаркивается). Ты как хочешь Лиса, а я не хочу его (вздыхает), ни укра-а-а (чихает), апчхи! Ни украдать, ни есть не хочу!

Лиса: — Ты знаешь, и я не хочу… и что с нами дальше будет.

Волк: — Что будет… Как-нибудь проживем. Корешки, вершки, есть чем питаться.

Лиса: — Корешки, вершки… Уж лучше орешки, грибы, рыбка, картошка.

Волк: — Не знаю, что за картошка, а рыбку я уже кушал, то есть ел, пойдем на рыбалку (импровизация).

Лиса: — Пойдем, а вдруг у него получится.

Волк: — Что получится?

Лиса: — Расколдовать колодец.

Волк: — Мы обязательно это увидим.

Лиса: — Обязательно. Пошли (уходят со сцены).

Сцена №8

«Встреча с дядюшкой-филином»

А Цыпленок в это время продолжал свой путь, размышляя о встрече с Зайчиком и Журавликом, повстречал на пути дядюшку Филина.

«Здравствуйте» — неуверенно произнес Цыпленок,

— «Скажите пожалуйста, а Вы кто?»

Филин: «Я дядюшка Филин. Я здесь недалеко, в дупле живу, вот решил прогуляться, что-то не спится».

Цыпленок: «А вы не спите днем?» — удивился Цыпленок.

Филин: «Да днем спим, ночью трудимся, такая у нас, у филинов, жизнь ночная».

Цыпленок немного помолчал, а потом таинственно произнес:

«А вы там, на поляне, Журавлика видели?»

Филин с улыбкой посмотрел на Цыпленка и стал рассказывать: «Я его каждую ночь вижу. Ночью он оживает, походит по полянке, поклюет чего-нибудь, а как только утро, он снова как колодец. Злой колдун – властитель тьмы и мрака его заколдовал из-за зависти».

Журавлика все очень любили, он многим помогал, из беды выручал.

А еще Журавлик всем рассказывал о добром и мудром Небесном Короле, который создал этот удивительный и прекрасный мир. Король очень любит нас и хочет, чтобы и мы любили друг друга…

Эти-то дела и разозлили колдуна, и как-то он  подстерег Журавлика, когда он пил водичку из лесного озера и набросил на него свои сети, заколдовал».

Задумался Цыпленок, а потом решил спросить:

«А почему, когда он оживает, взлететь не может?»

В том то и дело, что нет. – отвечал дядюшка Филин.

Цыпленок: «А как ему помочь?» — не успокаивался Цыпленок.

Филин: «Помочь ему может только юное горячее сердце, очень доброе, которое сможет найти нужные слова, и вот эти-то нужные слова нужно три раза рано-рано на заре сказать ему с любовью и верой, не сомневаясь, что все, что говоришь, обязательно сбудется… Понятно? От всего сердца – подчеркнул дядюшка Филин…»

Цыпленок улыбнулся и уже веселее прозвенел свои голоском:

«Я понял, понял, спасибо Вам дядюшка Филин, огромное спасибо. До свидания, я пойду, мне уже домой пора».

Филин: «До свидания Цыпленок, успеха тебе, только верь и все у тебя получится».

8-е действие

Цыпленок приходит домой, его встречает мама и папа. Он ложится спать и видит сон, и слышит песенку:

Какие из сердца возьмешь ты слова,

Чтоб смог твой журавлик взлететь в небеса.

Чтоб смог он подняться туда высоко,

Где солнце смеется и где торжество,

Где весело дышится и так легко,

Где ветры веселую песню поют

И где облака все куда-то плывут.

Какие из сердца возьмешь ты слова,

Чтоб смог твой журавлик взлететь в небеса?

А еще ему приснился Журавлик, который летел в небесах, много красивых цветов и улыбок друзей.

Цыпленок проснулся и ласково произнес:

— Какой чудесный сон, какая прекрасная песенка, и эти слова «Какие из сердца возьмешь ты слова, чтоб смог твой Журавлик взлететь в небеса?». Стал он напевать, и вдруг произнес: «Лети, Журавлик, ждут небеса, лети Журавлик, мы любим тебя. Ой что это мое сердечко так стучит. Мама, папа, я услышал эти слова. Это точно, это они – «Лети, Журавлик, ждут небеса, лети Журавлик, мы любим тебя». Ура! Ура! Лети, Журавлик! Журавлик, я бегу, я бегу к тебе, Журавлик!»

Цыпленок поднялся с кровати и, ничего не объясняя маме и папе, быстро выбежал за двор. Всю дорогу он весело произносил эти слова и прыгал от радости.

Наконец Цыпленок прибежал к колодцу, и отдышавшись, четко и громко от всего сердца произнес:

Лети журавлик, ждут небеса,

Лети журавлик, мы любим тебя!

Над поляной поднялся небольшой тихий ветерок, и Цыпленок снова повторил еще громче:

Лети журавлик, ждут небеса,

Лети журавлик, мы любим тебя!

Ветер стал кружиться сильнее и Цыпленок в третий раз уже более торжественно повторил:

Лети журавлик, ждут небеса,

Лети журавлик, мы любим тебя!

Густая сизая дымка окутала колодец, и он стал растворяться, а вместо него появился красивый Журавлик. Его перышки блестели на солнце, глаза светились добрым и ласковым светом любви.

Журавлик подошел к Цыпленку и обнял его: «Спасибо тебе «доброе сердце», спасибо тебе,  Цыпленок, спасибо тебе, Петушок! Будь всегда таким и, сохрани свое доброе сердце навсегда, и тогда ты сумеешь взлететь в небеса. Вот тебе перышко, когда придет время, взмахни ими и произойдет то, что ты больше всего хочешь в своей жизни. До встречи!»

Журавлик расправил крылья, взмахнул ими несколько раз и поднялся к облакам, в небеса. Немного покружил над полянкой и скрылся за горизонтом.

Цыпленок держал перышко и сиял от радости всего пришедшего, с веселым ликованием побежал домой.

Будь счастлив, дорогой юный читатель, и пусть в твоем сердце всегда живет любовь и вера. Верь в победу этой силы – силы истины любви и добра, правды и мудрости! Успехов тебе во всех делах твоих! Всемогущий небесный король наш творец и создатель да благословит тебя на всех путях твоих.

Проектний світ авангардистів

Вступ

Авангардизм (франц. avant-gar-disme, від авангард ), умовне найменування художнього руху 20 ст., для якого характерні розрив з попередньою традицією реалістичного художнього образу, пошуки нових засобів вираження і формальної структури творів. Термін «Авангардизм» виник в критиці 20-х рр. і затвердився в культурології (в т.ч. радянському) в 50-і рр. Проте він не придбав ще чіткого наукового визначення і різними істориками літератури і мистецтва в нього вкладається різний вміст.

Авангардизм — широкий і складний прояв кризи буржуазної культури 20 ст, він виріс на грунті анархічного, суб’єктивістського світобачення. У роки найбільш інтенсивного розвитку аваргандизму (1905—30) його межі виявилися у ряді шкіл і перебігу модернізму (фовізм, кубізм, футуризм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, література «потоку свідомості», атональна музика, додекафонія і ін. і в той же час виявилися в творчості деяких крупних майстрів 20 ст. в той або інший період їх художньої діяльності.

В загальному потоці авангардизм деколи виявлялися суперечливі тенденції, різні майстри з несхожими творчими долями, різними ідейно-естетичними і суспільними позиціями. У суперечності А. заломилися щонайгостріші соціальні антагонізми епохи. У нім відбилися занепад буржуазної цивілізації, криза мистецтва, розгубленість і відчай перед лицем суспільних катастроф і революційних потрясінь; епоха пролетарських революцій, що в той же час настала, народжує в деяких причетних к А. майстрів жадаю оновлення і деколи наївні мріяння про майбутнє, ніби то здатні в своєму бунтарському пориві виразити революційну суть епохи. Одні авангардисти до хворобливості чуйні до пороків буржуазного суспільства, інші зісковзують в хаос суб’єктивістських переживань; інколи вони нагромаджують чималі потенції соціальної критики, але часто біжать в анархічний цинізм загального скидання; вони відображають незрідка настрій тривоги, болю, протесту, або відстороняються від життя, доходячи до нігілізму, ввергаючи мистецтво в лабіринт суб’єктивістських блукань і чистого формотворчості. Інколи ці різні тенденції переплітаються в одному і тому ж художній течії або служать вихідним пунктом для творчих розмежувань. Деякі крупні художники спочатку в тій чи іншій мірі причетні к А. (П. Елюар — Франція, В. Незвал — Чехословакія, Би. Брехт, І. Бехер, Х. Ейслер — Німеччина, Д. Рівера — Мексика), здолавши модерністські блукання, вийшли до достовірно революційного і соціалістичного мистецтва. Багато представників А., нездібні здолати рамки буржуазної свідомості, залишалися на позиціях естетичного суб’єктивізму і, усе більш проникаючись занепадницьким умонастроєм, виявилися в числі стовпів модернізму. Такі — Дж. Джойс (Ірландія) і М. Пруст (Франція), П. Мондріан (Нідерланди) і С. Далі (Іспанія), П. Клєє (Швейцарія) і Ст Ст Кандінський. Химерні хисткі поєднання різних тенденцій приводять до характерної для всього А. естетичній подвійності, суперечності (наприклад, поезія Р. Аполлінера, мистецтво П. Пікассо — Франція) і частенько до художньої еклектичності. При всьому цьому А. в цілому просочений буржуазним і дрібнобуржуазним індивідуалізмом.

1.Передумови та історія виникнення авангардизму

Поява авангардизму була зумовлена низкою історико-політичних, філософських і соціо-культурних причин. З історико-політичного погляду, найбільші соціальні зміни у світі на початку XX століття, що виникли під впливом соціалістичних та комуністичних теорій, в підґрунті яких лежала ідея докорінної перебудови світу, і як її реальний прояв — російська революція 1917 p., спричинили й аналогічні прагнення до перетворення мистецтва. До речі, саме Україна, Білорусь, Росія дали світові видатних теоретиків і практиків авангардизму (В.Кандінський, К.Малевич, М.Шагал, В.Татлін, В.Маяковський, М.Ларіонов, О.Гончарова, П.Філонов. О.Архипенко, Е.Ворхол та ін.). З іншого боку великий вплив на авангардистів мала І світова війна, яка зумовила їхнє трагічне світовідчуття.

З соціокультурного погляду, кардинальні зміни в науці (теорія відносності, квантова теорія, розщеплення атомного ядра), техніці та побуті (нові засоби пересування та зв’язку), прискорений темп і напруженість життя вимагали адекватного відображення в мистецтві.

У філософських та психологічних аспектах теорії авангарду Шопенгауера, Ф.Ніцше, А.Бергсона, К.Маркса, З Фройда, К. Г. Юнга суттєво змінили погляд на природу, сутність і призначення людини, а також роль та функції мистецтва в суспільстві. Ці теорії парадоксально сполучалися в маніфестах авангардистів. У зв’язку з цим слід відзначити, що авангардизм став не тільки естетичним феноменом, але й значною мірою був політично ангажований. Анархізм, підкреслена антибуржуазність авангардистів, їх прагнення до епатажу, скандалу, шоку, «сюрпризу» об’єднали митців, які пізніше опинились у різних політичних таборах (Ф.Марінетті примкнув до Б.Муссоліні, Е.Паунд всіляко вихваляв італійський фашизм, Г.Бенн був лояльний до А.Гітлера. Л.Арагон, Елюар, А.Зегерс, Й.-Р.Бехер, В.Незвал стали комуністами.

В естетичному плані найближчими попередниками авангардистів були так звані прокляті поети XIX ст. — Ш.Бодлер, Ж.Лотреамон, А.Рембо, П.Верлен, О.Вайльд, а також художники-імпресіоністи, надто Поль Сезанн, який вважається попередником усього авангардистського образотворчого мистецтва. Глибокі коріння злучають авангардизм із творчістю І.Босха, умовним середньовічним мистецтвом, руською іконографією, первісним мистецтвом.

Основним естетичним принципом авангардизму стала відмова від так званого традиційного мистецтва, що розвивалось з доби Відродження до кінця XIX ст., в якому домінували засади наслідування природи, відображення дійсності й більш-менш виражена моральна ідея. Це виявилось у навмисній формотворчості, нежиттєподібності, епатажі (геппенінги дадаїстів).

Інакше кажучи, в авангардизмі переважають умовні форми, в яких несхожість з життям набуває самодостатнього характеру. Символи та іномовлення стають самоцінними, а мистецтво перетворюється на міфотворчість. Так Дж. Джойс в «Уліссі» прагне створити всеосяжний міф про людину XX ст. У зв’язку з цим виникає, на перший погляд неймовірна, думка про спорідненість, точніше, типологічну подібність авангардизму і так званого соціалістичного реалізму, бо його представники також ніяк не відтворювали існуючу реальність, а створювали нові міфи. Але на відміну від соціалістичного реалізму авангардизм був мистецтвом елітарним і чесним. Якщо абстрагуватися від зовнішньої галасливості деяких його представників, мав серйозну мету — піти далі традиційного мистецтва. Найкращі художники та письменники авангардисти прагнули проникнути в глибинні, непізнані та неусвідомлені сфери буття. Так само як наука розклала атом, так художники-абстракціоністи намагалися зобразити на своїх полотнах первні Всесвіту, виділити чистий колір і чисту форму (П.Мондріан, Кандінський). Так само, як теорія відносності А.Ейнштейна заперечила зовнішню ясність та простоту ньютонівської механіки, так і художники-кубісти (П.Пікассо, Ж.Брак) відходили від видимої реальності, показували її не такою, якою ми її «бачимо», а такою, якою ми її «знаємо» (звідси накладання простору). Письменники-авангардисти, зокрема сюрреалісти, намагались проникнути в «потаємну» реальність, відкрити, так би мовити, вимір нашого буття, відобразити світ снів, марень, видінь, прозрінь, інакше кажучи, світ підсвідомості (вплив ідей Фройда). З іншого боку, авангардисти прагнули відтворити новий ритм життя, стрімку урбанізацію і технізацію суспільства (Г.Аполлінер, Ф.Леже, Павло Філонов, футуристи). Важливим досягненням авангардистів стало своєрідне втілення в їхніх творах жаху, трагічності існування людини XX ст., її відчуженості, абсурдності буття, прибитості тоталітарно-бюрократичною системою, бездушною технічною цивілізацією. Цей аспект особливо характерний для живопису німецького експресіонізму, картин Пікассо («Ґерніка»), С.Далі («Передчуття громадянської війни»), притч Ф.Кафки і А.Платонова. романів Д. Г. Лоуренса.

Український авангард, будучи тісно пов’язаним із загальноєвропейським, при цьому не наслідував його, більше того, породив різноманітні стильові напрями та розвивався паралельно з європейськими авангардними течіями. Вітчизняні митці-авангардисти, пропустивши крізь себе новації західних колег, створили власні естетичні концепції, обґрунтувавши нові авангардні напрями у мистецтві (архипентура О. Архипенка, кубофутуризм О. Богомазова, неовізантинізм М. Бойчука, супрематизм К. Малевича, конструктивізм А. Петрицького)[1].

2.Авангардизм у мистецтві

2.1.Авангардизм в образотворчому мистецтві

Нові теми та проблеми примусили шукати й відповідні засоби висловлення. У живописі революцію здійснили кубісти, а довели її до логічного завершення абстракціоністи, які створили так зване нефігуративне мистецтво, цілком відмовились від традиційних способів відображення дійсності. Іншим шляхом пішли художники-сюрреалісти, які сполучали майже фотографічну натуралістичність мазка з фантастичністю, фантасмагоричністю і навіть кошмарністю сюжетів своїх картин.

Світовий художник родом з України К.Малевич започаткував супрематизм. Загальновизнаним теоретиком абстракціонізму був В.Кандінський. Киянка О.Екстер і уродженець Харкова В.Татлін були засновниками конструктивізму, який проявився у різних сферах: архітектурі, дизайні, мистецтві плакату, оформленні вуличних процесій та майданів.

Своєрідно відбились авангардистські тенденції в Мексиці, поєднавшись з традиціями індіанської культури в монументальних панно і фресках Рівери та Сікейроса.

В образотворчому мистецтві, авангардизм тісно переплітається з такими поняттями: абстрактний експресіонізм, абстракціонізм, баугауз, дадаїзм, конструктивізм, кубізм, фовізм, примітивізм, супрематизм, футуризм, експресіонізм.

Абстрактний експресіонізм — рух в абстрактному мистецтві, що акцентує увагу на процесі живопису, властивостях самого процесу малювання і взаємодії художника, фарби і полотна [2].

Рисунок 1 — «Торнадо на заході» Джексона Поллока [2]

Абстракціонізм — абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва початку XX ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живописі виник в Європі та Північній Америці в 1910 — 1920.

Засновниками абстракціонізму були В.Кандинський, К.Малевич, П.Мондріан [3].

Рисунок 2 — Чорний квадрат Казиміра Малевича [3]

Баугауз (нім. Bauhaus, Hochschule für Bau und Gestaltung — Найвища школа будівництва й спорудження, або Staatliches Bauhaus) — навчальний заклад, що існував у Німеччині з 1919 по 1933, а також творче об’єднання архітекторів, дизайнерів та художників, що виникло в рамках цього закладу; відповідний напрямок в архітектурі та прикладному мистецтві, який належить до авангардизму в класичному модернізмі [4].

Дадаїзм — (фр. dadaïsme — від dada — дитячий дерев’яний коник; перен.: незв’язний дитячий лепет) — авангардистська літературна течія (1914— 1924 pp.), яка виникла в Швейцарії. Її засновники — Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Баль, Г. Арп. Автором назви течії був румунський поет Трістан Тцара (псевдонім С. Розенштока), який слово «dada» знайшов у словнику Ларруса. Мовою негритянського племені Кру воно означало «хвіст священної корови», а італійського — «дерев’яний коник» і «годувальниця» [5].

Рисунок 3 — Один з прикладів дадаїзму у живопису [5]

Конструктивізм (від лат. constructio — побудова) — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі (див. Конструктивізм у літературі), фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 — початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, конструктивізм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.

Найвідомішою була творчість німецького Баухаусу (1919-1933) [6].

Рисунок 4 — Будівля Держпрому у Харкові. У Всесвітній архітектурній енциклопедії саме будівля Держпрому ілюструє статтю «Конструктивізм» [6]

Кубізм — авангардна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Кубізму притаманні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складові [7].

Рисунок 5 — Картина Хуана Ґріса Stilleben mit Fruchtschale und Mandoline [7]

Фовізм (фр. les Fauves — «дикі») — стиль певної групи французьких художників початку 20 століття, чиї роботи були швидше зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як у французькому варіанті імпресіонізму.

Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 і тривав до 1910 року. Був настояний на протиріччях і відрізнявся непослідовністю[8, с.156]. Рух, як такий, панував всього кілька років, з 1904 до 1908; за цей час були проведено три виставки. На чолі його були Анрі Матісс та Андре Дерен [9].

Рисунок 6 — Альфред Морер. «Пейзаж у Провансі», 1912 р. [9]

Примітивізм (від лат. primitivus — початковий, первісний) — художня стилістика, для якої характерні спрощені, зазвичай пласкі, форми, локальні, чисті кольори, відсутність повітряної перспективи та інших ознак академізму; тенденція в мистецтві, яка виникла наприкінці 19-го — початку 20-го століття, основною ознакою якої є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва — народної (селянської) та дитячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів Африки, Америки, Океанії, Сходу і т. д.

Терміном «примітивізм» іноді визначають також так зване «наївне мистецтво» — творчість художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу (наприклад, Анрі Руссо, Марія Приймаченко). Очевидно також що за стилістикою до примітивізму належать і так звані «школи декоративного розпису», серед яких виділяється писанкарство, петриківський розпис, народний іконопис (В. П. Откович. «Народна течія в українському живопису 17-18 ст.») а також давній портрет (П.Белецкий «Украинская портретная живопись 17 — 18 вв.»). В тому ж ряду — і традиції візантійського іконопису, які явно відступають від реалізму, тим, що на зображеннях відсутні світлотіні, перспектива тощо. Теперішнй примітивізм є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності та фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності, він також додає нових виражальних елементів в сучасне мистецтво [10].

Рисунок 7 — «Спляча циганка» Анрі Руссо, експонат Музею сучасного мистецтва [10]

Супрематизм (від лат. supremus — найвищий) — напрям авангардного мистецтва, безпредметність, абстрактний геометризм, що виник на початку XX століття. Зачинателем вважається К. Малевич (народився 1879 в Києві — помер 1935 в Ленінграді). Напрям вийшов від кубізму і футуризму, він знайшов застосування в урбаністиці, плакаті і графіці.

В Україні супрематизм пропагувала «Нова Генерація» (В. Єрмілов й ін.). У Галичині він відбився у деяких творах П. Ковжуна (екслібрис С. Гординського).

Супрематизм, за Малевичем, — це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. «Коли зникне звичка бачити в картинах куточки природи, мадонн та безсоромних венер, тоді тільки побачимо чисто живописний витвір» — писав художник в одному із своїх маніфестів. «Чорний квадрат» був символом кінця старого предметно-натурального і першим кроком до нового мистецтва. «Розфарбована площина, — писав художник про свою картину, — є найелементарнішою формою виразу чистого кольору, вивільненого від тиску предметів». Супрематизм Малевича розвивався кількома стадіями. Спочатку митець творив у стилі супрематичного живопису, портрету. Сюди відносять картини із сільського життя, серію робіт, присвячених голодомору 1932-33 тощо.

Проте найвизначнішим супрематичним шедевром світ визнав «Чорний квадрат». Його поява була сенсацією, свого роду екпериментом нового мистецтва. На цьому полотні ми бачимо ідеальну статику (тільки вертикальні та горизонтальні лінії) та абсолютний контраст (чорне + біле). Кожен знаходить у квадраті щось своє. Хтось бачить у ньому безодню, хтось — Усесвіт. Для когось це є поєднанням усіх існуючих кольорів, а для когось іншого — повна відсутність кольору… [11].

Рисунок 8 — Червоний квадрат Казиміра Малевича [11]

Футуризм — (від італ. futurismo та лат. futurum — майбутнє). Авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії й відстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми [12].

Рисунок 9 — Умберто Боччоні. «Місто, відродження легенди», ескіз, 1910 р. [12]

Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму.

Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі [13].

Рисунок 10 — Худ. Еґон Шіле. Альберт фон Гютерслог, 1918, Міннеаполіс, США. [13]

Хоча слово експресіонізм вживали в сучасному розумінні вже в 1850-х роках, його походження часом пов’язують з картинами, що виставив 1901 року в Парижі забутий нині художник Жульєн-Огюст Ерве, які він назвав експресіонізмами [14, с.274].

2.2.Авангардизм у літературі

Термін авангардизм щодо літератури вперше був використаний 1845 Г. Д. Лаверданом, який у роботі «Про місію мистецтва та роль художника» відводив творцеві «авангардну» роль [15]. Досі остаточно не з’ясовано співвідношення понять «авангардизм» — «модернізм». Одні дослідники використовують їх як адекватні, інші — чітко розрізняють ці поняття, ще інші включають авангардизм до модернізму, ширшого поняття. Найобґрунтованішим є погляд, згідно з яким авангардизмом зветься художнє явище 1-ої третини XX століття.

У літературі сформувався принцип мозаїчності, колажу, монтажу, багато в чому зобов’язаний кінематографічній техніці (Аполлінера). Сюрреалісти ввели поняття «автоматичного письма», сенс якого полягає у спробах відокремити творчий процес від контролю розуму. Андре Бретон визначив його як чистий психічний автоматизм, за допомогою якого «сюрреалісти прагли висловити на письмі, усно чи у якийсь інший спосіб фактичне функціонування думки, без будь-якого контролю, керованого розумом, поза великою естетичною чи моральною упередженістю» [16].

У поезії авангардистські тенденції найяскравіше проявились у Ґ.Аполлінера, Л.Арагона. П.Елюара, В.Маяковського, В.Хлебнікова, та ін. Поезії притаманна незвична епатуюча метафоризація (Аполлінер: «Ірреальне шампанське піниться, наче равлик або як мозок поета»), гра значеннями, образами, звуками, багаторазове повторення, прагнення відокремити Звукову форманту вірша від змістовної, виділити «чисту музику» вірша, знайти графічну форму вірша, адекватну змістові (калліграми Аполлінера). Логічною була відмова від традиційного розміру, рими, ритму, розділових знаків.

Тональність збірки «Каліграми» змінилася порівняно з попередніми творами Гійома Аполлінера. Чільне місце в ній посіло зображення жахів війни. Автор із глибоким сумом спостерігає, як війна забирає коханих, друзів, рідних, як вона руйнує саму душу людини, адже людина, що звикла до вбивств і насилля, сама внутрішньо вмирає:

«Людина б’є людину

І котиться униз падучою зорею»[17].

У вірші «Є» відтворена узагальнена картина війни, що пройшла через Європу і через серце ліричного героя:

Є піхотинець осліплений задушливим газом

Є вщент роздовбані кишки-траншеї Кельна

                             Гете і Ніцше

Є туга за листом що забарився

Є в мене у планшеті кілька фотокарток моєї

                                   коханої

Є полонені що бредуть понуро…[17].

«Є».

У поезії авангардизм проявився у творчості символістів (В.Брюсов. К.Бальмонт, І.Анненський, О.Блок, А.Бєлий), акмеїстів (М.Гумільов, А.Ахматова, О.Мандельштам), кубо- та егофутуристів (Хлєбніков, Кручоних, брати Бурлюки, Маяковський), імажиністів (С.Єсєнін, А.Марієнгоф).

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.

Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі [18].

Акме́їзм (грец. ακμη — вершина, вищий ступінь чогось) — модерніська течія в російській поезії 10-20-х років 20 ст., що разом із футуризмом виникла як реакція на кризу символізму.

Органом акмеїстів був журнал «Аполлон» (1909–1917). У 1912 р. поет і перекладач Михайло Лозинський організував у Петербурзі видавництво «Гіперборей», де також друкували свої твори представники акмеїзму.

Акмеїсти, які вважали свою творчість вищим етапом у розвитку символізму, проповідували теорію «чистого мистецтва», культивували відірваність від життя, аполітизм, волюнтаризм. Акмеїзм був одним із різновидів декадансу, виявом крайнього індивідуалізму та містики. 1911 р. утворили спілку «Цех поетів», що ставила на меті завдання професійного поетичного вдосконалення. Заперечуючи символістську спрямованість у містичні «незбагненні» сфери, акмеїсти у своїй творчості звернулися до предметно-чуттєвого, потойбічного, до самоцінності матеріальних речей та їхнього первісного сенсу. Замість туманно-абстрактного світосприйняття, притаманного символістам, вони стверджували мужньо ясний погляд на земне життя й закликали «сприймати світ у всій сукупності його краси та потворності». Відповідно й на рівні поетики вони прагли повернути слову його ясне й пряме значення, образові — графічну чіткість. Угруповання розпалося 1922 року [19].

Кубофутури́зм — (угруповання «Гілея») — течія в футуризмі, до якої належали Велимир Хлєбников, брати Володимир та Давид Бурлюки, В. Каменський, О. Гуро, Н.Гончарова, О.Розанова, Н.Удальцова, В.Меллер, В. Баранов-Росіне, О.Богомазов, O.Екстер, I.Пуні рання творчість Володимира Маяковського.

Термін «кубофутуризм» виник з назв двох живописних напрямків: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на «аналітичній» стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки. Футуризм же – це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. Його кумири – рух, швидкість, енергія, він схиляється перед сучасною машиною, в якій бачить втілення естетичного ідеалу. Однак саме українські авангардні живописці – при більшому тяжінні до кубізму – об’єдналися під назвою кубофутуризму. Звільняючись від прямого наслідування натури, художники одержали певну свободу по-своєму інтерпретувати світ [20].

Егофутуризм (від дав.-гр. Εγώ — «я», лат. futurum — майбутнє ) —російська літературна течія 1910-х рр., що розвинулась у рамках футуризму. Крім загального футуристичного письма для егофутуризму характерно культивування рафінованості відчуттів, використання нових іншомовних слів, показне себелюбство.

Егофутуризм був короткочасним та нерівним явищем. Велика частина уваги критики і публіки була перенесена на Ігоря Сєверяніна, який досить рано відсторонився від колективної політики егофутуристів, а після революції повністю змінив стиль своєї поезії. Більшість егофутуристів або швидко вичерпували стиль й переходили в інші жанри, або незабаром зовсім залишали літературу. Имажинізм 1920-х рр. багато в чому був підготовлений поетами-егофутуристами. Ігор Северянин емігрував після революції в Естонію, багато що залишилися в Росії егофутуристи були репресовані (Василіск Гнєдов, Костянтин Олімпов, Грааль-Арельський та ін) [21].

Імажинізм — літературна течія, що з’явилася в Росії в перші роки після Жовтневого заколоту.

Імажиністи проголосили художній образ як самоціль поезії, затверджували примат самоцільного образу і формотворчості над сенсом, ідеєю; висловлювали переважно богемні настрої.

Назва цієї школи сходить до імажизму — модерністьскої течії в англійській поезії 1910-х — початку 1920-х. Імажиністи, щоправда, повністю відкидали вплив англомовних імажистів.

Про імажизм в Росії дізналися зі статті З. О. Венгерової «Англійські футуристи» (сб. «Стрелец». Пг., 1915 (рос.)): „Ми не футуристи, — писав Е.Паунд, — в поезії ми «імажисти». Наше завдання зосередитися на образах, що складають первісну стихію поезії…“. Однак російських імажиністів не можна назвати спадкоємцями імажістів. Представники імажинізму ніколи не називали англійських поетів своїми попередниками. Теоретична програма імажіністів багато в чому перегукувалася з вмістом декларацій кубофутуристів, — незважаючи на взаємне заперечення цими групами один одного.

В 1919 році видається перша «Декларація імажиністів», яку підписали поети Сергій Єсенін, Рюрік Івнєв, Анатолій Марієнгоф, Вадим Шершеневич та художники Борис Ердман і Георгій Якулов. Пізніше до імажиністського руху приєдналися Іван Грузинов, Олександр Кусиков (Кусікян), Микола Ердман (брат художника Бориса Ердмана), Матвій Ройзман. Виник «Орден імажиністів».

З 1920 року починають друкуватися колективні збірки під загальною назвою «Імажиністи», а в 1922—1924 роках російські митці видають свій журнал («Гостиница для путешествующих в прекрасном») [22].

В українській поезії в 1920-х pp. існували авангардистські групи «Аспанфут» і «Авангард» (В.Поліщук, О.Левада, Г.Чернов, В.Ярина), які орієнтувались на стиль «конструктивного динамізму» індустріальної доби. У Польщі в міжвоєнні роки функціонувала група «Краківських авангардистів», які проголосили гасло «місто-маса-машина», відмову від «стихійності» лірики на користь раціоналістичного конструктивізму метафоризації (Ю.Пшибось, Т.Пейпер). У чеській літературі в середині 1920-х pp. була висунута авангардистська програма поетизму, яка передбачала розділ сфер революційної боротьби та вільної пролетарської поезії ( Незвал). Серед авторів «Збірника молодої словацької літератури» (1924) були помітні відгуки футуризму, експресіонізму та інших авангардистських течій Я.Смрек, Я.Грушевський. Т.Гашпар). Група літераторів Угорщини, близьких до західно-європейського авангардизму, згуртувалась навколо часопису «Нігат»: «Захід» (Е.Аді. М.Бабич, А.Тоот, Ж.Моріц, Л.Сабо). Розлога течія німецького експресіонізму в 1910–1920 pp. об’єднала літературні групи «активістів», неопатетиків, футуристів, абстракціоністів (Ф.Велекінл, Г.Кайзер, Е.Толлер, Г.Гайм, П.Цех, Й.Бехер). Не отримавши широко розвитку в Румунії, європейський авангардизм сприяв формальним пошукам Т.Аргезі, Л.Благи, Й.Мінулеску.

За межами європейського континенту авангардизм зробив певний вплив на літературу США (В.Фолкнер, Е.Гемінгвей). А в тім, в США не був органічним явищем, всі його представники пройшли паризьку школу і сприйняли авангардистські новації досить критично. В Латинській Америці авангардизм проявився в основному в поезії, найяскравішими його представниками були В.Уйдобро, П.Неруда (Чилі), Х. Л. Борхес (Аргентина).

Авангард в сучасних умовах набув вигляду неоавангарду. Породжений недолугими стереотипами імітат-літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, цілком очевидну творчу безплідність. У цьому напрямі епатажна функція представників «Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСаду», «нової літератури» та ін. досягла своєї мети. Однак невдовзі перетворилася на словесну, зумисне заземлену звульгаризовану гру, яка привертає увагу своїми парадоксальними формами.

2.3.Авангардизм у музиці

Музичний авангардизм [15] бере свій початок у 1920-х роках, ґрунтуючись на концепціях футуризму, брюїтизму, дадаїзму і сюрреалізму. Авангардизм відрізняє радикальний відхід від загальноприйнятих канонів, пошук нетрадиційних виражальних засобів, форм, жанрів для втілення нових творчих та естетичних ідей. Авангардизм значно розширив межі виражальних засобів, увівши до їх кола використання шумових ефектів, математичних методів композиції, електрозвукового синтезу за допомогою комп’ютерної техніки тощо. В 1940-х роках авангардизм став відправною точкою конкретної і стохастичної музики і серіалізму, в 1950-х для алеаторики і сонористики, авангард вважається витоком і для таких специфічних жанрів як інструментальний театр і геппенінг.

Найважливішими центрами авангардної музики стали місця проведення традиційних міжнародних семінарів, колоквіумів, фестивалів нової музики — Берлін, Варшава, Донауешінген, Заґреб, Київ, Краніхштайн, Париж, Стокгольм та інші міста. Представниками повоєнного музичного авангардизму є композитори різних худ. і естет, переконань:

Л. Беріо, Б. Мадерна, Л. Ноно (Італія), А. Пуссер (Бельгія), П. Булез, П. Шеффер (Франція), Д. Кейдж (США), Я. Ксенакіс (Греція), К. Пендерецький, Б. Шеффер (Польща), К. Штокгаузен, М. Каґель (Німеччина) та інші.

В українській музиці 20 ст. вирізняються 2 періоди активного захоплення ідеями авангардизму; 1920-ті — поч.1930-х та 1960-ті. Характерними особливостями музичної творчості стало поглиблене освоєння нових естетичних і творчих ідей, запозичених із західно-європейської практики, а також використання нових виражальних засобів і технік компонування. Представниками міжвоєнного авангардизму в Україні вважаються Б. Лятошинський, Ю. Коффлер, С. Туркевич-Лукіянович, 3. Лисько, К. Шипович.

В 1930-х — 1950-х роках музичний авангардизм в Україні не мав можливостей для розвитку, будучи несумісним з естетичною платформою методу соцреалізму — єдиного офіційно дозволеного художнього напряму в СРСР. Лише в середині 1960-х років українські композитори отримують можливість вивчати авангардні здобутки західно-єворопейських композиторів. В цей час у Києві виникає група Київський авангард, до якої входили Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Сильвестров, Євген Станкович, Іван Карабиць. Саме в їх творах вперше в українській музиці з’явилися авангардні прийоми, що в Європі були опановані ще у першій половині століття.

Серед композиторів-авангардистів кінця XX — початку XXІ століття — В. Загорцев, В. Рунчак, К. Цепколенко, О. Щетинський, Л. Юріна, С. Зажитько, В. Польова, Св. Луньов, С. Пілютіков, А. Карнак, С. Ярунський, Г. Немировський, Д. Перцов, О. Безбородько, О. Шимко та інші.

2.4.Авангардизм у кінематографі

Аванга́рд (фр. Avant-garde, від фр. avant перед і фр. gard охорона, гвардія) — течія у кінематографі, найтіснішим чином пов’язана із загальноноваторськими тенденціями, що дістали бурхливий розвиток у європейському театрі, живопису й літературі 1920-х років у Франції, Німеччині, Росії [23].

Термін «Авангард» іноді використовується як синонім поняття «Експериментальний кінематограф», проте має і вужче значення, що історично склалося, і що є предметом цієї статті.

Діяльність кіноавангардистів пов’язана з розробкою теорії кінематографа, заснованою на теорії інших мистецтв.

Французький авангард 1920-1930-х років у багатьох відношеннях став продовжувачем традицій французьких кіноімпресіоністів. Саме кіноімпресіоністи, під керівництвом Луї Деллюка, першими підняли бунт проти комерційного кінематографу, який бездумно копіював твори театру і літератури.

Термін «кіноімпресіонізм», (за аналогією з імпресіонізмом, що перевернув уявлення про живопис) введений Анрі Ланглуа, був прийнятий і використовувався Жоржем Садулем. Інші історики кіно, Рене Жанн і Шарль Форд, використовували термін «перший авангард» на відміну від «другого авангарду», що виник після 1924 року [24].

Представники авангарду («другого авангарду») пішли у своїх художніх постулатах набагато далі кіноімпресіоністів. У своїй вимозі обов’язкової своєрідності виразних засобів вони дійшли до крайнощів, іноді підміняючи самими цими засобами зміст, який вони виражають.

На відміну від представників авангарду в інших галузях мистецтва, кіноавангардисти ніколи не утворювали цілісної групи (школи). Одні режисери зближувалися з авангардом, інші ж відходили від нього. Іноді режисер комерційного типу несподівано створював авангардистський твір [24].

Альберто Кавальканті [25] виділяє наступні тенденції в розвитку французького кіноавангарду:

Імпресіоністський напрям — Жермен Дюлак, Альберто Кавальканті, Жан Ренуар, Дмитро Кірсанов. Продовжувачі ідей «першого авангарду», не заперечували проти сюжету, стверджуючи проте, що кожен фільм повинен мати чітко виражену тему. Фільм повинен впливати на глядача як зорова симфонія.

Поки фільм користуватиметься літературними і театральними джерелами, з нього нічого не вийде.

Екстремістський напрям — прибічники «чистого кіно» Анрі Шометт (старший брат Рене Клера), Фернан Леже, Франсіс Пікабіа, Рене Клер (останній — тільки в одній кінострічці). Анрі Шометт таким чином формулював теоретичні принципи «чистого кіно»: старе кіно обмежувалося простою репродукцією явищ (документальний фільм), або непрямою репродукцією, використовуючи вже існуючі видовищні моделі. Але кіно, може не лише відтворювати, але і творити. Якщо залишити осторонь реальність предметів, то на екрані з’явиться «чистий фільм».

Сюрреалізм — Луїс Бунюель, Ман Рей. Сюрреалізм у французькому кіно проявлявся у двох формах — спокійній і різкій. Представник першої — Ман Рей, творець красивих фотографічних видінь, другий, — іспанський режисер Луїс Бунюель, що працював разом з іспанським художником Сальвадором Далі.

Першовідкривачі німецького авангарду (Вікінг Еггелінг, Ганс Ріхтер, Оскар Фішінгер, Вальтер Руттман) були художниками-абстракціоністами, тому не дивно, що починався він з «пожвавлення» абстрактних зображень [26].

Особливо виділився на цьому терені Оскар Фішінгер — зі своїми абстрактними, тонко і дотепно змонтованими «мультфільмами» на класичну музику (найвідоміший з яких «Учень чародія» на симфонічну поему французького композитора Поля Дюка). Майже буквальне наслідування музичного ритму і руху в цих мультфільмах таке, що часом викликає мимовільний сміх, що не має розумного пояснення. У строгому значенні слова абстрактні геометричні мультфільми Оскара Фішінгера 20-х років можна назвати мальованими кіно-балетами на музичну класику[26].

У 1919 році Вікінг Еггелінг створив свої перші експериментальні фільми. Використовуючи досвід графіки, і застосовуючи ритмічне чергування тонів чорного і білого кольору, що то посилюються, то слабшають, Вікінг намагався знайти принципи образотворчого ритму. Незалежно від нього схожі досліди проробляв Ганс Ріхтер. Результатом творчих експериментів Еггелінга є «Діагональна», «Вертикальна» і «Паралельна» симфонії [26].

Авангардисти прийшли в кінолабораторії і почали знімати на плівку абстрактні мальовані фільми.

У 1921–1925 роках Ганс Ріхтер створює серії квадратів, що збільшуються і зменшуються, міняючи одночасно їх колір. Ці короткі стрічки він назвав «Ритм 1921», «Ритм 1923» і «Ритм 1925». Досвід Ріхтера використовували для рекламних фільмів Гвідо Зебер і Пауль Лені [26].

У тому ж напрямі йшли пошуки і Вальтера Руттмана. Особливістю творчості Руттмана є містико-символічні тенденції його творів. Прикладом тому служить символічний кіноетюд «Сон Кримгільди» [26].

Після 1925 року абстракціонізм у німецькому кіно перестав існувати. Помер Еггелінг, а Ганс Ріхтер почав знімати фільми звичайним методом і серйозно зайнявся питаннями теорії мистецтва кіно. Надалі Ріхтер перейшов до репортажів. Руттман став створювати документальні фільми «Білий стадіон» (1926), «Симфонія великого міста». Фільм «Симфонія великого міста» відмічений впливом школи радянського документального кіно (Вертова і Кауфмана) [26].

У роботі Народного об’єднання на підтримку кіномистецтва брали участь Генріх Манн, Карл Фройнд, Ервін Піскатор. Німецькою лігою незалежного кіно керує Ганс Ріхтер.

Кіноавангард в радянському кінематографі вирізнявся різноплановістю своїх художніх пошуків, передусім наративних форм і конструкцій кінообразу, характерними рисами яких є деформації кінопростору та прискорення екранного часу [27].

Основні тенденції в розвитку радянського кіноавангарду:

Документальне кіно — Дзига Вертов, Михайло Кауфман.

Ігрове кіно — ФЕКС, фільми Григорія Козінцева и Леоніда Трауберга. Характерною особливістю є значний вплив театру.

Політично ангажований кінематограф — Сергій Ейзенштейн, Олександр Довженко, Лев Кулєшов.

Наукове кіно — Володимир Кобрин.

Представником авангарду в Бельгії був журналіст Шарль Декейкелер, кінокритик брюссельської газети «Дерньє нувель». У 1927 році він зняв фільм «Бокс», кінематографічний еквівалент вірша Поля Бері, що описав напружену атмосферу сутички на рингу. Особливістю фільму було контрастне використання позитивних і негативних кадрів для досягнення драматичного ефекту [24].

Деякі убачали в «Боксі» вплив репортажного стилю Вальтера Руттмана з «Симфонії великого міста».

У Голландії в 1928 році фільмом про сталевий міст, що сполучає береги Мези, дебютував Йоріс Івенс. Він починав з позицій, близьких формалістичному авангарду («Міст»). Але надалі він знімав фільми на соціальну тематику. Івенс був засновником Ліги кіно, яка запрошувала на доповіді в Амстердам Ейзенштейна і Пудовкіна [24].

До Другої світової війни у США було декілька режисерів, що знімали авангардні фільми і що працювали, в основному, самостійно. Як приклад американського авангарду, Сергій Комаров приводить два фільми Джемса Крюзе («Жебрак у сідлі фортуни» і «Голлівуд»), що вийшли на екрани у 1923–1925 роках[26]. В цей період Джеймс Вотсон Сіблей і Мелвілл Веббер зняли фільми «Падіння Дому Ешерів» (1928), і «Лот в Содомі» (1933). Впливом європейського авангарду відмічена також творчість Гарі Сміта, Мері Елен Бут, і Крістофера Янга.

У 1943 році Майя Дерен знімає фільм «Мережі полудня», фільм вплинув на подальший розвиток американського авангарду. Творчий почерк Майї Дерен був пов’язаний з образотворчими і кінематографічними експериментами сюрреалістів, Жана Кокто, і передбачив появу американського андерграунда. У 1986 році Американський кіноінститут заснував премію імені Майї Дерен.

Далі були фільми Кеннета Енгера, Ширлі Кларк, Вілларда Мааса, Марі Менкен, Кертіса Гаррінгтона і Сідні Петерсона. Примітно, що багато хто з цих режисерів був першими студентами, що освоювали університетські програми присвячені кінематографу, навчальних закладів Лос-Анджелеса і Нью-Йорка. У 1946 році Френк Стауффахер запускає «Мистецтво в кіно», серію експериментальних фільмів в Сан-Франциському Музеї сучасного мистецтва (англ. San Francisco Museum of Modern Art) [26].

2.5. Авангардизм в дизайні інтер’єру

Авангард [28] виник як художній і архітектурний стиль на початку 20 століття в колі передової революційно налаштованої по відношенню до мистецтва молоді. Авангард здійснив прорив не тільки в живописі та архітектурі, він з’явився і в дизайні інтер’єру. Саме слово авангард походить від французького «авангард» і в перекладі на українську означає «передовий загін» Так як воно найбільш точно відображало зміст нового стилю, воно і було вибрано як його назва.

Рисунок 11 — Авангардизм в дизайні інтер’єру [28]

Авангард виник як відмова від звичного уявлення про мистецтво. Стиль авангард будується на відмову від традиційних канонів класики і створює новий підхід до вирішення дизайну інтер’єру. Цей стиль абсолютно протилежний класицизму. Тому в інтер’єрах авангард немає гіпсового декору, перських килимів на стінах і підлозі, штор з розкішними ламбрекенами і кистями на віконних отворах. Тобто всього того, що притаманне класицизму.

В авангарді дизайн інтер’єру створюється на контрасті. Контраст присутній у всьому. Найбільш не поєднувані кольори і форми поєднуються в авангарді. Але при цьому авангард це зовсім не хаос. Стиль будується на почутті ритму, кольору і форми.

В інтер’єрі стилю авангард знаходять застосування практично будь-які матеріали. Однак перевага віддається найсучаснішим і передовим свого часу. Нові види штукатурки, шпалер, лакофарбових матеріалів, ламіновані покриття, будь-які передові матеріали часу.

В авангарді дизайнер використовує чисті кольори. Білий, червоний, жовтий, зелений, чорний і т. д. Але при цьому не переступає грань смаку.

Рисунок 12 — Авангардизм в дизайні інтер’єру [28]

В інтер’єрі авангарду всі стіни можуть бути пофарбовані в контрастні кольори, а може контрастної бути тільки одна до решти стін. Колірний контраст створюється великими мазками. Меблі і предмети інтер’єру підбираються контрастними за кольором до стін і до підлоги. Наприклад, у білої стіни може стояти червона меблі. Контраст кольорів повинен створювати експресію і динаміку в інтер’єрі.

Авангард це сміливий експеримент не тільки в кольорі, але й у формі предметів дизайну інтер’єру. Меблі можуть бути як всіляких округлих форм, так і з чіткими геометричними прямими обрисами або зовсім безформні. Можливий, як варіант, величезні крісла-подушки. Форма меблів повинна бути незвичайної химерної цікавої форми, щоб виникало бажання її розглядати, дивуватися і захоплюватися.

Рисунок 13 — Авангардизм в дизайні інтер’єру [28]

Тільки великі оригінальні форми. Меблі в авангарді може бути зі скла, дерева, металу, пластика. У дусі авангарду поєднання самих немислимих форм, кольорів і нестандартних рішень. В авангарді цілком можливі самі незвичайні конструкції меблів як низька ліжко без ніжок або ж підвішена до стелі.

Текстиль в інтер’єрі авангард теж контрастних соковитих кольорів. Причому дрібному малюнку в текстилі немає місця в даному стилі. Авангард це стиль великих мазків. Тканини можуть використовуватися як натуральні, так і новинки в текстильній промисловості. Сервірування столу і предмети сервірування столу повинні відповідати духу авангарду і повинні бути незвичайні як за формою, так і за кольором.

В інтер’єрі квартири в стилі авангард все має бути в цьому стилі починаючи від килимка в передпокої до торшера і світильників на стелі в спальні.

Вибираючи авангард в інтер’єрі приміщення треба бути готовим до авангарду в життя. Ось тому авангард вибирають енергійні люди з передовими сміливими поглядами на життя, готовими до сміливих, стрімких і божевільних експериментів і змін.

2.6.Авангардизм в дизайні одягу

Сам термін авангард (від французького слова avant-garde – передовий загін) – це слово з військової тематики, яке означає частину війська у лінії фронту, яка покликана усувати ворожу лінію захисту. Спочатку поняття авангард з’явилося в архітектурі та культурі, а в моду він прийшов пізніше, на початку XX століття. Зародився авангардний стиль одягу в Японії, в 1920-х роках, ставши своєрідним поглядом японців на європейський одяг.

Рисунок 14 — Авангардизм в дизайні одягу [29]

Авангардний стиль — це напрям моди, що характеризується незвичністю форм, використанням яскравих несподіваних аксесуарів [29].

Спочатку авангардизм прагнув до різного роду крайнощів, іноді навіть доходячи до прямого спростування і протиставлення в політичній і соціальній сфері. Але всі сфери життя людини між собою пов’язані, і стиль, що виникає в одній сфері, незмінно перейде і на інші з урахуванням їх специфіки. Ось і авангардна течія з часом стало частиною популярної культури. Як стиль в одязі, авангард з’явився ближче до шістдесятих років XX століття. Безліч яскравих талантів знайшли в цих крайнощах і спростуваннях можливість виразити себе, це стало кращим способом необразливо виплеснути свій бунтарський дух. У когось виходили вдалі роботи, у когось не дуже, але кожен, завдяки цьому стилю, зміг створити неповторну роботу.

На сьогоднішній день авангардний стиль можна зустріти майже в будь-якому виді мистецтва, молоді творчі особистості всіляко прагнуть до самовираження, і саме цей експериментальний стиль дає повний політ фантазії.

Особливості авангардного стилю одягу [30] — це сміливі моделі одягу, яскраві неонові тканини, незвичайні форми. Взагалі авангардний одяг дуже незвичайна, щось абсолютно викликає. Авангардний стиль — це екзотичність і екстравагантність, новизна, можна навіть сказати, що цей стиль є змішенням інших. Немає таких строгих вимог і обмежень, які можна пред’явити до авангардного стилю. Можна тільки сказати, що такий стиль одягу підходить далеко не кожному. В першу чергу органічно одяг в стилі авангард гармонійно виглядатиме на людях творчих професій, безпосередньо пов’язаних з модою, мистецтвом, шоу-бізнесом, рекламою.

Отже, що відрізняє авангардний стиль одягу від інших стилів:

сміливі, несподівані фасони і силуети одягу;

яскраві, незвичайні, можна навіть неонові кольори і їх поєднання;

нетрадиційні поєднання елементів одягу;

асиметричне розташування деталей, орнаментів;

нетрадиційна манера носіння нетрадиційного одягу;

незвичайні, цікаві .

Авангардний стиль одягу завжди викликає інтерес і залучає до себе увагу. Але схвалюють його далеко не всі. Авангардний стиль йде не всім, навіть вірніше буде сказати, даний стиль найчастіше просто не підходить для вуличної моди. Але стає цілком доречним для творчих людей, його цілком можна застосувати під час кликаного вечора або іншої урочистої події. Одяг у стилі авангард не просто нагромадження яскравих деталей, вона несе в собі глибокий потаємний сенс, покликаний розкрити внутрішній світ людини.

Авангардний стиль передбачає використання різного специфічного доповнення — це аксесуари, макіяж і зачіска.

3.Вплив авангардизму на розвиток цивілізації

Авангард став потужним процесом у західній культурі, який охопив усі більш-менш значущі її аспекти й ознаменував початок якісних змін, відобразивши реакцію на глобальний злам у культурно-цивілізаційних трансформаціях. Авангардне мислення в науці має підґрунтям основні вчення посткласичної філософії — А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, С. К´єркегора, А. Бергсона, М. Хайдеггера, Ж.П. Сартра. Очевидний вплив досягнень психології (З. Фрейд, К. Юнг), а також розрив з європоцентризмом і зацікавленість східними культурами. На формуванні авангардних установок відобразились також війни та соціальні струси XX ст. Авангард — це і художній стиль, що увібрав сукупність багатьох новаторських і бунтарських течій у мистецтві. Найбільш загальними рисами авангардних течій є свідоме спрямування на пошук нової художньої мови, здатної виразити найсучасніші речі, революційне заперечення традиційного мистецтва (як «обивательського», «буржуазного», «академічного» тощо), а також пов´язаних з ним цінностей; прагнення до створенням нової реальності, а отже, відмова від зображення «видимого» (картини авангарду — це не «вікно у світ», не «шматочок реальності», а щось на зразок філософського твору, який відображає світоглядну концепцію художника). Це — аналітичне мистецтво, тому розраховане на інтелектуалів. Для авангарду характерний також синтез мистецтв, їх взаємодія (наприклад, живопису і музики).

Усі нові течії починали з епатажної маніфестації своїх художніх програм, часто стверджуючи протилежні одна одній речі: захопленість технізацією та урбанізацією (футуризм, конструктивізм, супрематизм, конкретна поезія, кінетичне мистецтво, концептуалізм) і, навпаки, протест проти них (фонізм, експресіонізм, деякі школи абстракціонізму, наївне мистецтво, сюрреалізм, театр абсурду, екзистенціалізм у літературі); матеріалістичний сцієнтистський позитивістський інтерес до сфери об´єктів, байдужість до сфери духу (кубізм, конструктивізм, кінетизм, поп-арт, концептуалізм, боді-арт та ін.) та інтенсивні шукання духовного як спасіння від засилля матеріального (абстракціонізм В. Кандинського, супрематизм К. Малевича, сюрреалізму хе-пенінг); пошук наукових законів впливу кольору (і форми) на свідомість (кубофутуризм, конструктивізм, концептуалізм, додекафонія в музиці) та вдавання до* парадоксів, алогізму, абсурду як прийому (дадаїзм, сюрреалізм, література «потоку свідомості», алеаторика в музиці, конкретна поезія і конкретна музика, театр абсурду і театр жорстокості).

Щодо політичних позицій авангардистів, то багато українських, російських, білоруських авангардистів вітали революцію, італійські футуристи підтримали фашистські ідеї Муссоліні. Однак це була «любов без взаємності», оскільки тоталітарні режими забороняли і переслідували авангардне мистецтво. Значення авангарду полягає в тому, що: 1) було доведено, що всі форми у мистецтві відносні і відмова від наявних може бути цілком продуктивною, а нові здатні адекватніше виразити дух часу й естетичні потреби людини, що довели своєю творчістю В. Кандинський, М. Шагал, К. Малевич, А. Матісс, П. Пікассо, А. Модільяні, С. Далі, Дж, Джойсс, М. Пруст, Ф. Кафка, Е. Іонеско, С. Беккет, А. Шенберг, Ле Корбюзьє та ін.; 2)було вироблено багато нових елементів, форм, прийомів, підходів у художній культурі; 3) сформувалися нові види мистецтва (кіно, телебачення, мистецтво фотографії, електронна музика, комп´ютерний живопис, різні шоу на основі синтезу мистецтв, іноді супертехнізовані та ін.).

Авангардне мистецтво мало представників в усіх країнах Західного світу. В Україні авангардна творчість була блискучо представлена у 20—30-х роках (особливо кубофутуризмом: О. Богомазов, О. Екстер, В. Єрмілов, А. Петрицький та ін.). Однак, як і в Росії, Білорусі та інших державах — республіках колишнього СРСР, починаючи з 30-х років, авангардне мистецтво було оголошено анти мистецтвом, формалізмом, штукарством, ідеологічно ворожим. І тільки з 80-х років стало повертатися на виставки і в музеї.

Французькі художники Ж. Брак і П. Пікассо започаткували кубізм. Першими кубістичними картинами були «Будинок в Естаку» Ж. Брака (1908 р.), узагальнені геометризовані об´єми в якому викликали асоціації з «невеликими кубами», звідки й пішов термін «кубізм», та «Авіньонські дівчата» П. Пікассо (1907 р.), де художник запропонував небачене доти тлумачення людського тіла та його форм, які начебто зібрані з окремих геометризованих площин і спрощених обсягів. Мету такого зображення можна зрозуміти зі слів самого Пікассо: «Я запитував себе, чи не треба зображати речі такими, як їх знають, аніж такими, якими їх бачать?». Незабаром навколо Ж. Брака і П. Пікассо утворився гурток митців і поетів, який прозвали «Плавучою пральнею», — так називався будинок на Монмартрі, де оселився Пікассо (членами гуртка були і поети М. Жакоб, А. Мальмон, Г. Аполлінер). 1911—1912 рр. — період так званого аналітичного кубізму, коли художники прагнули зобразити предмет не тільки з різних боків, а й зсередини. Творча біографія Пікассо багата на пошуки: «блакитний» і «рожевий» періоди, данина різним стилям, проте найвідоміший його твір — «Герніка», створений у стилі кубізму. Після перетворення фашистським бомбардуванням на руїни іспанського міста Герніки Пікассо за кілька тижнів написав величезну композицію (28 м). Витримане переважно в білих, чорних і сірих тонах, полотно зображує світ, який на очах падає у небуття. У мороці серед черепів і кісток — рештки людей і коней, розширені очі масок і світло, яке нагадує прожектор концтабору; трагічна антична маска, що увірвалася в цей хаос, волає від жаху. Пікассо зумів передати художніми прийомами кубізму трагедію руйнування світу.

Нове покоління абстракціоністів з´явилося після Другої світової війни в Америці, оскільки туди з приходом до влади фашистів у Німеччині перемістилися центра нового мистецтва. У 1937 р. у Нью-Йорку родина мільйонера Гугенхєйма відкрила музей сучасного живопису; у 1939 р. — музей сучасного мистецтва на кошти Рокфеллера. У США в межах абстрактного мистецтва з´явилися нові школи: абстрактна каліграфія, » дрипінг», «зірка» американського безпредметництва — Д. Поллок — застосував прийом розбризкування фарб на полотні без пензля. Це називалося також абстрактним експресіонізмом в Америці, ташизмом (від слова «пляма») — у Франції, живописом дії в Англії, ядерним живописом — в Італії.

Протест, провокація, епатаж, притаманні дадаїзму, надихнули сюрреалізм (надреалізм) — ще одну течію художнього авангарду, початок якій поклала група французьких письменників і поетів (Андре Бре Луї Арагон, Поль Елюар, Жан Превер та ін.). У 1924 р. навколо журналу «Літератури», що випускався ними, зібралася досить численна група, до якої приєдналися художники М. Ернст, А. Массон, М. Дюшан, трохи пізніше — С. Далі і Р. Магритт. В очах художньої громадськості саме вовн визначили обличчя сюрреалізму, прославили ного, хоча зародився він як літературна течія. У своєму маніфесті сюрреалісти декларували, що їх творчість — «чистий психічний автоматизм… Диктування думки без будь-якого контролю з боку розуму». Це говорить про те, що це мистецтво ґрунтується на філософи інтуїтивізму та психоаналізі З. Фрейда. В літературній і художній творчості сюрреалісти неухильно відстоювали тезу, що до розуміння справжньої сутності людини можна наблизитися лише через сприймання темних сил підсвідомості. Призначення мистецтва вони вбачали у тому, щоб відтворювати образи сновидінь або ті, що супроводжують марення та галюцинації. Але С. Далі не задовольняло пасивне і безпристрасне фіксування непідвладних розумові станів, тому він пропонував свій метод на додаток до автоматизму — «параноїко-критичну діяльність», що будується на неочікуваних раптових асоціаціях. Далі малював образи, які знав розум, але дав їм змогу поєднуватися під диктування його підсвідомості, зливаючи у гротескній манері (наприклад, «Ринок рабів зі звикаючим бюстом Вольтера», «Жінка — кінь, що страждає на параною»). Роботи С. Далі виконувались у техніці старих майстрів, оскільки він вважав, що перевищити техніку Ренесансу неможливо.

Отже, сюрреалізм базується на вірі у вищу реальність довільних асоціацій, у всемогутність сновидінь, у незацікавлену гру думки. С. Далі та інші говорили, що основною ідеєю їх творів, є співвідношення ілюзії та реальності, пошук кордонів між ними. Можна виокремити два прийоми, які використовували сюрреалісти: 1) введення у нереальний, фантастичний пейзаж підкреслено реальних речей і предметів; 2) створення на тлі реального пейзажу нереального до страхітливості образу (наприклад, С. Далі «М´яка конструкція з вареними бобами. Передчуття громадянської війни»). Найвищий успіх сюрреалізм мав у 40—50-х роках у США.

Ще один з напрямів художнього авангарду — кінетичне мистецтво, це коли «твір рухається, вібрує, набирає енергію, вмирає і знову народжується». Рух стає основним засобом художньої виразності. При цьому використовуються колористичні можливості світла. Кінетичне мистецтво сформувалося вже в перші десятиліття XX ст. у колі пошуків футуристів. У 1961 р. урочисто було відзначене міжнародною виставкою в Амстердамі 50-річчя кінетичного мистецтва, а після цього роботи з елементами руху набули поширення і стали модними. У цьому напрямі авангарду використовувалися рух рідин і повітря, магнітні поля, відбите і заломлене світло, екрани з рухливими світловими плямами, скульптурні композиції зі світлотінню, яка дивовижно змінюється під час руху, динамічні комбінації предметів. Типовим був досить відомий у свій час твір І. Тенгелі «Як данина поваги Нью-Йорку» — гігантська конструкція з різних старих речей: швейних машин, що вийшли з ужитку, верстатів, дитячих візочків, труб, величезної кількості різної величини коліс тощо. Виставлена у 1960 р. у Нью-Йорку, в парку Музею сучасного мистецтва ця споруда, що гучно вивергала язики полум´я та клуби диму, на очах у публіки перетворилася на купу уламків. Таким був задум автора — «твір мистецтва, що саморуйнується». Об´єкти кінетичного мистецтва слугують естетичній організації навколишнього середовища. Ното прийоми використовуються під час організації виставок, ярмарків, у парках, в інтер´єрах громадських приміщень.

Оп-арт — авангардистський напрям в образотворчому мистецтві, який сформувався у 60-х роках. У роботах оп-художників використовується оптичний ефект, побудований на химерних, досить винахідливих поєднаннях абстрактних геометричних форм, переважно чорно-білих, на тканинах, папері, посуді, рідше — на картинах. Перш ніж оп-арт набув визнання на виставках, він майже 30 років творився у майстернях його творців — паризьких художників В. Вазарелі, Р. Сото, О. Гербена і німецького художника, що емігрував пізніше в США, Й. Альберса. Фундатори оп-арту експериментували з безпредметними, розрахованими тільки на інтуїтивне сприймання, ілюзорними оптичними ефектами. Розлінійовані дрібною мережею аритмічних ліній, вкриті різнокольоровими квадратами, трикутниками, концентричними колами тощо» твори оп-мистецтва створювали гостру оптичну ілюзію руху і зміни композиції кольору і форми, ефект простору, що коливається. Коли глядач дивився, то з різних кутів зору він бачив позбавлені чітких меж, завжди абстрактні образи, які змінювалися і руйнувалися у нього на очах. Часто це доповнювалося світловими орнаментами, які забезпечували певні конструкції за допомогою лінз і дзеркал. До оп-арту тяжіло і так зване світлове мистецтво, в якому, на відміну від оп-арту, де світлові елементи підсилюють нанесені на полотно зображення, світло є самостійним зображувальним елементом — кольорові промені світла застосовуються замість фарбувального пігменту. Своє захоплення світлом художники пояснювали тим, що світло як форма енергії має більший естетичний вплив на людину, ніж традиційні засоби живопису. Мистецтвознавці вважають, що оп-арт певним чином вплинув на художню промисловість.

Поп-арт як течія авангардного мистецтва сформувався на початку 60-х років у США. У 1964 р. поп-арт став переможцем на 32-й Венеціанській бієнале (художники Р. Раушенберн, Дж. Джонс, Дж. Чемберлен, К. Ольденбург та ін.). Критика по-різному оцінювала поп-мистецтво. Його називали незаконнонародженим нащадком дадаїзму, оскільки художники поп-арту теж створювали колажі з різних речей. Такі комбінації виражали ставлення митця до певних подій чи явищ. Іноді у їх творах відновлювалися «зниклі змісти» або вони могли сприйматися як притчі. Одні критики вважали це антимистецтвом, інші цінували за абсолютно оригінальну техніку, яку називали комбінованим живописом. У Франції виник свій різновид поп-арту — «новий реалізм», представники якого включали у твори необроблені матеріальні об´єкти («реальні елементи»). Попри те, що поп-арт став своєрідною реакцією на безпредметність і протиставив їй світ натуральних речей, його предметність теж вільна від зображення дійсності, як і твори абстракціоністів. Митцям поп-мистецтва чужий принцип народження ідеї в голові і перенесення її надалі на полотно. Фактично вони діють відповідно до відомого «принципу психічного автоматизму», на який спиралися і деякі їх попередники.

Нову архітектуру репрезентує міжнародний стиль — функціоналізм. Оскільки тривалий час не було великого стилю в архітектурі (після класицизму панувала еклектика — суміш різних історичних стилів), в Європі на початку минулого століття сформувалися сприятливі обставини для пожвавлення будівництва. По-перше, виник такий вид діяльності, як дизайн — художньо-проектна творчість, мета якої полягає в естетичному формуванні предметно-просторового середовища людини, по-друге, з´явилася плеяда талановитих художників-дизайнерів: В. Гропіус (Німеччина), Ф.-Л. Райт (США), Міс ван дер Рое (Голландія), Ле Корбюзье (Франція), А. Родченко, В. Татлін, художники «Світу мистецтва» (Росія), М. Бойчук та бойчукісти (Україна). Навчальним закладом, де розроблялися проблеми дизайну, був «Баухауз» — вища школа будівництва і художнього конструювання в Німеччині у 20-х роках, ідейний, виробничий і навчальний центр художнього життя всієї Західної Європи, де і формувалася естетика архітектурного стилю функціоналізм. Сам «Баухауз» у і Дессау — програмна споруда цього напряму. Його стимулювало руйнування старих феодальних міст, що було результатом Першої світової війни.

Функціоналізм був суперечливим архітектурним напрямом, його крайнощі представлені утилітаризмом Б. Таута (пропонував замість міст створювати селища на 500 осіб під гаслом «Земля — добра квартира») та техніцизмом і раціоналізмом Міс ван дер Рое. Значно сприяв розвитку цього нового стилю один з найвидатніших архітекторів XX ст. Ле Корбюзьє, нововведення якого — нові типи будинків (галерейні, коридорного типу, будинки з плоскими дахами, двоповерховими квартирами з вбудованим устаткуванням, раціональним плануванням інтер´єру — введенням пересувних перегородок, звукоізоляції тощо). Фахівці називають «п´ять принципів» Ле Корбюзьє: будинок на стовпах, сад на плоскому даху, вільне планування інтер´єру, горизонтальні витягнуті вікна, вільна композиція фасаду.

Принципи функціоналізму давали змогу використовувати їх відповідно до національних особливостей різних країн (багатоповерхова забудова в міських районах з високою щільністю населення і котеджі на околицях в Англії, і «навпаки» — найвищі житлові будівлі у передмістях Парижа чи Берліна). Розвиток будівельної техніки в середині й у другій половині XX ст. надав архітекторам величезні можливості. Поєднання логічного та художнього мислення, раціоналізму та образності особливо ефективно виявилося у транспортних спорудах (розв´язки доріг великих міст, естакади, багатоярусні гаражі). Поєднання функціонального і художнього відобразилося і в сучасних громадських спорудах, наприклад, спортивні будівлі є часто універсальними залами, які легко трансформуються. Тривають пошуки найбільш економічного і зручного та художньо виразного образу вокзалу й аеропорту. Вдалим прикладом є аеровокзал «Кеннеді» поблизу Нью-Йорка (архітектор Б. Саарінен), що виражає конструкцією «ідею польоту» і водночас оптимально пристосований для виконання своїх функцій.

В Україні ідеї функціоналізму були реалізовані в конструктивізмі: вони відобразились в архітектурі, живописі, поезії. В архітектурі конструктивізм пов´язаний з процесами урбанізації, а отже, з потребою створення нових типів будівель і споруд. Його розвиткові сприяли також зростання індустріальної техніки, впровадження нових будівельних матеріалів. Архітектори цього напряму образ сучасних споруд вбачали у гармонійній єдності функції та техніки. Важливими були вимога конструктивної і функціональної виправданості архітектурних форм, забезпечення зручності й економічності. Основною установкою стилю була геометризація контурів і оголення технічної основи споруди. Конструктивісти виробили струнку систему художньої виразності: контрасти гладких стін із суцільними стрічками вікон і великими заскленими площинами, плоскі дахи, іноді заміна нижніх поверхів опорами і, головне, — вільне компонування об´ємів. Однак конструктивізм як стиль був байдужий до місцевих природних умов і національних традицій, що подеколи робило будови не досить виразними.

В Україні конструктивісти об´єднувалися у створене 1928 р. «Товариство сучасних архітекторів України» (ТСАУ). На їх творчі позиції істотно вплинула творчість видатних будівничих того часу — Міс ван дер Рое, В. Гропіуса й особливо Ле Корбюзьє з його теорією про формування архітектури засобами машинного виробництва і розробленою раціональною естетикою гладких площин, прямих кутів і пропорцій, визначених точним розрахунком. Найяскравіше риси конструктивізму виявилися у спорудах Харкова — української столиці на той час. Тут уперше було створено ансамбль центра міста — площа Дзержинського з комплексом адміністративних і проектних організацій та установ. По осі круглої в плані площі — однієї з найбільших у світі — був збудований величезний будинок Держпрому площею в 347 тис. кв. м з трьома корпусами, сполученими переходами зі складною уступчастою (з наростанням до центра) композицією. Художня виразність форм забезпечується поєднанням великих і малих об´ємів, чітким вираженням залізобетонної структури споруди» ритмом вертикальних елементів і горизонтальних ліній віконних прорізів. Риси конструктивістської архітектури відобразилися й у інших спорудах Харкова — приміщенні Червонозоряного театру, поштамту, Палацу залізничників, гуртожитку ХТЗ «Гігант», а також Палаці культури заводу «Більшовик» у Києві, Палаці праці в Дніпропетровську та ін.

Конструктивізм в українській та російській літературах виник у 1922 р. й існував до 1930 р. До групи конструктивістів належали поети І. Сельвінський, К. Зелінський, В. Інбер, Б. Агалов, Б. Багрицький та ін. Поезії були властиві раціоналізм, стилізація документа і відтворення виробничих ритмів. На початку 20-х років виник один із найсміливіших архітектурно-художніх задумів XX ст. — проект «Башти III Інтернаціоналу», створеної В. Татліним. Величезну споруду не побудували у зв´язку з розрухою і нестачею коштів, але вона залишилася в пам´яті як приклад оригінальної художньої та інженерної думки.

Однак архітектори мали й інші, не менш оригінальні задуми. Так звана органічна архітектура оголошувала війну побутовому стандарту і втілювала протилежні ідеї: зв´язок із природою, звернення до людської індивідуальності. «У світі має бути стільки типів будинків, скільки індивідуумів», — говорив американський архітектор Ф.-Л. Райт. Дезурбаністи ґрунтувались на ідеях Е. Хоуарда, висунутих ним ще у 1898 р. у всесвітньо відомій книзі «Завтра», — ідеях спорудження невеликих міст-садів із вільним плануванням, громадським парком у центрі міста і розміщеними у зелені адміністративними і культурного призначення будівлями, житловими будинками індивідуального плану, кільцем сільськогосподарських територій навколо міста-саду, яке заборонено забудовувати.

Дезурбаністи розробляли проекти невеликих міст із населенням не більше 32 тис. мешканців навколо великого міста (але не більше 60 тис. осіб). Ці «сіті-жарден» мали бути промисловими селищами або великими житловими комплексами у передмістях. Ідея міста-саду особливо імпонувала англійським архітекторам, що зрозуміло, якщо пригадати англійську традицію жити в окремому котеджі і мати при ньому садок. Німецький архітектор Б. Таут взагалі заперечував потребу міста, пропонуючи замість них селища у 500—600 мешканців. У книзі «Розпад міст» він обґрунтував це під гаслом «Земля — хороша квартира». В іншій книзі 30-х років «Зникаюче місто» Ф.-Л. Райт висунув проект Ідеального поселення, де на кожну сім´ю припадає акр (трохи більше 4 тис. кв. м) землі. Основним заняттям людей мало стати землеробство. Сучасний швидкісний транспорт забезпечував би спілкування людей, а вдома у кожного мав би бути телевізор. Багаті особняки і вілли уможливлювали б ідею вписаності будинку в природне середовище, забезпечуючи при цьому максимальний комфорт їх мешканцям: автоматика, акустика, світло, техніка, радіоелектроніка. Цікаві пошуки в цьому напрямі німецького архітектора Г. Шумана, який поєднав так званий біологічний функціоналізм з експресіонізмом. Два спроектовані Ф.-Л. Райтом житлові будинки кінця 60-х років — «Ромео» і «Джульєтта» — мають неправильну форму кімнат, абсолютно різне планування квартир на поверсі, незвичайні просторові зв´язки між квартирами, між двома будинками, а також з ландшафтом. Автор прагнув «дати простір імпровізації».

Протягом наступних десятиліть (після 20—30-х років) існували урбаністична та дезурбаністична теорії, що переплітались. Від дезурбаністів, наприклад, маємо розведення пішохідних і транспортних потоків, що стало важливим принципом сучасного містобудування. Органічна архітектура зумовила появу міст-супутників: так з´явилися «Великий Париж», «Великий Нью-Йорк» тощо. В центрі цих міст залишаються в основному адміністративні споруди, а житло будується «за містом» і котеджі із садом або багатоквартирні будинки — на околицях. У цілому архітектурні пошуки XX ст. мають два узагальнені напрями, які репрезентують урбаністична та дезурбаністична школи. Першу очолював видатний французький архітектор Ле Корбюзьє, один з фундаторів стилю функціоналізм, друга представлена найбільш яскраво органічною архітектурою.

На тлі значного впливу авангардних ідей на різні мистецькі сфери невідворотними є зміни і в музиці. На той час уже прозвучали останні шедеври європейського, симфонізму XIX ст.: Шоста симфонія П. Чайковського, П´ята А. Дворжака, Дев´ята (незакінчена) А. Брукнера. Деякі представники нових музичних течій заговорили про застарілість великої симфонії з занадто «суворим розпорядком». Однак і далі звучала музика І. Стравінського, Г. Малера, а також П. Хіндеміта, Б. Бріттена, С. Прокоф´єва, Д. Шостаковича. З нових художніх на прямів першим прозвучав експресіонізму що емоційно відобразив різні стани людини, важкі настрої. А. Шенберг у творі «Місячний П´єро» довів стан афекту до кульмінації, крику. Саме Шенбергу належить впровадження додекафонії, хоча згодом композитор вважав цю систему обмеженою. У техніці додекафонії писали також Б. Барток, П. Хіндеміт, С. Прокоф´єв, Д. Шостакович та ін.

Музичний напрям, що прагнув відновити на іншому рівні імпровізаційний характер мистецтва минулого, назвали алеаторика (з латин. — випадковість). Йдеться про музичний твір, який виникає випадково, незалежно від задуму автора: наприклад, на нотний папір розкидаються чорнила й «оформлюються» у ноти. Так була створена «увертюра» для відкриття однієї з музичних «Варшавських осеней». Позитивними результатами творчого експериментування композиторів стали зміни у музичній мові, розширення зони музикальних звуків і шумів та ін. Цікавий ефект можна одержати при використанні таких виражальних засобів, як акустичні ефекти, шуми, «конкретні вияви життя» (П. Шеффер, П. Булез, О. Мессіан, А. Жоліве). Так, змонтована П. Шеффером та П. Булезом «Симфонія для однієї людини» є акустичним рядом, що нагадує шумове оформлення до кінофільму або вистави: шум машин, звук поліцейського автомобіля, бій годинника у кімнаті, кроки людини, яка щось наспівує собі під ніс тощо. Розвиток електронної техніки привів до появи так званої живої електроніки — максимально наближені до натурального звуку тембри людського голосу і музичних інструментів, отримані шляхом електронного синтезування.

Соноризм використовує нерозчленовані у часі, злиті звукові комплекси, що заповнюють простір. Соноризм як один із прийомів застосовувався і раніше: відомі «акорди заціпеніння» в опері М. Глінки «Руслан і Людмила», звукові комплекси у Р. Вагнера, Р. Штрауса, К. Дебюссі; Протилежний йому напрям — пуантилізм (писання крапками) — полягає у тому, що звуковий ряд формують «музикальні атоми».

Джаз — рід розважальної музики, який виник у США у 1915 р., визначне музичне явище XX ст. Тріумфальний його шлях країнами світу почався у перші повоєнні роки, а 20-ті роки називають добою джазу. Джаз запозичив у народній музиці афро-американців характерні особливості ритму (гострі синкопи-перебої), ладу, інструментовки, звуковилучення. Джаз — це імпровізаційне мистецтво. Найвидатніші композитори початку століття дослухалися до оригінальних звучань музики афро-американців і не раз зверталися до неї під час написання творів. Американський композитор Дж. Гершвін увійшов в історію музики як творець симфонічного джазу (концерт «Рапсодія у блюзових тонах», симфонічна поема «Американець у Парижі», музичні комедії та опера «Поргі і Бесс»). Джазову музику виконує джаз-банд. — інструментальний ансамбль (оркестр), який складається з кількох саксофонів, труб, тромбонів, контрабаса чи туби, банджо, гавайської гітари, кількох скрипок, фортепіано й ударних інструментів. Склад цей іноді розширюється (симфонічний джаз), іноді скорочується до двох-трьох інструментів. Назву «джаз-банд» одержав, як вважають, за ім´ям афроамериканця Джазбо Брауна — організатора і керівника першого такого ансамблю в США.

Висновки

Авангардизм (від фр. avant — попереду та garde — охорона) — термін для означення так званих «лівих течій» у мистецтві, радикальніших, ніж модернізм.

Комплекс явищ у мистецтві 1-ої третини XX ст., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості, і як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому. Авангардистські тенденції виявились у мистецтві Західної Європи, США, Росії, Латинської Америки, хоча в кожному регіоні мали свої специфічні найхарактерніші особливості (наприклад, російський авангардизм початку століття). Авангардизм проявився у цілій низці течій та шкіл (фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, конструктивізм, імажизм) — торкнувся різних царин мистецтва (живопис, скульптура, архітектура, література, музика, кіно). Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його експериментів є невдалі «одноднівки», данина швидкоплинній моді, але залишається й те, що визначило нові імпульси в культурі нашого часу.

Література

1.Сморжевська О.О. Філософсько-естетичні засади українського авангардного мистецтва. Вісник СевНТУ. Вип. 103:Філософія:зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2010. — С. 166

2. Абстрактний експресіонізм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Абстрактний_експресіонізм

3. Абстракціонізм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Абстракціонізм

4. Баугаус. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Баугаус

5. Дадаїзм. Електронний ресурс: Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Дадаїзм

6. Конструктивізм. Електронний ресурс: Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Конструктивізм

7. Кубізм. Електронний ресурс: Режим доступу:   https://uk.wikipedia.org/wiki/Кубізм

8. Сборник «Художники 20 века». авт.-составитель Акимова И. Г.,М., «Советский художник», 1974, с. 156

9. Фовізм.  Електронний ресурс: Режим доступу:   https://uk.wikipedia.org/wiki/Фовізм

10. Примітивізм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Примітивізм

11. Супрематизм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Супрематизм

12. Футуризм. Електронний ресурс: Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Футуризм

13. Експресіонізм. Електронний ресурс: Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Експресіонізм

14. New York: World University Library, 1970, p.25; Richard Sheppard, «German Expressionism», in Modernism:1890-1930, ed. Bradbury & McFarlane, Harmondsworth: Penguin Books, 1976, p.274.

15. Авангардизм. Електронний ресурс: Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Авангардизм

16. André Breton, Philippe Soupault: Les champs magnétiques, Paris, 1920.

17. Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 1, М., Книговек, 2011 г. Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.

18. Символізм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Символізм

19. Акмеїзм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Акмеїзм

20. Кубофутуризм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кубофутуризм

21. Егофутуризм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Егофутуризм

22. Імажинізм. Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Імажинізм

23. Авангард (кінематограф). Електронний ресурс: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Авангард_(кінематограф)

24. Ежи Тепліц История киноискусства 1895-1928. — М. : Прогресс, 1967. — Т. 1.

25. Альберто Кавальканти = Filme e Realidade. — Sao Paulo, 1953.

26. Сергей Комаров. Немое кино // История зарубежного кино. — М. : Искусство, 1965. — Т. 1. — 416 с.

27. Олександра Шаповал. Кінообразність: специфіка і перспективи розвитку // Стратегії дослідження екранних медіа. — 7. — К. : НАН України; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2013. — С. 204-205. — (Наукові студії ІМФЕ). — ISBN 978-966-02-7076-3.

28. Авангард в дизайні інтер’єру. Електронний ресурс: Режим доступу: http://www.budnet.com.ua/readarticle.php?1941/ARTICLE/

29. Авангард – стиль на грані моди, для найсміливіших дам! Електронний ресурс: Режим доступу:  http://zhinku.info/moda/style/3433

30.Авангардний стиль одягу. [Електронний ресурс]: http://altarta.com/12_22/авангардний-стиль-одягу/

Kameliya.Ода Счастью.

Где ж ты, счастье мое, неземное, высокое?

Заблудилось в лесах,одинокое?

Где ж ты , счастье мое, «вопреки всему»?

Почему,ожидая тебя,не усну?

Где ж ты, счастье мое желанное?

Поцелуи в ночи долгожданные?

Где ж ты, счастье мое бесконечное?

И манеры твои безупречные?

Где ж ты, счастье мое непривычное?

Идеальное, лаконичное?

Может, мне показалось-поверилось?

Или вправду УЖЕ ты встретилось?

Здравствуй, счастье мое восторженное!

Подари наслажденья положенные!

Здравствуй, нежность, любовь безоглядная!

Тоска вечная! Будь ты неладная!

Грусть, наплакавшись,надоела мне.

Поддержи меня. жизнь моя смелая!

Здравствуй, счастье мое ненаглядное!

Совершенное, сумасшедшее, аморальное!

Непредвиденное,вдруг случившееся.

Ниоткуда, из грез появившееся…

Тихой радостью тайны одетое,

И поэтами мира воспетое…

Я люблю тебя, счастье игривое…

Со слезами…Чуть- чуть наивное…

Вот такое …Красивое…Трудное…

Очень сильное, как дурман, очень нужное…

Ты чудесное…Нежнопьянящее.

Пылкой сладостью ввысь манящее…

Я ждала тебя…Так ждала…

Никогда не бросай меня…

Никогда, я прошу, никогда…

Никогда…Никогда…Никогда…

BackhaDaba. Как это важно…

Картинки по запросу Шамбала
Как же приятно - просто быть вдвоем.
Касаться, и ласкать, и целоваться.
А где, и как, зачем и почему
Вопросами такими не задаваться
А просто жить...

Как это много - просто быть вдвоем.
Ведь это самые прекрасные моменты.
И в зной, и в снег, и под дождем
Друг дружке делать комплименты
И просто жить...

Как это сложно - просто быть вдвоем.
Оставить суету - уединиться.
Предаться чувству, - сделаться Огнем
С другой душой соединиться 
И просто жить...

Как это важно - просто быть вдвоем...

г. Киев, 02.03.2019